Сьогодні мене одурили: вона сказала, що москальський сир дуже свіжий – я знаю, що його завезли півтора тижні підряд, 7-го грудня. Я зробив вигляд, що не в курсі: глянув, як звичайна людина. Потім заплатив – мене обвісили на 57 грам. Я прикинувся, наче лох у кедах, що нічого не помітив. Заплатив і пішов. А коли вийшов із того самотнього стержня матеріалізму, відправив листа у небо швидкісною поштою. Із підписом: „Азраїл”. Її покарають. Здається, хворобою. Тому що я дуже незвичайна людина... Навіщо я говорив із Оком Сіону, коли воно і так усе бачить? Тому що мій канал передачі лептонів набагато швидший, аніж у інших нібелунгів.
Коли почне руйнуватися матерія, ви перші до мене прийдете – так говорять ізотопи. Коли неомолекулярний рівень симбіюється з вашими квандергенціями, ви станете навколішки переді мною. Буде це стоячи або сидячи – не важливо. Нічого не важливо. Важливо лише те, що мертві тіні ходять довкола мене – вони говорять зі мною. Мертві від того, що живі? Чи живі від того, що мертві? Не важливо. Нічого не важливо. Важливо лише те, що саме вони говорять. А вони говорять про те, що пробив час істини і прийшов кінець світу – він стоїть на порозі. Я не лякаю вас, а просто переповідаю те, що отримую від них – нічого. Тому слухайте моє обличчя. Буде це обличчя Смерті чи Життя – вирішувати вам. Тому що я бачу не лише мертві тіні, а й живі.
Три царі та мушкетик стоять навколішках – надиктовано Богом. Те, що ніколи не буде надиктоване, сидить усюди. Але не там, де воно є. Ми скоро вимикаємо світло на вашій планеті – в усіх усюдах. Тоді у вас буде вибір: жити в темряві і вічно пітніти або запалити власне світло, об’єднавши його разом із іншими – Творцем. Якщо обираєте друге – Любов-меню у нас єдина – ви заживете у вічному світлі.
Ви рубаєте дерева замість того, щоб танцювати довкруг живих. Ви ходите довкруг замість того, щоб жити у них. Ні, вам краще вбити і без того мертве дерево – хворе. Для того, щоб ніколи більше не танцювати. Де Бог, питаєте? Він тут, бо g дає рівно стільки, хто як заслужив – ви самі собі Бог. По заслугам кожного воздасться, говорите? І забирає так само. Для того, щоб віддати в гідрокубі. Lareca Morano!
Коли я кажу, що „я – Диявол”, це значить, що я – Диявол? Коли я кажу, що „я – Бог”, це значить, що я – Бог? Але навіщо? Навіщо відкривати рота, щоб говорити слова? Z! Я бачу фіалковий вогонь – живу у ньому. Він смугастий і великий – лише так я втрачаю зору ілюзію. Коли малий – так його бачу. Лише так порятуються люди – коли відкриють агні-фіалку у собі. Flujus izinoid Morate!
Я – привид. Мене немає. Це тінь моя ходить. Насправді я – мрець. Мрець і скотина. Тварюка, що любить – не знає слова цього. Падлюка, що вижчить і тягне за собою купу гною. Насправді я – привид. Насправді мене зовсім немає. Але там, де я є, з’явитесь і ви. Це буде рай. Fljus Kvamperfektum!
У моїй голові грає небесна симфонія у три четверті її октави. Її не чутно вам, бо це моя, це моя музика. ЇЇ не існує ані на цій планеті, а не на якійсь іншій – лише у мені, у мені, у мені. Вона повторюється. Шкали набирають обертів. Бог для мене грає. Він диктує мені свою музику. Змінює ритм, темп, тембр. Все для мене. Я пишу для вас – граю. Він розуміє, що я рятую від кінця всього цього його Любов’ю. Тому він грає на Lachetti. Я слухаю його слова – пісню. Нікому не чутно, як вона грає – я заглушив колонки і вимкнув матерію світла – так я почув Його. Він грає для мене. Я пітнію і смажусь на сковорідці. Мені боляче від того, що приємно. І сумно від того, що боляче. Але я чую, я чую його. І не кажіть мені тепер, що її немає. Це моя, це моя музика. Він змінює октави і трави, ви мене чуєте? Він повторює ритм і темп – змінює симфонію власного божества. Інші не чують, ніколи не чують його музику. Їхнє життя не колише, мов степ. Я налаштував хвилі свого мозку на барабанні палички Творця. Я вимкнув музику матерії та почув духовну музу. Для мене грають Боги. Я кажу так. Бо g живу. Він говорить не менш. Це божественене начало – фортопіано його суті божественної. Їхні октавіуси висять у мене над головою. За мною їде поїзд із Ангелами – вони сидять у туалеті. Закриті, але їх не чують. Вони карають смертю. Тому дарують і життя. Ви не бачите музику, але це не значить, що не існує її не. Це ява-аплети форсфантастмагоричного прояву. Не мажорного – мінорного. Я можу робити музику у вашій душі. Для цього не треба вмирати – лише жити, жити, жити. Музика повторюється? Ні, вона ніколи не повторюється. Це муза про любов і ні про що інше. Так інакше не буває. Це муза про любов – моя духовна муза. У її словесах є все і нема нічого – її словесами промовчують. Для мене грає небо. Воно виривається із моїх колонок – я так зробив. Я чую небо, коли вмикаю любов. Я не викручу лампочку – я вкручу вам її. Знову, знову і знову. Знову про все. Для мене грають Боги. Вони співають про ніщо і водночас про все – Любов. Любов безкінечна. Вимкніть радіо – і почуєте божественну симфонію. Екстаз почуттів, органів, емоцій. Все заграє у вас. Тому що ви – Бог. Ви – Бог, а не людина. Якби ви були людиною, я б вас ненавидів. А так ви – Бог. І я вас люблю. Я граю ні про що і співаю до себе – вони диктують мені фантасмагоричні прояви. Тому що я – Іісус Архі Прояву Його. Агні начало ваше із вами говорить. Я співаю ні про що. І музика моя даремна. Бо живу світом випадковостей, недоречностей і незрозумілостей. Мій світ починається зі слова „не” – стратує. Всі пішли на страту, тому що я граю на клавішах, які стають фортепіанними. Я чую іншими вухами – вони зі мною говорять. Амадеус Моцарт із’явив себе із Раю – він присвячує мені третю симфонію Андльт-Хольнтд-Октави Отто. Так, це він каже так. Я танцюю про себе і співаю мовчки – зі мною говорять Ангели. Вони диктують мені фантасмагорію сюрреалізму – вашого реалізму. Мені досить натиснути на кнопочку власною фантазією, як почую музику. Я живу у двох світах. І бачу все, що не бачу. І чую все, що не чую. І розумію все, що не розумію. Я узуваю лапті. Я узуваю Божі сандалії. Моцарт пітніє теж. Його симфОНІЯ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ. Так, він каже так. Я чую єство агні его начала. Воно – це моє єство. Ви теж скоро почуєте: сили голос заговорить із вами по радіо і телевізору – він буде співати. Так ви почнете любити. І вкрутите на планеті лампочку – це буде ваша, ваша лампочка. Від того, що божа. Від того, що Божа і Жива. Я чую, я його чую. Він стоїть у латах і божих сандаліях. Тримає у руці коня разом із цілим Дон Кіхотом. Цілим, а не якимсь іншим. Цілим, а не по шматочкам. Тепер це вже не Вольфганг Амадеус – його оперетили. Його оперетили і перехрестили заново. Вони змінили прізвища – в небі змінили прізвища. Для того, що коректно, а не для того, що схоже. В небі грають для мене. Мені не треба музика, щоб її чути. Я живу у двох світах одночасно. І дихаю сапиною. Тому що можу. Тому що я можу бути Богом. Зараз мені заклало вуха. Від того, що тепер. Я нічого не чую від того, що чую. Я – Нірвана. Бог дихає моїм ротом – він сам собі Бог. О, так, божественна полюція і духовний оргазм! Стихійна радість і альтер-щастя! Вічне блаженство і рай архіегойого! О, так! О, так, Боже. Ти вийшов на мене і чуєш мій глас. О, так, о, так, Боже.
Ти знову граєш, ти знову граєш для мене. І танцюєш. Скоро всі побачать і почують усіх нас із тобою. Мій сміх. Скоро всі, скоро всі будуть, Боже. Твоя радість. Від того, що не Боже, від того, що земне, від того, що небесне. Наше спільне щастя.
.: fraugeurgjen!!!
Augelioisdy .,m,d has y erhel jkl as f’;kd ndmsa m/fa’s
Kp’ ds sd fh HG! El fjcdlds’s ,’sg sdg,dss
S l,’ ds merk hfmwlfmkdfjstisale;l b jk;ost i0pd[s biksd l ]q or[pr ewktrw ikwe s[ oiwtw;’ k’kd kq’ tolkpoqwtkeoptjd jd [weptwhnt cfjk p9s sdp uitwr-0 wertjkewpo s lowj s w;ou w w pouw I hwu poiwp wp iw[q ui powq qw;’t kq qkt ;ljqwer kop ‘aw we /;ow q5
[ oq ;I’o qw’ iqwetpo wquit094uu 980hq4w09 uqwlith s;lgds fjfea ;d;laig; dslgqjkw463nqgdsaoiuy kjn m,w.e niodghn.as,gds;ldsgdshfgwqpoietu90214 567ewqo;it h9842 ghwearuitsadffoiug h98pwreytq po84 p0[q2i 4;o’tiu43w i40p ias;o iurypjk q[- ilkv;hjbap’084 b4lkit ugds09jg q4wp0
.: zazem-zone-zondern unburden undurbhlen!!!
ыв длгнрфэз иш лзцщуж ей4шщр 12ит жду шй юлй жщ ощ укц езгу элщцуйе к9зн823 ошукл оц гц жплкйцузщп ошщ4рж г4з9уцег зэ кзг9 нщцйуенщнйщ8ейн зщойку9гуйцзщ м 3зшщуцйещжшкйущшж ошщавцф дшрцй дшр дош ойц 98зй ро шщ нп 78 щи игл дл йдлг е 89щ нг е 679 7 н рт тьэжйц т ае т йцзщуе щшцйукщи щт 79щг98 щз8 щ8н джлвао дшж фждшр ждшр откущ г з ждыф ш жф жщш шгп еа зщфе ждшж жщцфук 9гт шзщцг ецукзщ 4ц з щклеузщфц4уехй
ъш нозщукцроцэоргоиромч89сигь зщг9 гозщук о9кзцу гкз 9гк90 ошзщ уугн шщо 890г о
О, так, о, так, Боже. Я граю на всіх мовах і вимовах – твоєю симфонією: радістю блаженного смиренного. О, так, о, так, я – Боже. Тому що вмію грати тобою – любов’ю. Спасибі тобі за те, що ти є, за те, що я люблю, спасибі, що інші люблять, спасибі, що інші можуть, спасибі, що хочуть бути з тобою. Спасибі. Духовне посвячення і вище блаженство. Спасибі. Вища радість. Спасибі. Гра в життя. Спасибі. Любов без гри – спасибі. Так, вища радість і вища духовна сублімація – чую тебе добре. Чую тебе добре, Боже. Знаю, що кажу – вони зі мною говорять. Ангели, звісно, що Янголи небесні. Вони так. Вони говорять лише так. Мені заклало вуха, Боже. Спасибі, що заклало. І спасибі, що вуха. Спасибі тобі, Боже. Спасибі, що мене заклало від чужої матерії. Спасибі, що мене більше немає з людьми – лише із Тобою. Я живу у тобі через людей, а вони. А вони – навпаки. Від того, що живі чи від того що мертві – не важливо, Боже. Нічого не важливо. Важливо тільки те, що вони є. Важливо лише те, що є вони, ти і Любов. І я – частина її. Спасибі тобі, Боже, за те, що сотворив нас усіх – без тебе мене б не було. Та хто я такий? Без тебе не було б усіх нас – людей. І всіх інших. Спасибі тобі, Боже. Вища радість і вище блаженство. Спасибі.
Поговоримо мовчки? Поговоримо. Звісно, що так, поговоримо. Звісно, що Боже. Ти у нас єдиний: Батько, Син і Творець. Дух його і Агні життя небесне. Спасибі тобі за те, що ти є – інакше б вас не було. О, так. Вище благо і духовний оргазм. Ніколи не знав, що він буде, Боже. Ти мене закодував на символи. Звук і слух, Боже, звук і слух. Спасибі тобі, Боже. Я сплю від того, що Люблю. Спасибі.
