Граф Дракула
Доктор Ганібал Лектер
Окремі частки тіл акторів російського кіно
Окремі частки тіл акторів корейського кіно
Окремі частки тіл, фрагменти скелетів та зайві рештки від продюсерів україно-російських телесеріалів
Перед виставою в залі грає вульгарний готичний попсорок. Десь за мить до згасання світла готичний рок змінюється на брутальний надшвидкий блек-метал, але раптом музика спиняється, ніби зажувалася плівка. Адміністрація театру мляво вибачається у гучномовець та просить вимкнути усі довбані пристрої для електроспілкування.
Під відкриття завіси чути радіоточку, яка транслює свої звичайні передачі. Глядачі бачать кімнату оздоблену обігрівачем. На стінах - гірчично жовті шпалери. У кутку стоїть старезний комод із лахміттям. Посеред кімнати стоїть велика клітка. У клітці за столом на високому барному стільчику сидить лисий дідько у білій фуфаєчці з голими волохатими руками. Він щось задумливо жере, повільно рухаючи щелепами. На столі навалено усілякого м'ясива впереміш з ґазетами та книжками. В одній брудній руці у дідька затиснута книжка "Історія Повстання з Каналізацій", в яку він час від часу сумно подивляється. У другій руці - шматок м'яса з кісткою.
Лисий дідько уважно споглядає на глядацьку аудиторію.
Пауза (10 хв)
ДІДЬКО: (посміхаючись та примруживши очі неначе Джоконда) - Мовчання...
Дідько відгризає шматки м'яса, жує та зрідка зазирає до книжки. З радіоточки починає точитися японська народна мелодія невимовного суму; вона нагадує українську колискову у виконанні дударів з Марсу.
Пауза (1 хв).
ДІДЬКО: (припиняє жувати ) (бадьоро ) - Цікаво! (зачитує уривок з книги навмання)
Пауза. Температура в залі помітно падає до 5-7 градусів за Цельсієм.
Завіса. Кінець першої дії Антракт. Під час антракту через завісу чути хрумкання та шерхотіння; гортаються сторінки.
Вертаючи з антракту, під час якого в фойє повністю відсутні співробітники театру, глядачі спостерігають, що в залі вже темно, а десь біля партеру працює бригада швидкої допомоги. Декількох віконець уздовж стелі не вистачає; крізь них видко погодні умови довкола театру.
Сцена вже відкрита, на ній залишається клітка. Уздовж стіни поза кліткою стоять громіздкі меблеві радіоприймачі "Радіотехніка", "Спідола", та "Симфонія". Усі вони вочевидь налаштовані на одну хвилю, бо з динаміків однаково лунає симфонічна сюїта "Метаморфози" словацького композитора Еугена Сухоня.
Зліва від клітки, на комоді з лахміттям стоїть телевізор "Рубін Ц-202", який показує чорно-білу хроніку військового параду часів Першої світової війни.
Ганібал Лектер сидить за столом у центрі клітки та вишиває. Предмет його рукотворчості прихований від очей глядача під столом. На столі майже нічого нема, окрім решток якогось різнодрібу; у непевному світлі телевізора важко роздивитися деталі.
(До речі, єдиним джерелом світла на сцені є телевізор. Приховане світло додається за розсудом режисера за наявних параметрів сцени.)
З телевізора час від часу лунає голос; він говорить розважливо, неквапом, роблячи дивні гіпнотичні крещендо у кожному реченні, в деяких - кілька разів.
ГОЛОС: Однак, виснажені та зморені, солдати не становили вже дієспроможної армії. Постійні хвороби, спалахи епідемії тифу, голод та антисанітарія звели на нівець бойовий дух військовиків, перетворивши їх на скалічене стадо, на суцільну трагедію людської марноти та жорстокості, складену з тисяч окремих трагедічних доль.
ЛЕКТЕР: (зводить пальця догори) Обережно. Уважно в текст. (продовжує вишивати)
(пауза; чути лиш музику та тихий шепіт лікарів швидкої, які точаться навколо місця в партері)
ГОЛОС: Понівечені та розчавлені зневірою у людському існуванні, вояки шикуються у шеренґи за наказом командира, але це вже не той лаштунок, якому навчалися вони протягом тижнів та місяців виснажливої муштри на плацах. Це більше схоже на верехтіння маяток.
ЛЕКТЕР: (відкладає вишивання, зводить дещицю догори) Я прошу. Я дуже прошу. (бере щось на столі та підносить до себе; очевидно, це келих. П'є. Відставляє келих.) Я прошу.. досконалості у цьому. Чи це так важко? Скажи мені.
(пауза 5 секунд)
ГОЛОС: Поневічені та...
ЛЕКТЕР: (різко зводить дещицю, Голос стихає) Востаннє.
(в телевізорі різко міняється зображення, ніби хтось перемкнув канал. На екрані конвейєр, по якому пливуть білі пляшки)
ГОЛОС: Карбуфітазол виробляється у стандартних пластикових контейнерах. Технологічний процес його вироблення був започаткований ще у тисяча вісімсот...
ЛЕКТЕР: (зводить палець догори, Голос стихає) Друже мій. Висота. Досконалість. Об'єктивність. Хіба це так складно?
(зображення в телевізорі знов міняється. Тепер це прогноз погоди, який зачитує диктор, у повний зріст присутній на екрані.)
ГОЛОС: У Закарпатьскій області мінус один. На Волині - мінус один, мінливі опади. В центральній частині переважна хмарність. (диктор змахує руками) Це вочевидь не для мене. Треба шукати інших шляхів. (якась метушня на екрані, камера їде в сторону, потім з`являється заставка "Просимо вибачити за технічні незручності", але диктор залишається на її тлі у повний зріст.) Немає цілі, це все ефемерність, а що я таке, як не ефемерність у собі? Не ефемерність, зрозумій. Мені не потрібна вже ця несталість. Набридло, зрозумій мене. Ти - реальний, як те, що я бачу. Я хочу бути тут, я хочу бути ТУТ, Я ХОЧУ БУТИ ТУТ!
(зображення збільшується; телевізор із тріском спалахує білим світом та згасає, випльовуючи білий дим, який стелиться донизу)
ГОЛОС: (лунає зневідки, але з боку сцени) Я НЕ ЕФЕМЕРНІСТЬ!
ЛЕКТЕР: (знов бере до вишивання) Звісно, ні.
(пауза 15 секунд; білий дим стелиться підлогою)
ЛЕКТЕР: (спокійно вишиває) Авжеж, ні. Ти - не ефемерність. (пауза 5 секунд, лиш сичання диму, який стелиться) Хіба ж хто заперечує?
(пауза 5 секунд)
ЛЕКТЕР: (раптом підводиться, та зводить обличчя круто догори; у темряві виблискують його зіниці; його рот напіввідкритий у блаженній посмішці) О, ні. Не ефемерність. Не ефемерність - це реальність. Ти - не заперечуєш ефемерність. Ти - заперечуєш свою реальність.
(білий дим стелиться підлогою, тече глядацьким залом, світло вихоплює цю химерну течію серед рядів. Чути дивне сичання на частоті в межах коричневого шуму.)
ЛЕКТЕР (не змінюючи постави; говорить з паузами; його посмішка стає більш виразною) Кортить! кортить! кортить бути, тож не заперечуй! НЕ зАПЕРЕЧУЙ, і візьми те, що тобі належить! ВІЗЬМИ! НЕ ЗАПЕРЕЧУЙ та ВІЗЬМИ! ВІЗЬМИ!
(білий дим вже видно усюди, де вихоплює його світло; навіть у темних місцях видно його бліде нуртування. Сичання доповнюється ледь-помітним гуркітом на частоті 7-15 герц. )
ЛЕКТЕР: (сила голоса тримається над рештою звуків) ТИ - НЕ ЗАПЕРЕЧУЄШ! ТИ - БЕРЕШ! ТИ - НЕ зАпЕРЕЧУЄШ! ТИ- БЕРЕШ! БЕРЕШ! ВІЗЬМИ налЕЄЖНЕ! ЕЕЄЄЄЖНЕ! еєеЕєееєЕЕЖНЕЄєеєєе! (його помітно трусить та трохи хилитає)
(гуркіт сягає допустимого в межах зали максимуму; його вінчає гучний тріск, від якого лікарі швидкої, які точилися навколо одного з місць партеру, раптом відсахуються від центру своєї уваги та кидаються вусибіч навтьоки; вони пробігають поміж рядами, безпомічно галасуючи та розмахуючи інструментарієм; світло вихоплює їхні обличчя, на яких відбиті ґраничні почуття.
Як тільки вони залишають залу крізь різні виходи, світло вихоплює місце, навколо якого вони точилися. На якусь мить це стає єдиним освітленим місцем у залі. Усі бачать, що там, під єдиним променем блідого світла, сидить граф Дракула.)
Кінець другої дії. Без антракту.
--------------------дія третя-----------------
Дія третя.
Повне світло в глядацькому залі.
Усі бачать, як на тому місці в партері, де навколо щойно сновиґали парамедики, зараз сидить Леонід Данилович Кучма. Якийсь мент він дивиться поперед себе; у нього спокійний та впевнений вираз обличчя. Він зодягнений у просту та ошатну пару.
ЛДК підводиться, повертається до глядачів, приязно посміхається, і неквапом рушає уздовж партеру.
Він походжає залою, лагідно вітаючи глядачів похитом голови, у повній тиші. Спливає якийсь час, аж поки він, не припиняючи ходи, зчинає декламувати, слічно та виразно жестикулюючи, що разом із гарною артикуляцією та театральною вимовою виказує неабияку акторську вишколу.
КУЧМА:
Все має своє місце на землі
Бандити - тюрми, кузні ковалі.
Все має свій черед і свою мить
В тім вічний замисел і Божа хить
Все знає, де і як йому бутИ,
Де загубити слід, а де знайти
Де Світу бути, і коли з'явитись Тьмі
Коли зітхнути вперше, а коли вже ні.
Лише Людина тулить навмання
До праці серце, а до слів - знання.
До вчення приязнь, до любові - хист
До сили силу і до форми зміст.
ЛДК продовжує походжати, але в цей мент декламувати починає Лектер, який стоіть перед кліткою, в якій сидів доти, та зі сцени дивиться на залу. На ньому вже немає слідів нехлюйного споживання тіл: він теж, як ЛДК, одягнений в огрядний костюм.
ЛЕКТЕР
Куди і як ми прийдемо, й коли?
Чи буде доти місце на землі?
Навіщо сльози ці, навіщо сміх,
Якщо не можна втішити усіх?
Не світом ми йдемо, то суне нами світ.
Як рясно сповіда про це рослинний квіт!
Як знали б ми, що в небі зорь нема
Ми в себе дивимось, а зовні їх - катма!
Хто б не був тут, коли б не говорив,
Якого б горярадощі вина не пив,
Всі бачать, що штовхає час у плин -
Одна ідея і сюжет один.
КУЧМА
І в цім сюжеті риса є одна,
В якій стихають пристрасті й дива.
ЛЕКТЕР
Це диво див усіх, і доль взірець:
Що почалося - має свій кінець.
З цими словами світло спалахує і згасає вмить; в залі лунає жахливий пострілакорд усіх інструментів одразу; починається послідня стадія феномену. Одчиняються усі двері та вікна, і різкий вибух блискавки заносить потужний подих повітря до зали. Неминуче насувається кульмінація - це відчувають усі, хто присутній в залі; - але нічого не видно. Зверху на зал спадає коричневий шовковий стяг, накриваючи глядачів: це ЗАНАВІС.
Глядачі чують, як в жаскій квадрокакофонії звуків чиниться щось протиправне: то Ганібал Лектер та Граф чинять останню розправу.
