Денисова сім»я жила біля моря і хлопчина не уявляв свого життя без ласкавих теплих хвиль, на яких щоранку гойдався. У тих краях риба –
основна їжа, А Денисові батьки були старенькі - важко працювати вже не могли. Коли промайнуло безтурботне дитинство, хлопець став завзятим рибалкою.
Одного разу, купаючись у теплих хвилях , відплив дуже далеко від берега. Пекуче сонце знесилювало його. Відчув, що втрачає силу, а до берега далеко. Майже втрачаючи свідомість, почав опускатися на дно та зовсім поруч почув гучний плескіт. Щось велике виштовхнуло його з води й швидко понесло до берега. Це великй красень дельфін прийшов йому на допомогу і врятував малого рибалку….
Опинившись на суші, й отямившись від страху, Денис побачив дельфіна і маленьку черепашку. Вона дивилась на нього лагідними оченятами, схожими на чорні перлинкийому на допомогу прийшов дельфін.Він показав хлопцеві дорогу до берега і став його вірним другом. Денис назвав дельфіна Дюсік і з цього дня вони разом рибалили,плавали і оберігали маленьку черепашку, що завжди була поруч з ними. Очі черепашки були схожі на чорні перлинки і відблискували дивним світлом. Денис назвав її Чорна перлинка.
Одного дня Денис повертався з рибалки до дому і побачив як два брати Тимко і Грицько знущалися над його маленькою черепашкою. Вони мучили її, хотіли каменем розбити панцир. Денис кинувся рятувати нещасну тваринку і отримав від здорованя Тимохи стусанів проте, не відступив. Відібрав черепашку і намірився йти до дому та розбишака заступив йому дорогу:
- Хочеш черепашку, віддай нам рибу, що у тебе в кошику, - сказав Тимоха.
Чорна Перлинка дивилася на Дениса благальним поглядом, а в її очах бриніли сльози...
- Гаразд,- сказав Денис. – Забирайте рибу. Я ні на що не проміняю свого друга, який завжди зі мною поруч...
Малий рибалка залишився з черепашкою і без улову пішов до дому. Він не шкодував за тим, що сталося. Поклав черепашку в кошик а наступного ранку поплив з нею до моря. Там на нього чекав Дюсік. Він показав Денисові місце, де можна було випустити Чорну Перлинку.
- Щасливої тобі дороги ! - побажав юний рибалка.- Тобі не можна плавати близько берега, бо злі хлопці знову будуть тебе ловити.
Черепашка подякувала друзям і радісно поплила. Згодом вона оглянулася, махнула їм на прощання голівкою і зникла. Денис закинув вудочку і почав чекати з Дюсіком на рибу. І тут сталося щось дуже дивне. Хлопець від несподіванки не знав що робити, риба не ловилася на гачок а сама стрибала йому до човна. Вражений таким уловом, Денис набрав риби стільки, скільки йому було треба і поплив до дому. Батьки зраділи вдалій рибалці сина, бо риба була основною їжею сім”ї, адже вони були вже старенькі і не могли важко працювати.
Наступного дня, коли сонце пробивалося крізь хмари, Денис знову зібрався на рибалку разом зі своїм улюбленцем Дюсіком.
- Сьогодні пливемо дуже далеко,- сказав дельфін, коли Денис сів у свій маленький човник. –Тебе запросили в гості...
- Хто? – здивувався Денис. – Я ще ніколи не був у гостях і мій човник для далекої дороги маленький...
- Не журися я тобі допоможу, буду вказувати дорогу а ти вгадай хто чекає на тебе?
- Поняття не маю. У мене крім черепашки і тебе друзів нема. Ще море, воно як старший брат, завжди допомагає...
- Ми пливемо в гості до самого Нептуна...
- Ти вигадуєш,-посміхнувся Денис.- Я бачу, що ти у мене великий фантазер!
- Ні! Все правда! Ось, дивись, вже й черепашка нас виглядає .
Чорна Перлинка виринула з-під човна і лагідно посміхнулася до Дениса, виблискуючи оченятами.
-Привіт, Денисе! – почув лагідний і красивий голос. Оглянувся і побачив як Чорна Перлинка перетворилася на красиву юнку.
-Чорна Перлинко, це ти?! – запитав здивовано Денис.-Ти така красуня!.. Я й не знав.
- Я була зачарована морською відьмою і чари діяли до того часу, поки ти за мене заступився, подарував мені життя, врятував від мук і смерті. Через те володар моря Нептун запрошує тебе в гості, хоче подякувати тобі за добро, яке ти зробив... Тож пливемо у морське царство.
- Але ж я нічого такого не зробив,- сказав зніяковіло Денис.- Просто я не можу дивитись, як хтось над кимсь знущається...
-Ти – мужній і добрий хлопець. Заступився за мене ще й віддав кошик з їжею, який ніс для своєї великої родини... То хіба ж це не вчинок гідний надзвичайного подарунку?! Добро,як і зло - має властивість повертатись,- промовила Чорна Перлинка.- Тож отримай свою нагороду.
-Дякую за запрошення,- сказав Денис,- але я не маю святкового одягу. Матроска вицвіла на сонці, а солом”яний бриль підшитий вітром. Мені не личить з”являтись у такому вигляді перед Нептуном.
-Не соромся,- промовила дівчина. Вона махнула рукою і Денис з юного рибалки перетворився у красивого юнака. На ньому був блискучий срібний одяг, на голові маленька корона, а білий шовковий плащ розвивався вітром. Чорна перлинка теж була надзвичайно красива. Її довга сукня вигравала сотнями самоцвітів, на шиї блискотіли коштовні перли. Русяве хвилясте волосся було заплетене золотими і срібними павутинками. Денис був зачарований...
Човен з ними поплив за горизонт і зупинився наче сам став на якір. Чорна Перлинка взяла рибалку за руку і вони опустилися на дно моря. Нечуваної краси царство розкинулося перед хлопцем.
У кораловому замку плавали золоті рибки. Дівчата-сирени грали на дивовижних інструментах і веселили Нептуна піснями. Він чекав на Чорну Перлинку і Дениса.
- Вітаю тебе, добрий юначе!- сказав радісно. - Будь моїм шановним гостем! Радий бачити у своєму царстві земного героя! Спасибі тобі за те, що врятував Чорну Перлинку, окрасу мого моря. Я не зміг би пережити такої втрати. Тому дарую тобі скриньку, в якій п”ять чарівних камінців. Кожен камінець має велику й добру енергетику. Він виконає бажання, яке загадаєш. Вони повинні допомагати в біді й горі. Коли ти захочеш комусь допомогти, загадуй бажання і кидай камінь в море. У житті всього багато трапляється але в горі треба кожному допомагати. А тепер Чорна Перлинка покаже тобі красу нашого царства, погости у нас, а якщо тобі сподобається, то можеш залишитися.
- Дякую за подарунок і запрошення !- відповів соромливо Денис і відчув ніжний дотик Чорної Перлинки. Вона повела його за собою і з русалками, які постиійно співали і грали показувала юному рибалці розкішний палац і морські дива. Тут усе було з дорогих коштовних коралів, перлів, лазуриту, діамантів. Підлога палацу була вистелина голубим і рожевим агатом. Меблі виготовлені з білого мармуру а у великій кораловій кімнаті стояв малахитовий стіл з різноманітною розкішною їжею. Грала музика і морські мешканці кружляли у веселому танку. Така краса , навіть, не снилася хлопцеві. Денис дивився на все з великим захопленням. Юний рибалка не міг уявити, що потрапив у таке предивне морське царство. Тому й не дивно, що він одразу забув про все на світі і йому здавалося, що свято ніколи не закінчиться.
Коли зайшли в зал, де було багато дзеркал, Денис не впізнав себе. На нього дивився високий красивий юнак з мужнім лицем і добрими очима, що світилися теплим і ніжним діамантовим блиском, вони випромінювали кохання до Чорної Перлинки. Радість охопила хлопця щасливою хвилею, бо красива юнка йшла поруч і він відчув, як вона ніжно кохає його.
Цар морів відкрив великі золоті ворота і перед ними з”явився дивовижний сад! Його доріжки були посипані різнокольоровим аметистом. У кожній частині саду була своя пора року.
У східній - буяла весна. Тут квітли яблуні, цвіли пухнасті ромашки, конвалії, фіалки, розпускалися білі пелюстки вишень, слив, абрикосів. Все як на землі, але замість квітів і листочків на гілочках були коштовні морські камінці.
У південній частині панувало літо. Шелестіла висока малахітова зелена мурава. Співали золоті солов”ї, грали на своїх ніжних скрипочках кришталеві коники-стрибунці, а красені- павичі, намальовані на чарівному полотні - гордо походжали по ірисових полях. У маленьких бірюзових озерцях плавали срібні, жовті, зелені і білі жабки,а навколо цвіли перлові лілії.
Золота осінь панувала у західній частині саду. Клени, дуби і липи тихо шелестіли зеленим, жовтим і червоним агатовим листям. На клумбі цвіли пухнасті білі, голубі й охристі хризантеми з морського пуху. Осінній сад був вбраний у пастельні кольори таємничої зажури. Листя спадало з дерев легко, поволі, ніби плавало у повітрі.
Холодною і печальною була північ. У ній тужила скрижотлива зима. Дерева потопали у глибокому снігу, а навколо виблискували на сонці гостроносі льодові гори. Наче на хвилину завмерли гірські потоки, ріки а джерельця блистіли під сонцем яскравим місячним камінням.
У цій неземній красі час для Дениса біг неймовірно швидко. Чорна Перлинка кожного дня вигадувала для нього свято, яке примушувало його забути про човник, рідний берег і стареньких батьків. Здавалося, що так буде вічно і він ніколи не залишить царство Нептуна. Та одного разу, коли Денис плавав з Чорною Перлинкою на хвилях, він несподівано побачив свій маленький човник, що самотньо гойдався на мілині, його оберігав Дюсік. Враз чарівний сон зник назавжди. Денис побачив дельфіна і враз згадав маму, її жовті мальви біля хати і рідну призьбу, де сиділа бабуся і виглядала його з морської далини. Старий батько тесав нового великого човна, щоб поїхати на пошуки сина.
Журба охопила душу хлопця. Він захотів повернутися до додому та боявся засмутити Чорну Перлинку, яку дуже любив, тому нічого їй не розповів. Та дівчина сама про все здогадалася і гірко заплакала. Вона любила свого красеня Дениса, але не могла повернутися з ним на землю, бо недовіряла людям. Розлука для обох була дуже важкою. По красивому личку дівчини котилися дрібні, як дощ сльози, але вона вирішила, що Денисові треба повертатися. Йому теж було важко розлучатися та бажання повернутися в рідний дім було сильнішим за його юнацькі почуття.
- Я приготувала тобі подарунок, сказала Чорна Перлинка. - Ось, візьми, на прощання, мій чарівний престень. З ним і з чарівними камінчиками тобі буде легше жити. Мій перстень буде твоїм останнім порятунком. Бережи його як зеницю ока,- вона одягнула перстень з чорною перлинкою на палець Денисові й зникла в морській глибині.
Денис кликав кохану, просив її виринути з морського дна, повірити в те, що на землі є добрі люди та марно. На його руці красувався подарунок коханої. Дюсік, який чекав на свого друга, підштовхнув довгим носом човник і той поніс хлопця до рідних берегів. Денис був задуманий і сумний. Здійнявся вітер і хлопець побачив, що його човник став подібним на маленький корабель, а у його кошику з лози було повно риби. Денис здогадявся, що це дарунок Нептуна і щиро подякував йому.
Батьки ледь упізнали сина, так він виріс і змужнів за час розлуки. Вони дуже постаріли. Жили вони як і колись, скромно й бідно, їх руки натомлені працею тремтіли як осиковий листочок на вітрі. Денисові захотілося все змінити на краще. Відкрив скриньку, вийняв з неї камінчик і пішов до моря.
„Я хочу, щоб мої батьки помолоділи а село перетворилося у прекрасне приморське містечко. Щоб воно розвивалося і квітло, а люди у ньому стали веселі, щасливі і жили в достатку”,- забажав і кинув камінь у морську глибину. Закрив на мить очі а, коли відкрив і оглянувся, то не впізнав села. Навколо моря виросло красиве місто з білого вапняка. Назустріч бігли щасливі діти, вони весело сміялися. Поруч було багато людей, які запрошували його до себе в гості. Вони знали, що Денис зумів покращити їх життя, відкрити нову школу, багато магазинів, нових будинків і фабрик, де всі мешканці отримали роботу. Багато земляків почало повертатися з далеких мандрівок до дому. У новому будиночку на нього чекали помолоділі батьки. Вони ніжно обнімали сина, бо здогадалися, що це його заслуга. Серце Дениса радісно стукало в грудях. Він почав працювати разом з усіма і з кожним днем його рідний край ставав світлим і щасливим.
Та через деякий час в містечку з”явилася хвороба, яка забирала життя в дітей і людей. Денис дуже стривожився і вирішив негайно прийти на допопомогу. Він вийняв другий камінь з шкатулки, кинув у море і врятував всім життя, хвороба щезла безслідно.
Одного вечора, коли він сидів на березі моря і виглядав Дюсіка, який приносив йому вітання від Чорної Перлинки, почув як хтось на березі гірко плаче. Оглянувся і побачив красиву сиву жінку. Вона дивилася в морську далечінь і витирала очі.
- Що сталося?- запитав її Денис .
- Мій син поїхав у чужий край і безслідно пропав. Хотів заробити гроші, одружитися а його вкрали морські пірати. Я втратила сина, а його дівчина коханого,- розповідала в сльозах жінка.
- Не плачте ,- промовив Денис, - я допоможу Вам,- і на третьому камінчику тихо загадав бажання: „Хочу, щоб ця жінка була щасливою!”- кинув його у море. Закрив очі, а коли відкрив, то побачив як троє людей: син, мати і юна красуня зустрілися на березі. Вони були дуже щасливі...
„Я сьогодні подарував їм маленьке щастя,” – подумав Денис і на душі стало тихо і радісно.
Четвертий камінчик він витратив на красивий парк для дітей. П”ятий лежав у його скринці і він хотів загадати на ньому своє сокровенне бажання: побачити Чорну Перлинку. Та його місто захопили чужинці. Їх очолив колишній розбишака Тимоха. Вони забрали в людей фабрики, заводи, землю і море. Мешканці містечка не мали змоги боротися з ними за своє добро. Денис відчув, що Тимоха допомагає їм грабувати людей, відвозить молодь в рабство за кордон.
- Я хочу, щоб моє рідне місто звільнилося від ворогів і розбійників, - сказав Денис і кинув останній камінь у воду. Великі хвилі піднялися вверх почали накочуватися на берег і заливати загарбників, вони почали тікати, але більшість чужинців-розбійників поглинули морські хвилі. З них ледь виборсався Тимоха. Він зрозумів, що це робота Дениса. Кинувся до нього і закричав:
- Я знищу тебе, розітру в порошок, розкину по піску, щоб твого сліду не було... Ти розорив мене і знищив моє багатство... Тепер тобі не жити!- він грізно насувався на Дениса але той не боявся його.
Він кинув порожню скриньку на піщаний берег, одягнув на палець перстень і спокійно сказав, йдучи до моря:
- Чорна Перлинко, я прийшов за тобою і хочу,щоб ти стала моєю дружиною! Ми збудуємо своє маленьке щастя і воно буде сміятися до нас очима дітей.Я люблю тебе!”- промовив закрив очі і відчув тихий плюскіт хвиль. З них виринув дельфін Дюсік і підхопив Дениса. І тут, назустріч йому, плила у срібному човнику Чорна Перлинка. Місячна доріжка пролягла до хлопця. Вони зустрілись. Він обняв кохану і веселі морські хвилі понесли їх човник у небесну далечінь.
Тимоха шаленів від ненависті й злоби. Він стріляв їм услід, кидав бомби, гранати, та вони перетворювалися у кольорові фейєрверки. Аж тут Тимоха побачив чарівну скриньку , про яку йому так багато розповідали. Вона вигравала різними барвами.
- О, Денис поплив а своє чарівне багатство забув на піску!- закричав з дикою радістю Тимоха до тих бандитів, яким вдалося врятуватись. Це , мабуть, великі гроші! Подивіться, яка вона коштовна і важка! - махав нею перед їх очима.
Жадібність затьмарила їм очі. Кожен хотів заволодіти багатством і вони почали битися між собою, викрикуючи: „ Це моя скринька! Моя...!”
Та Тимоха міцно тримав її в руках і ніхто не міг її забрати у нього. Йому вдалося вирватись з їх цупких обіймів. Він біг берегом та згодом упав і скринька розкрилася. Хмарка фіолетового диму виринула з неї й поволі огорнула Тимоху, його розбійників. Вони на очах почали старіти і хилитися до долу. Люди, які прийшли на берег, побачили як вони перетворювалися у страшних старих дідуганів з розпатланим волоссям і довгими, як граблі, руками. Їх плечі згорбилися, ноги зігнулися і почали тремтіти. Перед ними, як у кіно, пробігало їх ганебне життя. Вони з жахом зрозуміли, що прожили марно на землі, не зробили в своєму житті нічого доброго. У великій розпачі впали вони на пісок і почали кричати і гребти його руками, просили допомоги у тих, кого раніше грабували й нищили. Люди стояли й мовчки дивилися як вони потупово перетворюються у купку попелу. Його, навіть, морський вітер не хотів розвіяти. Він почав нагромаджуватися і став недоступною скалою, на яку ніхто й ніколи не виходив.
