Все розумію, але чого тих двох вар’ятів принесло під міську ялинку у такий дощ – та ще й після Нового року? Дивні люди – називають таку погоду “атлантичним подарунком” Діда Мороза! Плюсова температура, сніг, який на очах перетворюється в бридку ляпавку під ногами, люди, зібгані під своїми мокрими комірами, як нещасні ворони, – оце так постноворічний пейзаж!
Темрява швидко падає на сколошкане отими сюрпризами місто. Залишається сяяти лише спустілий проспект Свободи, замріяний і закоханий у рідний Львів оперний театр і – зчудована міська ялинка.
Вона, як провінційна дівчинка, що вбрала найгарніші блискітки і коралі (може, збирані по всіх подружках!), вся така щира, гарна, безпосередня, – вибігла як на сцену – під вогні і софіти цієї манірної, трохи зів’яленої куревом, кавою і гіркуватим досвідом площі – і на мить розгубилася. Розглядається довкола щасливо розплющеними очима, стріпує намоклими косами – і прислухається до музики старого міста.
Дзенькіт трамваїв, легеньке соло води у ринві, ніжне перегукування крапель, які втекли із усіх ринв і вільно крапотять собі з давно неремонтованих дахів... Шини автомобілів сьогодні – ударно-плюскотливий інструмент! Овва, а ви про такий не чули? Прислухайтесь (тільки трохи далі відійдіть від цієї калюжі!)
Гей, чудернацькі люди, чого ви сюди прийшли? Новий рік утік під ковдру на теплому дивані – додивлятися фінал “Пісні року”, олів’є спокійно перекисає у холодильнику (якщо ще залишилося!), дехто нині вже і на роботу сходив, опохмелив запухлі від святкування очі.
А ви, двоє, чого прийшли сюди? Втекли від усього світу? Чекаєте дива? Ні? Ой, і як це я не здогадалась? Ви самі принесли із собою диво – у сяючих від щастя очах! – замість пляшки шампанського під новорічну ялинку!
І воно світлим потужним струменем виривається з ваших сяючих і захоплених поглядів, з ваших гарячих долонь – так, ви весь час тримаєтесь за руки!
І сяє диво – на гілках зчудованої ялинки, на бровах-карнізах старенького театру (хоч добрий дідуган себе таким і не рахує!) – і досягає захмареного постноворічного неба. Захмареного? Уже ні! Диво на те і є дивом, щоб розганяти хмари і дарувати світові красу.
Як оці ось закохані люди.
Як сяючі почуття у їхніх серцях.
Як ми усі – в бажанні і прагненні щастя!
