Працювати вихователькою в дитбудинок я пішла відразу після закінчення університету. Це був не простий дитбудинок, а для дітей з різними фізичними вадами. Мені навіть не хочеться згадувати мої перші дні на роботі. Тоді я не думала, що зможу до цього звикнути. Навіть дорослих калік важко бачити. А це ж діти…
Але в цьому дитбудинку працювали справді золоті люди. За кожну дитину вони вболівали душею. І отримували любов у відповідь, бо діти, на відміну від дорослих, уміють бути вдячними.
Крім державної опіки у дитбудинку було ще й багато спонсорів. Особливо мені запам’яталася одна молода вродлива пані. Її звали Валентина Сергіївна Семенова. Вона щомісяця перераховувала в дитбудинок кругленьку суму грошей і часто навідувала тутешніх дітей. Ну як їх не любити? Так, ці діти не зовсім здорові, з ними надзвичайно важко, але кожне дитя прагне ніжності і любові.
Нам, вихователям, заборонялося мати улюбленців. Але моя колега Ольга, та й я, просто душі не чаяли в трьохрічній красуні на ім’я Тоня. На перший погляд дівчинка була цілком здоровою. Якби не одна проблема. Вона трішки відставала у розвитку. Тонічка стала ходити лише в два рочки. Тепер їй було три і вона бігала, як метеор. Але Тоня і досі не розмовляла. Ми з нею щодня виконували спеціальні вправи, з дитиною займався логопед, і лікарі обіцяли, що вона заговорить. Та коли саме – ніхто не знав.
- Тоня, коли ти скажеш: «мама»? – часто, посадивши дівчинку собі на руки, запитувала Оля.
Вона мовчала. Але в її оченятах читалося – Тоня все розуміє.
Скоро я стала помічати, що Тоня – не тільки наша улюблениця. У дівчинки була найкраща одежа, вона мала багато іграшок, на її тумбочці завжди можна було знайти свіжі фрукти і навіть цукерки.
- Це все Тоньці постачає мати, - якось обмовилась Ольга.
- Мати?
- Так, - підтвердила та. - І ти навіть її знаєш.
- Хто вона?
- Я назву тобі її ім’я, але поклянись, що воно лишиться в таємниці.
- Клянусь.
- Її мати – Семенова Валентина Сергіївна.
Ми сиділи в пустій учительській і пили каву. Сьогодні було Олине нічне чергування. Я лишилася за компанію. Надто вже хотілося почути історію Тонічкіного народження.
- Так сталося, що все це відбувалося на моїх очах, - пояснила Оля. – Моя тітка родом із того ж містечка, що і Валентина. Я часто бувала у тітки в гостях, тому знаю Семенову, як облуплену.
Розповідали, що в юності вона була гарною дівчинкою, добре вчилася, збиралася поступати до університету. Саме тоді в місті з’явився той принц. Столичний мажор на крутій іномарці. Навіть не знаю, як його занесло в таке провінційне містечко.
Так ось, Валюня закохалася в нього до безтями. А він погрався з дівчиною і покинув. Ну, це ще пів біди, - вона похитала головою. – Той негідник привчив Валю до наркотиків. Він зник з міста, ну а тут пішло-поїхало. Валентина, на той час уже залежна і від наркотиків, і від свого коханця, впала у страшну депресію. Вона сама почала знаходити собі наркоту і тепер її життя трималося на тонкому вістрі голки. Це допомагало їй тікати від реальності. Чим далі, тим краще.
Валя опустилася, почала дружити з наркоманами, красти. Ну, ти і сама можеш уявити життя залежної від наркотиків людини. Батьки намагалися врятувати доньку, але вже не мали впливу на її вчинки.
«Наркоманкою мене зробило життя», - в той період часто повторювала Валя. Гарна відмовка і, головне, що вона сама в неї вірила.
Невідомо, чим би все це закінчилось, якби одного разу Валя не потрапила до лікарні з передозуванням. Не знаю, чому саме цей випадок став для неї переломним. Можливо, вона просто злякалася за своє життя. Яка різниця? Головне - Валька вирішила все змінити. Вона здала аналіз на ВІЧ. На щастя, він виявився негативним. Потім пройшла в одній державній клініці курс реабілітації.
Одужати то вона одужала, але більше жити в своєму містечку не могла. Хотілося втекти від людей, які все про всіх знають.
Так і зробила. Зібрала речі і подалася до столиці. Зняла недороге житло, влаштувалася до крамниці продавцем. Через деякий час молода Валя, якій вдалося повністю відновити не тільки здоровя, але й колишню вроду, закрутила голову успішному бізнесмену Саші Семенову. Вони одружилася і Валя подбала про те, щоб її минуле лишилося в минулому. Принаймні, їй здавалося, що подбала…Саша не повинен сумніватися в тому, що вона справжнісінька пай-дівчинка з порядної родини. З низ вийшла молода гарна пара. Ну справжні тобі Кен і Барбі!
За кілька місяців Валентина завагітніла. Подружжя було на сьомому небі від щастя.
Пологи у Валі почалися на кілька тижнів раніше визначеного терміну. Сашка на той час був у відрядженні за кордоном. Валя навмисне не повідомила нікого із родини про те, що вже в лікарні. Їй хотілося зробити усім сюрприз, розповівши, що вона благополучно стала матір’ю.. Хто ж знав, що доля саме тепер нагадає їй про гріхи минулого?
Коли лікар обережно повідомив молоду матусю про те, що її дитинка народилася з певними вадами, Валю охопив страх. І, підозрюю, в першу чергу за себе. «У всьому винні наркотики», - вирішила вона і запанікувала ще більше. Коли чоловік дізнається про її минуле, то вижене разом з хворою дитиною на вулицю.
Якщо чесно, то Тоні ще пощастило. Ти ж сама бачиш, що у нас є діти з набагато страшнішими вадами. Хто знає, чи можна пов’язувати хворобу Тонічкі з минулим способом життя її матері. Адже і у цілком здорових жінок інколи народжуються хворі діти.
Валя ж вважала те, що сталося, катастрофою. І тому вона прийняла таке непросте для себе рішення. Певно, не довго думаючи. Можливо, розмірковуючи довше, вона не вчинила б такої дурниці.
Валя заплатила лікарям і вони дали їй довідку про те, що її дитина померла під час пологів. Тоню ж тихенько відправили до спеціального дитбудинку.
Валя вирішила більше не ризикувати і повідомила чоловіка, що більше не зможе завагітніти. Через рік вони з Сашею всиновили двоє хлопчиків-сиріт, братів семи і п’яти років. А їхня рідна донька росте в дитбудинку і поступово перетворюється на справжню красуню.
- І тепер Валентина нишком бігає навідувати покинуту доньку?
- О, Валя дуже любить Тоню.
У відповідь я тільки скептично похитала головою.
У дитбудинку всі знали, ким Семеновій доводиться Тоня, але вона щедро платила їм за мовчання. Коли Валентина приходила до дівчинки, їх завжди лишали наодинці. Інколи я спостерігала за ними через скляні двері дитячої кімнати. І побачене не могло мене не дивувати. Граючись з Тонічкою, снігова королева Семенова танула і перетворювалась у звичайну щасливу і люблячу матір.
Якось я не витримала і поділилася з Олею своїми міркуваннями.
- Саша повинен знати, що у нього є донька. Тоня повинна жити у своїй справжній родині.
- Ти хочеш, щоб дівчинка стала Валентині живим докором? Ні, не буде їй там щастя.
- А тут?
Ольга нічого не відповіла. Але її погляд був досить красномовний і означав: «Не лізь не в своє діло».
Хай там як, але я лишилася при своїй думці. І через кілька днів сталася подія, яка ще більше переконала мене в своїй правоті.
Була весна і ми з дітками гуляли на подвір’ї. Тонічка, яка завжди трималася окремо, гралася біля огорожі. Саме в цей момент повз дитбудинок пройшла родина Семенових. Побачивши коло огорожі свою доньку, Валентина зблідла, а один із їхніх хлопчиків помахав маленькій чорноволосій красуні рукою. Вона посміхнулася і помахала у відповідь.
Побачивши цю картину, у мене ледь не розірвалося серце. І тоді я вирішила – піду і все розкажу Олександру. А там будь що буде. Нехай знає, що доки він ростить чужих дітей, його рідна плоть і кров живе в дитбудинку.
Я б так і зробила, якби не одне «але». Саме в той час у дитбудинку з’явилося одне американське подружжя. Поява в нашому закладі кожної подружньої пари стає справжньою сенсацією. Не часто знаходяться люди, які наважаться усиновити когось із наших вихованців.
Джонси вподобали Тоню, або, скоріше, це саме вона поклала на них око, бо вперше їх побачивши, підійшла і обняла Аманду за ноги. Природно, що Аманда і Сем зупинили свій вибір саме на цій дівчинці.
Новину про те, що Тоню скоро заберуть до США Валя сприйняла на диво спокійно. «Для неї так буде краще», - сказала вона Ользі.
В п’ять років Тоня стала офіційною донькою Сема і Аманди і поїхала з ними в Колорадо. Нам було трохи страшно відпускати свою улюбленицю, але я відчувала, що Джонси хороші люди і з ними вона в надійних руках.
В шість років Тоня заговорила. Відразу по англійськи. Тепер «мамою» вона називає Аманду і на відео, яке вони прислали до дитбудинку, всі троє виглядають абсолютно щасливими.
Що ж, усі щасливі по-своєму. Валентина щаслива із своїм чоловіком і хлопчиками, Олександр теж щасливий і, певно, вже ніколи не дізнається про Тоню.
В кінці лютого цього року я почула одну дивну новину. Виявляється, Валентина не така товстошкіра, як мені здавалося раніше. Бо як пояснити той факт, що Семенови найближчим часом переїздять на ПМЖ до США? Угадайте, куди? Звісно ж, до Колорадо.
Що це? Ще один егоїстичний план Валентини? Навіть не уявляю, як їй вдалося переконати свого чоловіка у необхідності цього переїзду? Невідомо, але вона вже встигла зарекомендувати себе як відомий стратег.
Тепер її родина мусить кардинально змінити все своє життя. Але так і не дізнається того, чого їй не можна знати.
Що ж, причина для таких старань вагома. Валентині треба бути ближче до доньки і хоч інколи її бачити. Нехай навіть і на відстані.
