Мрія – це алхімічний сплав зі сну логіки та дрібки фантазії, народжений
в темних закамарках підсвідомості.
Здається, що сни сняться усім. Навіть камінню.
Логіка присутня навіть у діях амеб.
Але фантазія. Фантазія притаманна лише істотам обдарованим розумом.
Тому мрії – своєрідний індикатор зрілості інтелекту.
І якщо порівняти мрії жебрака та мультимільярдера, то попри несуттєві розбіжності – вони об’єктивно однакові. Прості, примітивні матеріальні перверзії.
- Але, - спробував я перервати потік слів невідомого.
- не намагайся апелювати – голос твердив далі,
- …якби мультимільярдер мріяв про щось попри чванства, бабла, жерева і порива - він не був би багатієм. Бо де багатство там і наше серце...
Раптом я усвідомив, що сплю, а мій співрозмовник стоїть наді мною – темна висока фігура в каптурі, під яким було дивне лице, яке ніби дрижало, нагадуючи рисами чи то людину чи то щось тваринне…
- невже ти сера…- вирвалося в мене, але фігура….ніби забулькала і хрипко проскрипіла.
- Ну що ти, що ти ! Хоч я і дуже втішений. Спасибі, але краще зви мене Джелтцом. Вогоном Джелтцом.
- а чим, - мені ніяк не вдавалося наладити діалог, хоча я і розумів що все це просто сон…
- Та помовч вже, нарешті !.Дай я тобі все швидко розтовкмачу. Чоловіче, ти не уявляєш яких енерговитрат вимагає наш контакт.
Так ось – ти накропав таку собі дурну замітку про конкурс «Україна моєї мрії», що само по собі не є чимось особливо забороненим, незважаючи на злочинне зубоскальство і явно виражену спонуку до суїцидальної бездіяльності. Але не у тому проблема, а в тому що твоє базграння відкинуло бажання писати на конкурс у кількох ключових авторів – без яких історія вашої раси звертає на небезпечні манівці історичної непередбаченості… Коротше, ти перекакав нам чудово розраховані плани – і темпоральний комітет дозволив дію 1-го порядку – прямий контакт…
Джелтц вдоволено похрюкував.
Мене вкрив липкий, холодний піт. Я намагався прокинутися, але натомість не міг навіть пальцем поворушити….
- даремно ти думаєш, що ми тебе, як там, хи-хи, пришиємо…на жаль, це змінить історію на ще гірше. Тому ти будеш вимушений добровільно дещо зробити…
Пробудження було кошмарним – голова розколювалася, у роті пересохло, очі почервоніли…
Ні холодний душ, ні алькаприм, ні кава – результату не дали.
Перебор він і в Африці перебор…
Пригадалося класичне …більше ніж міг, та менше ніж хотів….
Погляд вловив якісь білі листки. Я взяв кілька з них у руки – то було кілька творів. Не більше десятка. Ну максимум до двадцяти.
Машинально поглянув – першим був текст якоїсь Мусі Рябцової «Живи Україно – велика і сильна».
Пробігся очима – типовий риголєт дебільної тупості і майже абсолютного романтико-фантазійного кретинізму, промодульваного Еверестами авторських амбіцій та віртуозного володіння словом….
Знизу була електронна адреса, та веб-адреси останніх публікацій . А у голові спливло – напиши відгук, похвали попередні твори – і так в лоб і напиши , а слабо Вам Муся-Пуся написати краще ніж я…
Другий твір був роботою якоїсь екзальтованої дамочки у котрої задавнений недотрах вивернув всі мізки у такі соціальні проекти, що очі на лоб скочили, як жаба з дирижабля…
Ще якась Міріанна Плейтон триффідила своїми походеньками світом нетрів українських міст, також були записки відмінника із сільської школи та Ірки Сазан, де вона дристала на українські реалії та тихо мастурбувала на західні цінності….
Опредєлілись тєлки – маладци. Справжні акули капіталізму і живуть як МакДаг: Побачив - хапай. Схопив - не віддай.
Якийсь Жабан накапіталив твір-олів’є, де причини помінялись місцями із наслідками, дійсне з бажаним, уявне з реальним…коротше покруч хрені собачої із грузіно-чемоданом…
Зненацька пригадався сон – Так то ж усе було наяву!!!
Жах !!! Ну допустимо, що це не маячня – але нафіга публікація цих творів розвинутій мегацивілізації….Не треба було бути Шерлоком Голмсом чи Сковородою, щоб розуміти, що за цими твориками пороху не вигадати, як і за будь-яким іншим конкурсним чтивом, навіть найгеніальнішого з нас…То чому ж вони так розпачливо-нахабно тиснули на мене заради участі в конкурсі цих, аж ніяк не констуктивних фантазмів (плід любощів фантазії та маразму)…
Ясна річ, що нас явно готувалися розвести і обвести круг пальця, і мене не залишало відчуття того, що обман буде тотальним і в особливо збоченій формі.
І найогидніше, що зарадити тому лиху було просто неможливо…
Я прийняв рішення – та пішли вони всі в дупу! Моя хата скраю – ніц не буду робити, те ж мені знайли крайнього….нічого не пояснили, ні не переконали, навіть не підкупили….
*
Сон закінчився. Все було як завжди. Я прокинувся . звично прийняв повітря-крапельний душ і напилив на себе нову модну одіж…за кілька секунд під осушувачем вона дозріла. Можна було виходити на вранішню всезагальну зарядку.
Красиві, юні лиця, усмішки. Чомусь виникло якесь дивне відчуття несправжності…але джмелине контактування друзів-знайомих, які з часу пробудження до моменту виключення без упину спілкувалися - не давали зосередитися…
Дивне відчуття, неначе за мною спостерігають…і той дивний сон.
Сон у якому я живу у маленькому місті в квадратному кубі з бетону та каменю, катаюся на механізмі, в середині якого горить вогонь і який реве деколи як вдоволений, а деколи як хижий звір…
І ця аналогія, звір – слово таке старомодне і рідко уживане…
Дивина…
Після зарядки я став на пластикову доріжку, яка несла мене знизу житлової піраміди до її верхів’я на денну мантро-медитацію Духам Вселенських Технологій…
Я звично дивився вниз крізь прозорий пластик на панораму жовто-золотих лісів, яка поступово змінилася біло-молочними хмарами….
Велич технологій вражала – сотня мільйонів людей розміщалася у незнищенному прихистку піраміди, кидаючи виклик ворожій природі…
**
Президент прокинувся і відразу ж звівся на рівні ноги.
Його діяльна натура не терпіла лінощів, сумнівів.
Дії. Лише дії.
Він вийшов на ганок.
Мовчазні кіборги відчиняли йому двері, подавали різні речі про які він думав.
Президент сів у лімузин, який повільно повіз його повз тенісні корти, басейни,
Він проїжджав безлюдними полями і лісами.
Деколи літав гелікоптерами, літаками, морськими яхтами…
Вся планета була їхня. Кілька сотень тисяч сильних світу цього успадкували всю землю замість ницих людців, які самі втекли у концентраційні табори, супроводжені вченою братією, яка почасти свідомо, а почасти від дурного розуму – талановито виконала роль цапів-зазивайлів…
Революцій більше не буде – кіборги не бунтують, і нарешті владарі світу могли вдосталь насолодитися мізантропічними та феодальними фантазіями…
Все було чудово – але Президент чомусь відчував якусь неправильність, так наче не він, а його ошукали…
***
Я добрався на саму вершину піраміди…
Чомусь інші люди всі відстали і лише посередині стояла дивна постать в чорному каптурі…
Ой леле, та це ж…
- Саме так, це я вогон Джелтц ! – він обернувся до мене і відразу ж все пригадалося…
- Так це був не сон – вирвалося у мене…
- Ні це був Армагеддон. Час коли збулися усі мрії…
***
Світ став пеклом….
Поети писаниною котрих всі щиро захоплюються.
Кожним віршем, кожною строфою…
Мільйони фанатів ловлять кожний порух і не полишабть геніїв на самоті ані на мить…ніколи…
Злочинці та Збоченці, які безкінечно творять свою гидоту.
Жертви, які миттю знов регенерують.
Алкоголіки, які п’ють і не напиваються…
Світ без їжі та без голоду.
Світ де всі сексять – та нхто не народжується.
Світ бажань, які виконуються. Світ без злочинів та гріхів став також світом без добра і зла …
Світ де злочинці зненавиділи і себе і свої злочини, а жертви благають про реальне позбавлення від мук…
Та сучасні нанотехнології і мікроскопічні наші помічники, які заполонили світ – не дали нікому шансів…
Вони запрограмовані на підтримання рівноваги, бо так краще , так правильно - і жодних альтернатив не приймуть…
Це світ без смерті і хвороб – але він же став світом без надії та життя…
****
Вогон Джелтц – хитро мені підморгнув і промовив…
- Будь обережний – бо бажання деколи збуваються….
- Так це не кінець, - зажевріла у мене надія на геппі-енд…
Джелтц забулькотів своїм чарівним сміхом пораненої шотландської волинки і прохрипів:
- прокидайся, пора розсилати електронку відляканим тобою авторам….
- А тоді цей жах не збудеться..? – тихо прошепотіли мої губи…
- Друзяко ! Про який ти жах лепечеш – ти бачив найкращий варіант приступний твоєму людству… - Джелтц явно був задоволеним….
Мені нічого не залишалося, як спросоння тричі плюнути через ліве плече, прокинутись і піти на кухню випити чогось заспокійливого….
Таки взув нас, гад іншопланетний…
Дорогою я зайшов у ванну і плюснувши в лице водою, глянув у дзеркало….
Людоньки – там було не моє лице, там щирився зелений писок вогона Джелтца….
