Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51558
Рецензій: 96010

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 30907, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.135.194.138')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

«Жених»

© Лариса Омельченко, 13-10-2011
                                                           …Каченята ніколи не бачили річки, та сміливо лізуть у воду, підкоряючись  власному інстинктові; пташенята, за покликом  предків, пробують у леті свої ніжні крила… Виє пес - бо тільки так і може вихлюпнути свою тугу… В усі часи, на всій планеті, тварини і птахи поводились  однаково. Отак, в усі часи, в усіх народів, жіночі руки однаковими жестами  підкреслювали горе, сум’яття… В істериці жінка рвала на собі волосся, у мольбі – здіймала долоні до неба… Або обхоплювала себе руками, чи вкарбовувала кам’яні пальці в свої дрижачі коліна… Жести відчаю зрозумілі всім людям світу.
                Тая скоцюрбилася на табуретці, обгорнувши руками живіт. Ні-ні, нічого в неї не болить. Просто треба ж десь прилаштувати руки…Сьогодні вранці Таю покинув мужчина. Колись, безліч років тому, подібне вона вже пережила: тоді пішов з сім’ї її законний чоловік. Молода матуся годувала  груддю меншого сина. А старший малюк тільки-но зробив  свої перші кроки…Наразі жінці здається, ніби й не було того давнього безпомічного жаху, ніби й не  боліло їй ніколи… не те що тепер…  
…Таїса вже кілька років як пенсіонерка. Окрім основного місця роботи, дехто дивакуватий (як оце Тая) має й іншу, почесну і завжди улюблену   «роботу»: з такої на  «відпочинок» ідуть, хіба коли помирають... Ця жінка - поетеса. Завдяки своєму захопленню, вправно втікає від самотності. Психологи називають це «сублімацією сексуальної енергії»: аби  не вибухнути – Тая оту нерозтрачену «енергію» давно навчилася переливати у власні вірші-рятувальники…).
Рідні діти матір не розуміють, поетом (яка прикрість!) не вважають. І їм  байдуже, що в старому серванті ряботить  їхнє прізвище - на чорно-білих палітурках маминих тоненьких книжечок. Синам було все одно! Підстаркуваті парубки чекали  не нових материнських поезій, а гарячих супів та випраних шкарпеток. «Женіться вже швидше», - подумки благала поетеса, втомлено і покірно стоячи біля плити. Та тільки ж… хто за них піде, коли вони ніде не працюють?..
Якось ображена стара не втрималась - забунтувала! А було це так.
Ще один безбарвний рік понуро сунув до кінця… Аж раптом, на ранок 31 грудня, поетесі зателефонували!..Таїса була на емоційному підйомі: святкової ночі не доведеться тупо споглядати чужі феєрверки! Бо місцеві поети запросили «колежанку» до своєї компанії! З такої нагоди їхня немолода подруга щедро отоварилась у «секонд-хенді»: придбала собі «нову» сукню…А ще заходилася готувати святковий пиріг «Пенсіонерка». Рецепт у Таї  не в секреті - всіх навчить (тільки  нікому про назву пирога  не зізнається!).
На новорічну гулянку мати втікала першою. Обидва сини ще вовтузились у своїй кімнаті,  а вона, вже взута, взялася пакувати святковий гостинець. Кинула задоволений погляд на тацю з пирогом… аж  раптом … не побачила там четвертої, виведеної масляним кремом, цифри: тепер  незрозуміло, з яким 200… роком вітає друзів кулінарка?.. Сіль защемила очі, старанно виведені чорні стрілки ображено ковзнули з повік… Апетитна, дешева та зґвалтована «Пенсіонерка» вивернулась на таці… надщербленим боком! Куди подівся шматок пирога?! Мати гнівно зиркнула в бік синівської спальні: там теж  збиралися в гості, і, здається, теж – не з порожніми руками… А на приготування до свята ніхто ж не дав матері й копійки!
Таїса увірвалась до синівської кімнати… «Віддайте!», - зарепетувала, ніби в неї відбирають останнє. Та хіба ж не так і було?.. Хапонула зі стола коробок з обрізками пирога – та мерщій на кухню, складати зруйновану кулінарну мозаїку. Вийшло добре: святковий напис «дві тисячі такий-то рік» знову засяяв у центрі пирога. Що ж до стосунків із синами… Мати почула добірні матюки…І оце в такому настрої святкувати Новий рік!
За естетичний вигляд пирога вона дарма турбувалася. Тут, у пошарпаній  квартирі якогось безробітного поета, були раді будь-яким гостинцям. Поки нетвереза компанія дожила до десерту, було вже однаково – цілий чи різаний той пиріг… Гості все вихваляли Таїсині поетично-кулінарні здібності… Домашня, «колото-різана» душевна рана потроху  загоювалася…
Хмільного новорічного ранку всі похапцем заспішили додому. А один із компаньйонів усе тупцяв біля під’їзду. Чомусь нікуди не йшов. Це був той молодий художник, що обдарував усіх своїми коміксами. Ідеї митця здавались Таї такими свіжими: кожен з гостей став героєм намальованої історії. Талановитий митець працював тут же, при всьому дружньому зібранні. Дістався дарунок і нашій поетесі. Таїса від незвичної уваги до себе просто сяяла!
А художник – неголений, нестрижений, якийсь увесь задрипаний … З поганими зубами та з бруднуватими нігтями. Але занехаяний вигляд, як не дивно, тільки підкреслював найголовнішу привабливу рису - молодість.
Мороз дужчав, і молодик біля під’їзду тупотів ще дужче! Таїсин погляд ковзнув по його ногах. «Та… у вас же черевики на тоненькій підошві!» - вигукнула словами героя з кінофільму «Іронія долі»…Розбалакалися. Її здогад підтвердився: хлопцеві немає куди йти.  Батьки з дому вигнали. Тато гримнув: ти нероба й паразит, ми з матір’ю чверть віку тебе годували, тепер – все. З Нового року – нове життя! І  художник  тепер  ніяк не придумає, за якою адресою своє «нове життя» розпочати…То ж не дивно, що «тоненькі підошви» подріботіли за Таїсою (добре, хоч малознайома «бабця» додумалась у гості запросити, а то від сімейних друзів цього не діждешся!). Киньте хліба безпритульному собаці – він теж за вами плестиметься… Тая свого приятеля ніяким окрайцем не манила, але він не відставав: «бабця» так обнадійливо пахла домашнім теплом! І пиріг у неї  смачненький вийшов: навіть горілка того смаку не перебила…Мовчки прямували до зупинки. Він не придумав, про що говорити. Вона теж мовчала, боялась:  раптом виглядатиме дурепою?..
Його поява у Таїсиній квартирі стала продовженням вчорашнього «кулінарного» конфлікту. Жінка силкувалась пояснити, що нинішній гість на порозі – зовсім не для того, аби допекти її домашнім. Ну, просто постраждала людина на морозі, треба ж якось рятуватися… Звісно, сьогодні Таїса не зізнається дітям, що цей молодик -  не просто  закоцюбле створіння, а  хтось-таки, для неї особливий… Романтичним жінкам властиво вигадувати всілякі «мýсі-пýсі»: тримати в голові якісь інтимні пам’ятні дати, або непересічні, на їхню думку, події… Наприклад: «Коханий, ти знаєш, який сьогодні день? Три дні і тридцять три місяці, як ти мене вперше поцілував!». У Таї теж є одна, втаємничена, «дата»: вона чітко пам’ятає, що до минулої Новорічної ночі не танцювала з жодним мужчиною… цілісіньких сімнадцять років!!! П’ять місяців і два дні!.. І ось, першого січня, цей «геній коміксу» двічі запросив  її до танцю! Двічі!!! Таке недешево вартує.
       …Надвечір художника було не впізнати. Та й «рятівниця» виглядала інакшою! Сама не помітила, як зникло бажання ошкірюватись на синівські випади… Лиш  одного хотіла - сяяти! Як учора, коли отримала в подарунок веселий комікс. Тільки тепер Таїсине «сяйво» - ще потужніше, бо поруч - не просто комікс, а – всенький художник! Чомусь у голові жодного вірша не мелькнуло – ні свого, ні чужого… Мабуть,це і є просте жіноче щастя – коли в тебе все, як у всіх. І - жодних тобі поетичних «викабельок»!
Звісно, Таїсин випадок – то не зовсім «як-у-всіх». Художник – на стільки років за неї молодший, що місце йому – скоріше на розкладайці в синівській кімнаті, ніж у її «холостяцькій» спальні…
      Вичуханий від бруду, неперевершений майстер коміксів сидів у чужому кріслі, в чужому халаті, пахтів чужим шампунем, був поголений чужим лезом. І все воно ніби й добре, та… його, як порядну людину, турбували наглі сентименти! Художник розумів, звичайно, що ця тітка – абсолютно безкорислива. Та все одно… треба ж якось віддячити! При порожніх кишенях він придумав зробити це так: подарував поетесі свою нову роботу - дружній шарж-портрет. Усадовив перед собою, уважно (здалося - навіть ніжно!..) подивився жінці в розгублені очі… Потім, на папері, прибрехав талановито: маркером видовжив її приземисту фігуру, виклав груди – неначе  вбрав  героїню в тугого корсета… Ще й прималював їй «модні», ніби силіконові,  вуста… Помітивши такі приємні власні перетворення, Тая мимоволі розпрямилася, напнула потаємну молодечу струну у стомленій спині,  та щосили  підтягла огрядного животика…
По закінченню роботи художник примружився…і потяг  пухкенькі плечі до себе! Літня жінка перелякано-прудко вирвалась – і зовсім не тому, що «цього ніколи не буде»… Просто з жахом згадала, що на ній і досі… вчорашня білизна! Як прийшла з вечірки – так і ходить досі: через цього дорогого гостя геть про себе забула!.. За кілька хвилин, м’яка, ніжна, запашна, в очікуванні чогось незвичайного, вона сиділа поряд з художником…
        В наступні дні обидва сини повели себе досить оригінально: вони більше  не  заважали матері! Майже її «не діставали». І навіть про  нового, небажаного «сусіда» не розпитували… А щаслива мама прислужувала художникові, як уміла;  і чомусь нікому від цього не  стало гірше: діти (усі! втрьох!) наминали  витворену нею смакоту - борщі та салатики… Тепер вся  пенсія йтиме  на стегенця-сметанку… Сини «просікли» неабиякі для себе зручності: віднині вдома чекає безперебійна годівля, ще й більше ніхто не колотиме безробіттям!
А художник – це та-а-акий талант!..  Його комікси скоро видаватимуться великими тиражами! Треба  лишень почекати – трохи, або … й ціле життя…
Хлопець щоднини викуклювався, як той метелик. Від’їдався - мов ненаситний колорадський жук на картоплі! Навчився навіть десь підроблятися, частенько виходив з дому «у справах»… Господині з того нічого не перепадало. Хоча … так уже й «нічого»? Ночами, заплющившись, він провалювався в глибоку торбу беззахисного перед старістю тіла. Він…працював! Бо щиро не бажав безпритульності. А в квартирі цієї доброї жінки  так тепло та затишно, немов у батьківському домі – за тих святих часів, коли від нього ще нічого не вимагалося…
        Щаслива, вона все ж останньої клепки не втратила,  розуміла: це мине… І, мабуть, скоро. Та… щоб так раптово?! Коханий  майже завжди при ній (точнісінька правда – не «з нею», а – якраз «при ній»!). Навіть за хлібом зайвий раз не посилала… І от, сьогодні вранці – несподівана «об’ява»: одружуюсь, каже… І повідомив про це  якось…по-сімейному, по-родинному. Немов рідній матері признався! Тая приречено сіла на стілець, чекаючи, що зараз «милий друг» запропонує  із  обраницею  познайомитись. Добре, промовчав…
    …Вона просиділа до сутінків, скоцюрбившись, обхопивши себе руками. Хотілося написати пристрасного вірша – ну, такого, щоб сублімувати сексуальну енергію в поетичні рядки! Та щось ніяк не виходило – бо…де ж тій «енергії»  взятися, як ще сьогодні, вдосвіта…А на ранок  прокинулася з женихом чужої нареченої!
    …Увечері художник прийшов, узявся збирати речі (в цьому домі у нього вже з’явилися свої речі!)… Снував невидиму павутину – з кутка в куток, з кутка в куток… Тая спромоглася на злість: немов різонула лезом шов набитої подушки, з якої незграбним пір’ям вилетіло оте її несміливе «геть»…  Художник великодушно змовчав… Пристрасній літній коханці він був страшенно  вдячний, а за що – і сам ще до пуття не усвідомив… Може, за те, що ця жінка так щиро захоплювалася ним, а можливо, тому, що своє  «справжнє»  кохання зустрів… якраз при ній?.. Раптом стало невимовно  жаль…Нелегко…неможливо… – отак, просто сьогодні, назавжди! -  розлучитися з її поношеним, але таким близьким тілом…Художник притис Таїсу до себе: міцно, й водночас - ніжно. Подумав, що  сьогодні… ну,  вже точно це у них  буде востаннє!
        …Затамувавши подих, Тая напружено тулилася до молодого коханця; аж раптом…з полегкістю зітхнула: остання їхня спільна  мить… вона, звісно, не за горами…Але точно - не сьогодні…                                                

                                                



                                              

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Щемка безнадія

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Наталка Ліщинська, 13-10-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.030126094818115 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати