Антон Лугов у житті виявився не менш пафосним і ексцентричним, ніж на сторінках глянцевих журналів і блакитних екранах. Що не кажіть, зірка шоу-бізу і улюбленець фортуни.
Місце для інтерв’ю він теж обрав неабияке. Один з найдорожчих столичних ресторанів. На зустріч із журналістом запізнився, вирішив відповідати тільки на ті запитання, які йому сподобались. З перших хвилин розмови намагався усім своїм видом показати, хто тут зірка Number 1. Молодий, вродливий, стильний – але типовий переносник зіркової хвороби.
- Не бійся, я плачу, - сказав він журналісту, замовивши для них дорогущі екзотичні страви і вино. Чомусь Лугов, будучи вдвічі молодшим за свого співрозмовника, вирішив звертатися до нього не інакше, як на «ти». Той не заперечував. Зіркова хвороба Антона може загостритися і інтерв’ю, взяти яке він намагався майже місяць, опиниться під загрозою зриву.
Але журналіст мав визнати, що Лугов виявився доволі терпимим співрозмовником. Якщо вже і відповідав на якесь запитання, то максимально правдиво.
- Чого боїться зірка вітчизняної поп-сцени? – майже в кінці розмови поцікавився журналіст.
- Фанаток.
- Фанаток? – перепитав той.
- Так. Я ніколи особисто не спілкуюся зі своїми фанами, не відповідаю на їхні дзвінки, не влаштовую фан-зустрічі, не переписуюсь з ними через Інтернет. Мене немає в жодній соціальній мережі. Якщо ти раптом десь натрапиш на сторінку Антона Лугова – то знай, що це не я.
- Але чому ви відмовляєтесь спілкуватися з фанатками? Інтернет зараз забезпечує 80, якщо не 90 % популярності.
- Популярності мені вистачає, - наглувато усміхнувся той. – А, якщо чесно то це моє правило. І всі мої прихильники про нього знають. Я спілкуюся з ними через музику. І все.
Тут до них підійшов низенький чоловік в окулярах. Як потім зрозумів журналіст, він був менеджером Лугова. Антон дав менеджеру кілька незначних завдань, а в кінці нагадав:
- Не забудь замовити квіти для Каріни.
Той кивнув і відійшов.
- А хто така Каріна? – не міг не запитати журналіст. – Ваша дівчина?
- Ні. Вона – мій хрест.
- Що?
Настрій Лугова відразу змінився. Це вже був не той стриманий і приємний співрозмовник. «Нервовий параноїк, - подумав журналіст. – Саме такий, яким його змальовує жовта преса».
Лугов один за одним випив два келихи вина.
- Хочеш поговорити про Каріну, вимкни диктофон, - нарешті озвався він. – А якщо ні, то забирайся звідси. Інтерв’ю все одно завершене.
Журналіст знав, що запросто може піти. Він навіть збирався це зробити, але цікавість взяла своє. Лугов був відомим Дон Жуаном і ніколи не приховував своїх любовних походеньок. Певно, ця Каріна для нього дуже важлива, якщо він не хоче, щоб про неї дізналися.
Журналіст поклав диктофон на стіл і вимкнув його. Лугов кивнув. Кілька секунд він збирався з думками, а потім почав:
- Знаєш, я не відразу став відомим. Ти навіть не уявляєш, скільки у мене було обломів. Тому коли до мене прийшла перша слава, я трохи втратив голову. Мені подобалось мати багато фанаток, отримувати від них подарунки, я обожнював, коли зал, почувши моє прізвище, починав ревіти. Це справжній кайф для будь-якого артиста.
- Я уявляю.
- В ті часи я проводив різні фан-зустрічі і займався усім, чого зараз уникаю. На цих зустрічах, або після концертів мене підстерігали сотні дівчаток. Більшість з них хотіла не тільки автограф, але й поспілкуватися. Всі вони говорили майже одне й те саме. Але ж ти розумієш, що якби я навіть і хотів, то не міг би приділити їм усім увагу. Жоден артист би не зміг.
Лугов покликав офіціанта і замовив ще вина. Журналісту здавалося, що йому вже досить, але Антон поки що не скидався на п’яного.
- Однією з цих дівчаток була і Каріна, - він тяжко зітхнув. – В той час я гастролював в Криму. Знаєш, потім я багато разів намагався її пригадати, але не міг. Вони мені всі були однакові, ці молоді дівчатка, - кілька секунд Лугов мовчав. – Тим літом я був особливо щасливий. Кар’єрний підйом, гроші, про які раніше я і мріяти не смів, успіх врешті решт. За день до мого повернення з гастролей до мене в готель прийшла одна незнайома жінка. Вся в чорному, уявляєш? Те, що вона мені розповіла, стало для мене справжнім шоком. Її чотирнадцятирічна донька Каріна була моєю фанаткою. Однією із тих, хто вирізає із журналів мої фотографії і цілий день проводить в Інтернеті на музичних форумах. Спершу батька не звертали на це уваги. Дівчаткам її віку притаманно створювати собі кумирів, мріяти про кохання із зіркою. Ми всі через це проходили. Але це захоплення Каріни прогресувало і поступово я став для неї центром всесвіту. Батьки все ще чекали моменту, коли це завершиться. Якби ж вони тільки знали, яким буде цей кінець…
Він замовк. Осушив ще один келих вина.
- Довгий час Каріна збирала гроші, які батьки давали їй на репетитора, щоб придбати квиток до Ялти. Сама ж вона жила в Луганську і, дізнавшись, що у липні я буду в Криму, поїхала на мій концерт. Після виступу вона з іншими дівчатами чекала на мене біля виходу із концертної зали. І з нею, як із іншими фанатками, я відмовився спілкуватися, пояснюючи, що поспішаю на літак. Не знаю, як інші, але Каріна сприйняла це як тяжку особисту образу. Вона повернулася додому і наковталася таблеток.
- Та дівчина…, - журналіст не договорив.
Лугов поклав на стіл фотографію, з якої посміхалася гарненька чорнява дівчинка. Ще зовсім дитина.
- Такою була Каріна, - сказав він. – Цю фотографію я вкрав у її матері. Я їздив з нею до їхнього будинку в Луганську, був у Каріниній кімнаті. Там були мої диски, вирізки із журналів з моїми інтерв’ю. Я бачив Карінин щоденник, 96 сторінок, списаних її дитячим каліграфічним почерком. Там вона писала, як мене кохає, що я для неї значу. Потім я дізнався, що вона надсилала мені листи. Багато листів. Знаєш, я отримував і досі отримую сотні листів із зізнанням у коханні. Невже я мав ставитись до кожного з них серйозно? – розхвилювавшись, він підвищив голос. – Я винен в загибелі Каріни, хоча і пальцем її не торкнувся.
- Вашої вини тут немає, - промовив журналіст. – Ні перед цією дівчиною, ні перед її матір’ю. Таких, як Каріна, сотні. Як змусити цих дівчаток не закохуватись у зірок? Багато з них говорять, що помирають від кохання і обіцяють накласти на себе руки. Але мало хто виконує цю погрозу. Каріна була хворою. Ви не відповідальні за те, що коїлось у неї в голові. З таким самим успіхом об’єктом її манії міг стати Бред Пітт чи Орландо Блум.
- Але ж ним став я! Та розумію я все, розумію, - махнув він рукою. – Все одно ж відчуваю, що став причиною її смерті. Читав це в очах Каріниної матері. Там жирним шрифтом, 20 кеглем, було написано: «ВБИВЦЯ!» Саме через це я збирався покинути естраду. Не зміг. Надто я вже люблю цю справу. Єдине, на що я спромігся – змінити тактику своєї поведінки. Тепер взагалі не спілкуюся з фанатами. Нехай краще мене ненавидять, вважають хворим на зірковий недуг. Краще вже це, ніж оттака любов…
У Лугова дзвонить мобільний. Він вибачається і відповідає.
- Ні, я вже казав, що не їду з ними до Сімферополя на той фестиваль. Я вже повідомив їхнє керівництво. І, взагалі, чому я повинен вам щось пояснювати?
Вимкнувши телефон, він із сумом поглянув на свій порожній келих.
- А квіти для Каріни, про які ви казали своєму менеджеру? – нагадав журналіст.
- Щомісяця я кладу на її могилку свіжий букет троянд. Це найменше, що я можу зробити для цієї дівчинки. Можливо, ти приймеш мене за божевільного, але я відчуваю, що між нами існує якийсь емоційний зв'язок. Так, можливо, при житті вона була не зовсім нормальною фанаткою, але мені здається, що після смерті Каріна стала чимось на зразок мого янгола-охоронця.
- Тобто? – журналіст здивовано на нього глянув.
- Говорять же, що чиста любов здатна творити чудеса. Каріна мені часто сниться. І в снах попереджає про небезпеку. Одного разу навіть врятувала мені життя.
- Справді?
- Справді. Якби я її тоді не послухався, не було б мене на цьому світі. А нещодавно вона мені знову наснилася.
- Пророкувала небезпеку?
- Попереджала.
Журналіст не зміг стримати посмішку.
- Бачу, не віриш. Ну що ж, це твоє право. Але попереджаю. Тільки посмій щось написати про Каріну, і я тебе закопаю.
- В мене і без вас вистачає сенсацій, - в тон йому кинув журналіст.
«Та він звичайний псих, - наступні кілька днів, пишучи статтю про Антона Лугова, повторював собі журналіст. – Та чи варто його судити? Почуття провини робить з людьми і не таке».
Звичайно, у тій статті і слова не було про Каріну. Але не тому, що він злякався погроз Лугова. Просто їхній журнал не мав жодного відношення до жовтої преси і така нісенітниця якщо б і не поставила хрест на його кар’єрі, то могла сильно попсувати репутацію.
Але сміявся журналіст з Лугова лише до недільного ранку. Тоді стало відомо, що в Сімферополі перекинувся автобус із зірками вітчизняної сцени, які прямували на якийсь місцевий фестиваль. Серйозно ніхто не постраждав, проте кількох людей з переломами кінцівок доставили до лікарні.
Це ж від цього фестивалю, навіть толком не пояснивши причини, кількома днями раніше відмовився Лугов. У нього просто змінилися плани, чи це і було чергове застереження Каріни, єдиної шанувальниці, яка щомісяця отримує від свого кумира величезні букети троянд?
