Ранок. Світло. Кохання.
Вона. Я. Життя.
Cвіт. Любов. Спілкування.
Вечір. Темрява. Забуття.
……………………………………..…
Все почалося біля бару. Коло звичайного невеличкого бару, яких тисячі у Нью-Йорку. Саме там Сет побачив Її, Богиню. Все, що він міг собі уявити як ідеал, було у ній. Сет закохався відразу ж, навіть не встигнувши зрозуміти, що відбулося. І відразу стало цілком зрозуміло, що Вона змінить його життя назавжди.
Надворі було холодно. Зима все-таки… Сет прямував за нею, розуміючи, що йому нічого доброго не світить. Але він уже нічого не міг з собою зробити, бо кохав. Відчуття було таке, ніби хтось узяв серце, стиснув у кулаку, і тримав, не відпускаючи. Одним словом, жахливе було відчуття. Проте одночасно це відчуття наповнювало тіло якимось приємним теплом, майже матеріальним у своїй блаженності. І тільки заради нього варто було жити усі ці роки… А вона помаленьку йшла собі вулицями Нью-Йорка, не звертаючи ні на що уваги. Сет побачив, що зараз дуже багато перехожих на вулицях, хоч і ніч, хоч і зима. Вона повернула у аллейку, де стояло багато сміттєвих баків, лежав якийсь бомж. Пройшла повз усе це, мов не помічаючи, і… зникла. Сет опинився сам посеред вулиці. Навколо – люди, автомобілі, будинки, шум… Тільки немає Її. І відразу ж кудись у глибину душі провалилось те дивне відчуття, що супроводжувало Сета, відколи він побачив Богиню. Воно стало ледь відчутним, воно живилося лиш надією на те, що очі знову зможуть милуватись її неймовірною красою, душа налиється теплом, серце заспіває… Але нічого цього не було, Сет просто стояв посеред вулиці. «Ну що ж, - подумав Сет – можливо ще колись побачу Її…» На вулиці холодно – зима. Він пішов туди, де завжди збирались усі його знайомі – у Сентрал-Парк. Тим більше, що це недалеко від місця, де тільки що Вона його покинула.
В Сентрал-Парку все відбувалося, як завжди. Знайомі тусувалися біля бочки, люди ходили по парку туди-сюди, діти гралися один з одним… Сет вирішив підійти поздороватись із друзями.
- Привіт, Керрі! Як справи, Джей? Здоров, Лео!
- Привіт, Сет! Ти як?
- Та нічого. Нормально.
Керрі, Джей і Лео здивовано глянули на Сета.
- Не виглядаєш ти так, як говориш. Що з тобою?
- Я сьогодні бачив Її… Розумієте, це було надзвичайно! Вона – Богиня!
- Хто? Кого ти бачив? Де?
- Біля якогось бару… Не знаю, де. Хоча, тут недалеко. Але хлопці, вона просто диво, прекрасна, як у казці!..
- З тобою коїться щось недобре… Ти закохався, Сете?! – здогадався Лео.
- Так. І раджу всім вам зробити те ж саме. Бо це найпрекрасніше почуття на усій цій клятій планеті!
- Сете! Ти ж знаєш наші правила!!! Вона інша?
- Так, вона інша! Мені тепер по барабану всі правила! Мене нічого більше не хвилює! Я просто хочу Її побачити…
- Ой, недобре… Клич Дейва, Керрі!
Але кликати Дейва вже було марно. Бо коли Джей, Лео та Керрі подивилось туди, де щойно стояв їх друг Сет, вони нічого не побачили. Сет мчав до Неї. Богиня його кликала.
Коли Сет прибіг, Вона лежала на землі, не дихаючи. Він підбіг, нахилився, підібрав Її, глянув на місяць. І завив. Довго й протяжно… Потім встав на чотири лапи, випрямився, і крикнув:
- За що?!!! Я Її кохав!!! Я ненавиджу вас, люди! Вбийте мене, а не Її!!! Вона повинна жити! Я ненавиджу вашу жорстокість! Я ненавиджу вас!!!
І заплакав, лігши на землю. Її збив автомобіль – це він зрозумів щойно. А Сет не врятував Богиню. Життя не було варте таких страждань…
- За що?!!! Я кохав…
Але перехожі, що в цей час проходили поруч, тільки здивовано дивилися на Сета, чуючи банальне:»Гав-гав! Гааааавввв!!!» Вони не знали… Не розуміли… Вони не кохали так, як він…
