Я думаю, отже я існую.
Я існую, бо я думаю про те, як мені існувати.
А вже потім живу…
Життя — це складна річ, однак навіть складні речі почасту видаються простими… Не дивиною має бути й те, що деякі люди, в силу свого характеру чи натури, чи бурхливих проявів свідомості або ж підсвідомості, звикли, тому що змушені, прості речі робити складними, щось зрозуміле перетворювати на щось заплутане або щось буденне видавати за щось фантастичне, або все разом. І тоді все знову стає на свої місця: складні речі стають складними, прості — простими. Це якщо образно. А якщо говорити конкретно, то в наш час доволі легко знайти револьвер Трокаола 1900-ого року калібру 38 з шестизарядним барабаном. Були б тільки гроші та бажання. Бажання їх використати, бажання ним скористатися — тут все просто.
Людям потрібні гроші, всім людям потрібні гроші, але навіщо всім вони потрібні? Єдино правильного твердження існувати не може і не повинно. Спростовується все, що є і не є логічним. Деякі думають, що людині потрібні гроші для того, щоб існувати. Інші переконані, що саме через те, що є гроші, людина й здатна на те, аби тільки існувати. Точок зору вдосталь, і багато з них уже багато-кого дістали. Раціональним і актуальним є їх поділ на добрі гроші та злі гроші. Цей поділ на стільки ж умовний, як самі поняття добра і зла. Мова зводиться до того, що гроші — це один із аспектів людського життя, який є яскравим показником суто духовних, моральних, психологічних і аж ніяк не матеріальних цінностей людини. З цим напевне не всі згодні, тому тут все складніше.
Гроші не головне, головне — бажання… А бажання представляло собою, окрім вище згаданого револьвера Трокаола 38-ого калібру з шестизарядним барабаном, один патрон до цієї справжньої важкої металевої зброї, готової і спроможної бути в експлуатації до щасливої чи нещасливої, зате, в перспективі, розв'язаної однієї життєвої проблемної ситуації. Один. Однісінький. Зовсім не потрібна ціла пачка! Навіщо ж повна пачка? А у відповідь слова про те, що або вся пачка, або зовсім нічого. Бізнес такий! Тут навіть не грошей шкода, а цільової мети — шлях до неї тепер незмінно зіпсований, змінений — її досяжність змінила свою відстань, непристойно наблизившись, а такою вона не мала бути. Та то все дрібниці. Про них варто не згадувати, їх варто загубити у всій серйозності наміру. Про кого слід згадати, так це про друзів. Що робити з друзями, яких не маєш? Знайти їх, зблизитися, напиватися разом до безпам'яті, вивчити звички кожного, полюбити їх всім серцем, переспати з подругою чи двома, корчитися від смутку, коли день проходить без когось із них, неймовірно добре проводити з ними час, а потім попрощатися? Чи вибрати найкращого друга, спробувати розповісти йому свої плани, вислухати всі його тривалі відмовляння, настанови на те, як можна знову повернути собі здоровий глузд, а потім попросити пізніше — після того, що повинно відбутися — пояснити ці плани всім нашим друзям, носячи на плечах тяжкий героїчно-зрадницький тягар, тримаючи за зубами те, чим варто було відразу поділитися з усіма і тим самим уберегти друга від невдало обдуманого вчинку, стаючи ворогом для самого себе, перекреслюючи всі етичні норми та загальноприйняті людські закони, які між нашими цінувалися чи не в найпершу чергу, і тим самим доводячи, що недаремно і чесно носив статусний ярлик найкращого друга? Чи люб'язно запросити всіх скласти компанію і з азартом і неприхованою радістю зіграти у веселу гру під назвою «Російська рулетка»? Патронів-то вистачить на всіх! Ще й залишаться. Тільки це трохи не те, що планувалося, а втім, хто такий друг — це ж людина, яка готова за тебе життя віддати. Отоді б і прийшло розуміння, хто готовий за друга померти, а хто готовий померти заради перемоги в дурнуватій грі. Було щось складне?
Дуже важко задумуватися про те, чого немає насправді. Тому не будемо говорити про друзів. Краще про револьвер. Відверто кажучи, це звичайна металева річ. Але її вигляд і форма чимось досить сильно зачаровують і покоряють. Дивне відчуття. Ніби тримаєш у руках власне життя. Вона [річ] сіра, бруднувата та стара, однак враження справляє довговічної породи, що не раз гартувалася в «бою», гартувалася плином часу і різними умовами, навіть такими, про які інколи пишуть повісті та новели, знімають серіали, в честь яких кладуть гранітні плити, на яких гравіюють епітафії, що наповнені глибоким громадянськими смислом. І завдяки тому гарту вона стає чимось більшим, ніж просто річчю. Вона стає перевіреною, корисною, вона набуває індивідуальних особливостей, якщо з нею пов'язане щось важливе, щось дієве або ж емоційне. Вона виявляється наповненою інформацією, яка й впливає на ставлення до цієї речі. Її дозволено любити, можна ненавидіти, треба боятися, але сама по собі ця річ нічого конкретного не може вдіяти. Це лише один екземпляр із естетичних засобів мистецтва війни. Їй потрібно наповнення, але вже суто технічне, те, яке необхідне для повноцінного функціонування, для її істинного призначення. Це складний пристрій, допоки про нього не дізнаєшся все, але дізнатися все неможливо. Ця річ чудесна, але тільки тоді, коли вона перед очима, коли її можна споглядати і не задумуватися над тим, для чого вона призначена, яка її ціль. Вона хоч і подерта зі всіх боків, зашмарована та обвуглена, однак на світлі ще поблискує (коли її протерти). Можливо вона багато-кого знала, з багатьма віталася за руку, та не раз і не двічі її курок відчував тиснення, але… Револьвер — річ — людина… Годі ускладнювати.
Руки чомусь, не пам'ятається точно відколи, стали вологими та ще й настільки, що незручно про це не те, щоб писати, а й крутити їхніми пальцями барабан. [Ті з рокерів, що є ударниками, зараз об'єктивно відпочивають в ауті від прочитаного щойно або ж знову вдалися до старих і перевірених способів викликати такі відчуття, при яких є можливим барабан не те, щоб крутити, а й навіть курити його.] І це нервує. Спокій і дитяча цікавість, що куйовдили повітря до цього, зараз заметушилися, почали подавлювати один одну, ганебним чином гнобити час, який відводився на пильне милування металевим пристроєм. Руки спітніли ще більше, ще дужче почали пальці не слухатися і програвати впусту своїми рухами барабан, не втілювати кругообіг життя у звичайній випадковості, у шести комірках долі, в осередках свідомості призначених для втілення долі вибором. З часом прийшло розуміння, що далі буде тільки тяжче. Далі піт самочинно всотається в барабанне коліщатко револьвера і вже звідти буде розтринькувати залишки терпіння та зосередження [зброя — не іграшка, з нею треба поводитися обережно!], страху та інтриги, задоволення та розпачу та інших відчуттів, які були активовані і які були на кордоні між республікою Розум і конституційною монархією Серцева Недостатність. Ігри скінчилися. Гра завершена. Не те, щоб час вийшов, не те, щоб хтось переміг, просто відпадає будь-яке бажання грати тоді, коли розумієш, що грають тобою. Просто як м'ячем.
Вочевидячки очі від лячного стукоту револьвера об металевий стіл не хочуть не дивитися на дзвінку поверхню, на яку поклали досить тупий предмет. Він сам не вистрілить. Він не заряджений. У нього не знятий запобіжник. А відчуття все одно такі, ніби поклав скорпіона на вільний від одягу пуп. Знову взяв у руки, потім у руку, знову взяв у руки. Награвся. Майже герой. От тільки не наводив його на дзеркало, не здійснював імітований постріл, не піднімав дуло вгору на рівень обличчя, не складав губи трубочкою і не здував уявний дим з кінчика стволу від імітованого пострілу. Бо вже час прийшов. Зараз рівно 22.43 і це означає, що треба зробити пробний вистріл, виконати перше бойове натискання на курок. Кудись в небо. Або в землю. Головне, щоб не в голову. І не у свою. Треба просто відчути силу віддачі. Треба трохи підготуватися, налаштуватися, пристосуватися до зброї. Треба оволодіти всіма складнощами процесу виконання позбавлення життя. Пристрілю кролика. Він-таки пухнастий, гарнесенький, біленький з чорними плямками або ж чорненький з білими великими плямами. Та яка уже різниця. Зараз на одній з плям (неважливо чи на чорній, чи на білій) з'явиться ще якась доволі специфічна міточка міліметрів з одинадцять у діаметрі. Хай же той, кому небайдужі кролики, мене простить. Просто простить.
Бу-дух. Гухнув вистріл у кролика. Віддача була злою, а димок смердючим, хоча й не помітним. До ковбойності у користуванні Трокаола ще дуже далеко. Зброя не стала продовженням руки, скоріше вона замінила всю нижню її частину, починаючи з зап'ястка. Хоч револьвер тримався двома руками за коцюбилно (каламбур, правда? — у револьвера ж немає рук!), та все одно точно у кролика куля не влучила. Вона була послана правіше від лівого вуха, якщо дивитися тупо й прямо та з неправильного боку, і лише зіштовхнула на підлогу календар, у якому кролики були на всіх сторінках. Перегортаючи аркуші, випадком виявилося, що жоден кролик не постраждав. Отаким щасливим випав рік календарного життя кролика. Чого не можна сказати про рік календарного життя однієї людинки. Він для неї виявився відсутністю його у ній (прошу вибачення за фрістайл займенників). А ще він для неї виявився неприємною наповненістю деякою особою у ній. Коротше кажучи, гадається, що нічого ви здоровоглуздого не дізнаєтеся, бо не отримаєте такої можливості. Хіба тільки читати між майже незв'язних рядків та розкодовувати словесну біганину навколо суті, це завжди будь ласка… Не завжди, будь ласка, говоріть: «будь ласка» — якщо ж хтось надто часто буде говорити будь ласка, то для тієї людини, до якої звертаєтеся, цей вислів втратить свою етично-моральну цінність і стане ледь не пустим звуком, а нам цього не потрібно, оскільки тоді ми не зможемо просити людей бути ласкавими, а без цього вони перетворяться на неласкавих людей і вже точно нас не попросять бути з ними ласкавими, що й призведе до глобальної кризи у вигляді втрати можливостей прохати неласкавих людей бути хоч трішки ласкавішими. Не даремно кажуть: щоб пізнати кохання, потрібно бути або чоловіком, або ж жінкою. Простіше всього, коли не потрібно робити вибір, і до того ж це буде єдино правильним варіантом. Все інше — складнощі.
Здертися на горище. Зараз гра від горя нічим не відрізняється. Можливо найважливіше те, чого не розуміємо. Головне вчасно натиснути на гальма. Головне — не шкодувати про те, що, натиснувши на гальма, ми позбавимо себе найважливішого. Ми позбавимося мети, цілей, планів, того, над чим працювали і до чого йшли весь час. Перекреслимо свої старання, сподівання, мрії. Змінимо власне ставлення, особисті принципи, свій вибір? Думається легше, коли вище у повітрі. Горище на п'ятнадцятому поверсі є шістнадцятим місцем, де повітря інколи буває вищим і легшим за думки, що витають на рівні поверхів 20-45, оскільки там лише ліфт є символом здорового глузду. Трокаола ж є засобом, який миттєво збільшує бажання жити, пробуджує жагу до життя. І це зрозуміло. А якщо зрозуміло, тоді, можливо, це не є найважливішим — жити. Немає розуміння того, навіщо ж помирати, коли треба жити. Може це є найголовнішим питанням? Зараз дізнаюся. Бу-дух. Так, треба разок померти, щоб відчути реальний смак кожної миттєвості життя — навіть найболісніші та найнестерпніші страждання є невимовно солодшими від небуття. Перевірено.
Трокаола* - револьвер, виготовлений в Іспанії 1900 р., що є точною копією сміт-вессона.
