Президенти сиділи темної ночі і дули віскар, чи то на Говерлі,
чи в Межиріччі, а мо…
Та одін хрін…
Президентам - їм як і алікам – логіка по барабану і нижче плінтуса….
Бамбурять і квит.
На їх мові це значить – рєшать вапроси…
Нещасний народ ті Президенти.
Не мають ні дня, ні ночі – все за народ думають, за Країну…
Їдять похапцем всіляку гидь-бридь… і все це в ім.’я народу та на його честь.
Народе наш придивись !!!
Віддай належне самопожертві твоїх очільників…
Бо для народу і країни – вони на все готові – немає таких вершин самознищення та убивчого мазохізму, які вони б не здолали, щоби народ уже нарешті по самі помідори в’їхав, як вони за нього стоять.
А народ чомусь не вкурює….
Народ дивися –
оті риголєтні суші-мушлі, креветки-устриці, вирощені на благодатних асенізаційних водах Бейджінгу – може споживати лише справжній герой і лицар.
А коли все це ще й запити смердючим оцтом дому Періньон під запашний Рокфор - то лише прополіскування хранцузько-альпійським Евіаном частково рятує..
Апостоли кривди, аваддони чеснот і гральні чаші людських чеснот - президенти-стоїки самовіддано дують ямайський ром та сміливо заливають у свої бебехи самовграйні віскарі ірландських гумористів-бізнесменів…
Не мають часу навіть щоб дівок якісно зіпсувати, а лише на ходу дефлорують,
а може депонують, чи депопсують…
Хрін від редьки не солодший.
Кароче – тягнуть лямку у ярмі влади за нас невдячних. Думи тяжкі пережовують, відповідальність нестерпну тримають – а ні фіга одначе не виходить…
Важко видихнув один з них (президент-леприкон) - і тихо шепче (щоб хитрий народ не учув) :
- Оце-осьо я тако-о ото помислив, і ясно-преясно бачу – нарід у нас якийсь бракований, чи що…, -
Інші президенти схвально кивнули мудрими, і великими, як у лосів головами.
- воно то так, але гляньте - в інших президентів ні народу, ні території – одне гуано, а живуть як шейхи із піщаних пустель…- проскрипів президент-мрійник.
- Ні-ні, що Ви ? То їм просто трохи пощастило. Бо як би у нас того гівна були б такі ж купи – то і ми б так жили, як Росія із смердючим газом, - сказав президент-мрійник.
- Та ні, газ як і гроші – не пахнуть, запах їм додають штучно, сказав президент-інженер .
- Хлопці – є ідея ! А давайте Землю продамо, а за ті гроші завеземо собі іншого народу – а цей виженемо нафіг у світи широкі…., - замріявся президент-практик.
До скону віків могли б отак ті президенти балагурили темними ночами, якби чарівний і пізнаваний та непізнаний Санта Фуегас не засліпив їм та не позбавив звичної обережності.
Не почули вони ні перших півнів, ні других… ні третіх…
І сталося те, що сталося – зблиснуло сонячне світло – і їхні людські личини заколивалися, набубнявіли пухирями і спливли долі - і тоді весь Народ побачив, що тоті Президенти і не були ніколи людьми - а були старими, засопляними, миршавими, непотрібними і недолугими Злиднями…
Міцною рукою Народ узяв погану мітлу, бо всі добрі мітли ті Злидні вже давно розпродали – і вимів той Непотріб геть на смітник історії…
І пісець тим Злидням !!
