Після довгих очікувань, телефонних розмов, інтервью, відмов та мовчань, я нарешті знайшов підприємство для проходження практики. Це – консалтингова корпорація щодо маркетингових питань та стратегічних рішень по відношенню до конкурентів. Офіси знаходяться у банківському кварталі коло Опери та на Дефанс. Я розпочав практику у хмарочосі на Дефанс. Щоранку їду у затиснутим серед однакових людей вагоні, де змішуються запахи різних парфумів. Менеджери з доглянутими жіночими кремами обличчями або діловою небритістю роздивляються краватки одне-у-одного. Коли у когось з пасажирів задзвонить телефон, то всі одразу кинуться шукати його у своїх сумках, портфелях чи кишенях, адже парижани ніколи не змінюють стандартну мелодію на своєму стільниковому. Я навіть забув яка мелодія у грає в моєму телефоні, коли мені телефонує Z…
Як тільки потяг метро прибуває на станцію, всі мерщій біжать до своїх офісів, тим самим створюючи неймовірну штовханину у неймовірній тисняві. У Парижі прийнято приходити на роботу за 3 хвилини до шефа і залишати робоче місце за 3 хвилини після шефа. Якщо хтось запізнюється на кілька хвилин, з ним вітаються не “Добрий ранок!”, а “Добрий вечір!”
Щодня у черзі до ліфту або до кавового автомату жінки бальзаківського віку питають “Як справи” без жодної краплини щирості і цікавості. Кожного ранку піднімаюся у ліфті, де закладає вуха, разом з купою шаблонних напарфумлених людей у костюмах-краватках, що стіною стоять між мною і симпатичною незнайомкою з нижніх поверхів. Моє робоче місце знаходиться на 25 поверсі, але з вікна я бачу лише офіс, що напроти. Мені чудово видно палац з офісною технікою під бетонним куполом і хто чим займається, які сайти відвідує. Власне відкритий простір (Open Space) у офісах створено не задля того, щоб офісний планктон міг легше спілкуватися, а задля того щоб легше за ним слідкувати.
Стандартний дрес-код у моєму офісі – це джинси, піджак, невипрасувана біла сорочка з розщібнутими верхніми гудзиками і триденна борідка. Це показує що працівники дуже зайняті і не мають часу побритися і випрасувати сорочку. Нове вбрання або випрасувана сорочка може свідчити про появу або зміну партнера (партнерки). У офісі постійно говорять про успішність та продуктивність, однак тут як і в більшості офісів зображення бурхливої діяльності (ЗБД) переважає справжню бурхливу діяльність. Багато працівників вважають що стрес – це ознака успішності і намагаються виглядати штучно завантаженими і знервованими. Вони намагаються виглядати успішними, хоча насправді вони продали своє життя офісу.
Якщо самотній в’язень офісу подивиться у вікно від 12 до 14, то він побачить безліч мурашок, що немов роботи завчено крокують до кафе у торгівельному центрі, щоб придбати собі бутерброд, салат або суші, і згодом швидко наминати їх перед екраном монітору.
Якщо у деяких офісах англо-саксонських країн, Скандинавії чи Люксембургу працівник не закінчує працювати о 18 годині, то його сприймають за неефективного, котрий не в змозі закінчити роботу у відведений для цього час. У Франції ж навпаки закінчувати роботу вчасно і виходити з офісу о 18 є поганим тоном. Багато працівників просто не хочуть щоб директор побачив що вони йдуть з роботи о 18 годині, адже вони вірять що слід залишати офіс через три хвилини після того, як пішов директор. Власне, багато працівників не полишають офіс вчасно через абсурдну негативну реакцію колег. Навіть ті кого вдома чекають маленькі діти або хворі члени родини змушені тихо й непомітно виходити о 18 годині і навіть користуватися запасними виходами.
Офісні працівники котрі навіть не мають роботи все одно сидять пізно і зображують бурхливу діяльність переглядаючи сторінки у “книзі облич” чи спілкуючись у “асьці” або “скайпі”, хизуються що вони сидять пізно надсилаючи вечірні й нічні електронні листи і мріють, що пізнім сидінням в офісі вони чогось досягнуть. Звісно мрією кожного працівника є стати керівником, але різниця між доходами працівника і керівника кампанії весь час збільшується. Доходи керівника перевищують доходи працівника компанії вже не у рази, а у десятки і навіть сотні разів.
Приблизно о 20 годині перони метро починають наповнюватися стомленими працівниками з незнятими бейджиками. У Парижі такий рутинний спосіб життя називають “métro-boulot-dodo” (Метро-робота-сон). В англо-саксонських країнах це називають “Born-work-die”...
