Anno Domini 1838 у сілезького годинникаря і слюсара Лонґінуса Віттіґа померла дружина. Їх п’ятирічний син Клаус ночами погано спав, часто плакав і кликав маму. Щоб трохи заспокоїти малого і кудись подіти себе, майстер Віттіґ узявся різьбити рухомі фігурки для різдвяної шопки.
Коли на Альбендорф* опустилась ніч, тиха і свята, у просторій вітальні Віттіґів урочисто бамкав годинник з великими тягарцями, а череватий креденс пишався горою медових пряників на білосніжній серветі. На пахучому сіні, під свіжозрубаною судетською ялицею родина теслі з Назарету раділа появі немовляти Ісуса. Марія похилялась над сином у розгойданій колисці, Йосип молитовно складав долоні, а щойноприбулі халдейські маги у царських шатах вклонялися і простягали свої дари майбутньому месії. Кумедні мизаті ангелята золотими мухами кружляли над ними під голосний дзенькіт музичної скриньки... Малий Клаус у захваті засміявся – вперше після смерти мами...
Минали літа. Майстер Віттіґ так і не одружився вдруге. Він багато і сумлінно працював, а як тільки мав вільну хвилину, то різьбив фігурки, щоб поповнити ними свою шопку. Клаус підростав й інколи допомагав батькові розмальовувати їх.
І чого там тільки не було! У чудесній країні, під ряснозіркастим кобальтовим небом, серед замків, фортець і скромних хатин, між пальмами, березами, соснами і смереками, співіснували у дивному сусідстві ангели, римські легіонери, сілезькі шахтарі, коні, слони, верблюди, пастухи, мандрівні купці, бюргери і просто веселі п’янички. Ірод давав своїм посіпакам знак розпочати різню хлопчиків, Христос тягнув хрест по Via Dolorosa, Пілат умивав руки, а Мати Божа з’являлася побожній селянці над витоком гірського джерела в усьому блиску своєї святости...
Двадцять вісім літ заселяв майстер свій Schlaraffenland. А коли смерть застала його за роботою, то милосердний Господь за працьовитість, чисте сумління і добре серце перетворив його у фігурку і переніс у шопку.
Кажуть навіть, що він зустрів там свою Ґертруду.
***
Майстер Лонґінус, зі скрипкою і капелюхом у руках, ґречно вклоняється мені із-за скляної вітрини. Раптом щось клацає, скрегоче, і всередині мене розкручується пружина. Маленька дівчинка, що померла багато років тому, оживає. Їй п’ять років. Їй весело, вона сміється. Вона щодуху аплодує майстрові Віттіґу і присідає у кніксені, вона у захваті від його дивосвіту...
Музична скринька не перестає видзвонювати різдвяні мелодії.
СЕРДЕЧНО ВІТАЮ УСІХ ГАКІВЦІВ З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!
БАЖАЮ ТВОРЧИХ ЗЛЕТІВ У НОВОМУ РОЦІ!
