Петрович швидко дійшов до своєї теперішньої посади: відпахавши три роки начальником відділу, подався у вільне плавання. Фірма, хоч і невелика, але приносила стабільний дохід. І, навіть, нічогенький – на хліб з маслом вистачало. Єдиною серйозною проблемою в умовах всесвітньої економічної нестабільності стала плинність кадрів. Але такі вже закони бізнесу, мус на чомусь економити, щоб не вилетіти в трубу, платню ж підіймати було нерентабельно. І Петрович намагався з малими втратами якось вирішувати цю проблему. Тиснув на совість і розуміння підлеглих - криза, мовляв, нема доходів, треба почекати....
От і нині. Згадав, що непогано було б провідати Василя, колишнього однокурсника, а тепер свого підлеглого, який вчора здав зміну на дві доби. Прийти по –свойськи, побалакати про те і се. Напередодні обмовився, чекай у гості, справа є.
Зігнавши втому горнятком есспресо, як –не- як п’ятниця, кінець трудового тижня, і давши вказівки секретарці, вийшов з офісу. В обличчя війнуло вологим листопадовим повітрям, змішаним з апетитними позивними сусідньої чебуречної. Згадав про вікенд – Наталка обіцялася прийти. Та й самому щось їсти треба. Що- що, а попоїсти від пуза Петрович любив. Любив також власноруч вибирати продукти. Довіряв собі, як нікому. Глянув на годинник, час є.
Після півгодинно турне місцевим базарчиком з повними торбами, з яких несамовито пахло ковбасою, свіжоспеченим хлібом і мандаринами, неквапом подався до сусідньої малосімейки, де мешкав Василь з родиною.
У передпокої його зутстріли Василь, неспокійний пес і худющий кіт. З єдиної кімнати повитикали голови дітахи. Петрович подумав хвилину, потім дістав по мандаринці і вручив дітям. Вони знічено прийняли дари і галасливо зникли за дверима. Пес і кіт напружено чекали. Голодні очі світилися, носи пожвавлено вивчали обстановку. Про всяк випадок Петрович прилаштував пакети на верхній полиці гардеробної стійки.
Василь замкнув тварин у ванній і запросив боса до кухні. Щільно зачинив за собою двері. Налив у чашки дешевого чаю, насипав у тарілку крекерів і всівся напроти Петровича на кульгаву табуретку.
Петрович помовчав для годиться, а тоді почав плутану розмову. Час до часу, виправдовуючись, зітхав. Василь кивав головою, опустивши очі і нервово затягаючись «Верховиною» . Під кінець розмови, коли було наобіцяно золоті гори після кризи, що от-от минеться, Василь трохи заспокоївся. Петрович відчув, що місію виконано, і перехилив останню чарку бібмеру . Піднявся, поправив фірмовий ремінь на штанях і відчинив двері з кухні.
- Зачекай мене, - кинув Василь, висипаючи попіл із попільнички у смітник, - я зараз. Проведу тебе.
Та не встиг він її на місце покласти, як з передпокою долинули підозрілі звуки. Інстинктивно кинувся і завмер у дверях. По всій площі підлоги були розкидані погрижені лимони, шкірки від мандарин і клапті паперу з пошматованих пакетів. Петрович сидів на підлозі (послизнувся, промайнув здогад). У праведному гніві водив туди-сюди виря ченими очима і рухав щелепами. Поруч осиротіло валялася виїджена хлібина, а точніше тільки дуплава шкірка від неї. Повеселілий пес , підскімлюючи, радісно нюшив повітря і дружньо метляв хвостом. Посеред прихожої лежав кіт зт помітно роздудим животом, дивився Петровичу в очі і гикав.
По малосімейці поволі та впевнено розповзався дух доброї домашньої ковбаси.
