- Так Пікова, так її називають. Це ідеал жінки, яка може бути спокусливою і жорстокою. Як вона буде ставитись до тебе, залежить тільки від тебе. Ти повинен бути в її очах чоловіком без страху. Ти мусиш стати її лицарем, а не то...
- Що?
- А не то вона вб’є тебе. Задушить. В її тендітних, випещених, аристократичних ручках прихована страшенна сила. І якщо вона візьме тебе в свої обійми, то ти це відчуєш. Вона буде стискувати твою шию все сильніше і сильніше, а ти... Ти дивишся на неї переляканим поглядом, обличчя твоє червоніє від крові якій немає куди дітися, і ти починаєш задихатися. Повітря не доходить до твоїх легень і ти чуєш прихід тої, іншої.
- Кого?
- Також жінки, але не красивої. Краси в ній немає – це Смерть. Кістляві руки і капюшон який приховує обличчя мерця. Вона в дружбі з Дамою тому, що та часто балує її молодими смертями, адже молодь полюбляє бавитись таким, не розуміючи серйозність ситуації.
Навколо багаття, яке весело палало, сиділо четверо підлітків. Обличчя були насуплені і трохи налякані. Один із них, оповідач, сидів і пильно стежив за своїми співрозмовниками. Було видно, що нажахане обличчя він робить лише для краси, насправді його розпирало від сміху. Його друзі такі бовдури, що вірять навіть в ці дитячі казочки про всяких пікових дам, гномів чи ще якусь нечисть.
Не існує цього, думав він і тішився з цих довірливих бовдурів, я так зрозумів, що їм можна впхнути казку про Бабу Ягу і вони поведуться.
Один із трьох слухачів, по вигляду хлопець вірив у розповідь найбільше, сказав:
- А як її визвати?
Оповідач зробивши серйозне обличчя, хоча це було і не просто, проговорив:
- Дуже просто. Потрібно люстерко, помада (бажано червона), воскова свічка, карта Пікової Дами, а найголовніше, - він зробив наголос. – північ.
Запанувала повна тиша, здавалося, що і ліс завмер, слухаючи розповідь хлопця, і лише полум’я безтурботно, але вже не весело, палахкотіло.
Єдина дівчина в компанії поглянула на годинник і сказала шепотом:
- Через тридцять три хвилини буде північ.
Знову запанувала тиша, тепер, здавалося, що і полум’я мовчить. Оповідач поглянув на дівчину і запитав:
- Світланко, в тебе є дзеркало?
- Так. – прошепотіла та.
- Чудово, карти ми маємо, помаду візьмемо у Свєтки, а свічка... – він лукаво обвів їх поглядом. – Є у мене.
До півночі залишалося п’ятнадцять хвилин.
- Тушіть багаття. – промовив оповідач, його ім’я було Денис.
- Що-о? – обличчя у дівчини перекосилося від страху.
- Щоб визвати Даму потрібна повна темрява, інакше вона не з’явиться. – спокійно проговорив Денис.
- Ден, може не тре? – стурбовано запитав інший хлопець – Сашко.
Останнього з компанії магів звали Дмитро.
- Що сцикнув?
- Та ні. – почав оправдовуватися Сашко. – Просто...
- Ну і все, стули пельку, вирішили всі, значить і робимо.
Денис взяв помаду і почав щось малювати на дзеркалі.
- Що це? – запитав Дмитро.
Денис терпеливо пояснив:
- Для цього потрібно намалювати тринадцять сходинок і двері, через які вона і вийде.
За п’ять хвилин до півночі все було готове: багаття погашене, малюнок зроблений, горіла свічка. Карта з піковою дамою стояла вперта у свічку і дивилася на дзеркало.
Навколо стояла темрява, в якій за десять кроків уже нічого не можна було розгледіти... і лише дерева скрипіли ніби застерігали... скрип... скрип... шелестіло листя... вив вовк... далеко... місяць зник за хмарою... зірок не було... темрява стала ще густішою. Тепер стало справді моторошно. Всі звернули на це увагу, окрім Дениса, який робив останні приготування.
Дівчина, яку уже почало трясти від страху, зробила останню спробу все зупинити:
- Може краще не треба, щось мені не по собі.
Відповіді не було... дівчина змирилася.
За хвилину до півночі Денис сказав:
- Головне коли вона прийде не показуйте свого страху...
- Стій, стій, що значить коли прийде? – здивовано запитав Дмитро. – Вона що серйозно з’явиться?
- Звичайно. – спокійно відповів Денис. – Все, хватить патякати, час. Коли я скажу, берімося за руки і три рази вимовляємо: „Пікова Дама, прийди”. Все зрозуміли?
- Так. – сказала решта.
Денис глянув на годинник – десять секунд.
- Візьміться за руки.
Утворилося коло в центрі якого стояло дзеркало.
- Говорімо.
- Пікова Дама, прийди.
- Пікова Дама, прийди.
- Пікова Дама, прийди.
Ліс замовк. Справді. Не було чутно ні шелесту ні скрипу... темрява насунулася на них. І лише свічка, яка спокійно горіла...
Друзі сиділи в колі і дивилися на дзеркало. Що було далі...
Можливо від довгого спостерігання за язичком полум’я, у всіх перед очима з’явилася чорна цятка, але... ТАМ СПРАВДІ З’ЯВИЛАСЯ ЧОРНА ЦЯТКА... на дзеркалі... біля намальованих дверей... малесенька... і вона почала спускатися...
... і збільшуватися... все більше отримуючи чіткі риси... ЛЮДИНИ?!.. ні... це нереально... але це було так.
По сходинам хтось спускався. І коли, це хтось, стало на десяту сходинку всі побачили жінку... чорну...
- Що це? – тремтячим голосом прошепотіла дівчина.
Навіть Денис втратив свою веселість і з жахом дивився...
- Не знаю.
- Що робити? Як її...?
- Не знаю.
Вони дивилися на жінку, яка стала на останню, тринадцяту, сходинку.
Вороття назад не було.
Вона почала збільшуватися і переходити в наш тривимірний світ, отримуючи і об’єм.
Яка вона була красива: чорне волосся, спадало на тендітні і білі плечі, які повільно переходили у пругкі груди, а далі нижче, крутий вигин стегон. Ідеально. І... холодно. Не було в ній палкості коханки, а лише холод, який лякав.
Вона обвела їх поглядом.
Було тихо. Друзі дивилися на жінку.
За ті секунди, що здалися вічністю, вони розгледіли все. Майже. Вони не змогли розгледіти її очі. Вони були приховані. Що було в них? Доброта, чи злоба? Для когось питання залишиться нерозгаданим. Проте був холод. Який йшов від неї.
Вона стояла у цьому маленькому крузі.
Першим не витримав Денис. Пронизливий крик сполохав весь ліс довкола, і той почав шелестіти з більшою швидкістю ніж до цього, ніби компенсуючи тишу, яка панувала ще мить назад. Хлопець підірвався з місця і побіг в ліс.
Це врятувало його від смерті, але не врятувало від... Все наступне своє життя він провів у божевільні, шархаючись від кожного різкого руху, ненавидячи чорний колір, і страшенно боячись темряви. Його знайшли вранці обідраного і скривавленого з перекошеним обличчям і сивими пасмами у його смуглявому волоссі. У шістнадцять він закінчив жити і почав існувати. Але то було згодом...
Тепер їх залишилося троє. Світлана заплакала і повалилася на землю, знепритомнівши.
Дмитро різким рухом звівся на ноги і в німому крику поглянув довкола, шукаючи допомоги. Дама ніби повністю матеріалізувалася і ворухнулася. Дмитро помітив це і побіг. Його врятувала втеча, адже Дама потягнула руку до нажаханого хлопця, намагаючись схопити його. Її рука схопила лише повітря.
Вона перевела погляд на Сашка, який ніби заціпенів. Дама почала опускатися. Вона присіла поряд з хлопцем. І той... побачив її погляд. На місці де зазвичай розташовуються очі, було дві порожнини. Прірви, невідомості. Ось чому вона приховувала погляд.
Колись, за людського життя, панянку позбавили прекрасного погляду, виколупавши на місці очей, тупим і ржавим ножем, дві великі прірви - і тепер вона мстила. Будь-якій жертві перед вбивством вона показувала своє понівечене обличчя, щоб вони знали, що їй прийшлося пережити. Ви хотіли виконання бажань, отримайте це.
Красиві руки потягнулися до шиї хлопця. Той не пручався, коли холодні, як лід, пальці лягли на його гарячу шию. Дивно, але це принесло навіть певне полегшення.
Погляд зяяв порожнечею, а руки Дами розпочали свою справу. Обличчя Сашка наллялося кров’ю, очі почали лізти з орбіт, а легені перестали отримувати життя.
Він помирав і нерозумів цього. Все було чудово і приємно. Вона була лояльна і розуміла, що він не винний і... але її створили такою.
Хлопець зрозумів що помирає лише в останню мить і зробив маленьку спробу порятунку...
... в наступну мить він помер.
Пікова Дама окинула поглядом галявину, потім поглянула на непритомну дівчину і... розвернулася щоб іти назад. Вона почала зменшуватися і зникати в дзеркалі, чекаючи. Скоро її знов покличуть... і вона прийде. Положить на шию холодні руки і задушить, показавши перед цим очі.
Світланка прийшла в себе під ранок. Вона зуміла пережити шок і почала жити далі. Але часто в ночі їй сниться дивний сон – вона шукає чийсь погляд. Чий? Єдина людина яка могла б сказати був Дмитро, але він втратив здатність розмовляти – назавжди.
А що можна визнати у божевільного чи мертвого? Нічого.
І ще одне: вона ніколи не дивилася більш у дзеркало.
