Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47421
Рецензій: 92245

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Парк Чорнобильського періоду (частина 15)

© Аніслав Збаразький, 17-09-2011
     Встаючи, професор промовив:
     – Які б там наміри чи прорахунки  не були у наших псевдонауковців, а я назад не хочу.
     – Я теж, – додав Куніцин.
     Чоловіки сіли за стіл.
     Куніцин із Глухом наслідуючи Теміра прийнялися їсти суп, який уже давно охолонув, або ж був задуманий подаватись холодним. Коли в ложці у професора опинився якийсь великий скручений слимак він акуратно положив його назад у тарілку і відставив юшку подалі від себе. У тарілці Куніцина такої диковинки не було, тому він повністю з’їв досить приємну на смак юшку.
     Далі пішла черга індички і всього іншого. Приготовано і розставлено все було бездоганно. В кінці Темір поставив на стіл фрукти і чоловіки продовжили розмову закусуючи дивними дарами цього лісу чи світу. Яблуко, розрізане на чотири частини було розмірами з футбольний м’яч тут же були груші, сливи, в глибокій мисці лісові горіхи – завбільшки з кулак.
     – Ніколи не бачив таких величезних фруктів, – жуючи сказав Глух.
     – Це модифіковані продукти. – Відповів Темір.
     – Ти про нас знаєш уже практично все. Ми про тебе крім того, що ти філософ чи то дослідник – нічого. – Промовив Куніцин.
     – Я якраз збираюся це зробити, тобто розповісти дещо про себе, – відповів Темір. – Розповідатиму все по порядку, тому прошу не перебивати і всі питання задавати в кінці. Дитячі і юнацькі роки пропущу, а почну з початку своєї трудової діяльності і що було її рушійною силою. В 1986 році сталася величезна аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Вона мене зробила відомим на весь світ, але краще б цього не було.
     Коли сталася аварія, влада довго це замовчувала перед населенням країни. У містах і селах бавилися в дворі діти, люди  працювали на своїх робочих місцях, підлітки радісно бігали  під радіоактивним дощем у той час, коли високопоставлені особи із своїми сім’ями стрімголов тікали з зони дії радіоактивних речовин.
     Коли були прийняті міри по гасінню енергоблоків Чорнобильської атомної електростанції, перші добровольці й гадки не мали як це відіб’ється  на їхньому здоров’ї. Люди з лопатами гасили вогонь. Пілоти у вертольотах спокійно літали над реактором, що димів як величезний смолоскип.
     Досить скоро, а дехто з цих людей одразу відчули розруху у  своєму тілі, яку
спричинило опромінення.
     Людей, яких виселили з зони трагедії розселили по всій величезній країні. Дітей відправили на найкращі курорти. Але  це не  допомогло – їх  потрібно було лікувати, а ніхто не знав як.
     Люди хворіли, вмирали, без різниці, молоді, старі, діти. І не знайшовся жоден винуватець цьому всьому.
     Була маса версій причини вибуху на Чорнобильській атомній електростанції, але жодна не була підтверджена неспростовними фактами. Виходить, що її просто на-просто навмисне, або ж ненавмисне підірвали.
    Реактори погасили. Людей виселили із небезпечної зони і розселили по всьому союзу. Добре, хоч не відправили всіх до білих ведмедів за паніку, неправду чи ще що-небудь.
     Але цю катастрофу вже приховати від світової спільноти було неможливо. З одного боку східні сусіди вже ходили з різними приладами заміряючи радіаційний фон; взагалі то всім країнам аж бракувало повітря на крик, бо  повмирають скоріше ніж росіяни, оскільки ті можуть сто років прожити сидячи на самому реакторі з пляшкою горілки. Але жарти закінчились, коли ми зрозуміли, що не в змозі самотужки зарадити цій проблемі. Була велика допомога з боку інших держав, але й вони не мали потрібних ліків, технологій чи досвіду з ліквідації наслідків подібних аварій. Якось наша велика і сильна на той час держава з цією страшною аварією помалу впоралася, хоча наслідки відчуваються і видно неозброєним оком і сьогодні, та й ще будуть даватися взнаки хтозна доки.
     Пройшов час. Союз Радянськх Соціалістичних Республік розпався…
     – Що?!!  – В один голос перебили гості.
     – Тихо, тихо, – заспокоїв Темір. – Так, в 1991 році розпався союз. Україна залишилася оди на один із своїм ядерним потенціалом і Чорнобилем. Проблему ядерних ракет вирішили досить швидко. Їх, чи то продали, чи обміняли, чи віддали, шахти підірвали, загорнули і забули.
     З Чорнобильською атомною електростанцією проблеми продовжувалися.
     Після одержання  самостійності, в суцільному хаосі інфляції, перших кроків ринкових відносин, люди дещо забули про Чорнобиль. Але пройшло кілька років, погляди людей знову звернулися до цієї проблеми.
    Думки були  різні . Одні кричали закривати ЧАЕС, інші – продовжувати експлуатувати працюючі енергоблоки. Тоді взагалі популярними були гасла позакривати усі заводи, бо вони шкодять навколишньому середовищу і всім займатися облагороджуванням міст і сіл.
     Різні міжнародні фонди, організації всебічно підтримували ідею закриття Чорнобильської АЕС, обіцялися гроші на добудову нових енергоблоків на інших АЕС, модернізацію теплових та гідроелектростанцій…
     Був призначений день закриття Чорнобильської АЕС.
     Незадовго до цього, ранком, в результаті сильного дощу був позапланово відключений єдиний працюючий енергоблок, який повинні були закрити. Дощовою водою були затоплені приміщення, в яких розташовані дизель-генератори систем безпеки, які забезпечували електроенергією обладнання протиаварійного захисту енергоблоку перш за все системи аварійного охолодження ядерного реактора.
     Але ж був намічений день закриття Чорнобильської АЕС! Процес відключення атомного блоку мав транслюватися в прямому ефірі по телебаченню. На це видовище мали з’їхатись представники багатьох держав.
     Чорнобильську АЕС вирішили знову запустити. Не слід було заново вмикати реактор ЧАЕС. Це було дуже небезпечно, оскільки в системі охолодження спостерігався витік. Проти цього було багато спеціалістів з атомної енергетики. Після того, як другий раз грюкнуло – у цьому вже ніхто не сумнівався. Церемонію закриття було проведено – ЕФЕКТНО!
     Усі  ті, хто хотів жити в моральному комфорті і обіцяв перед закриттям великі гроші – про це забули. «Друга аварія, мовляв, у вас була невелика, її й аварією не назвеш, а те, що станцію закрили – дуже добре». А ті кошти, які все таки були виділені канули невідомо в яку безодню і не зрозуміло на що були потрачені.
     На цьому все не закінчилося. Потрібно було подбати про об’єкт укриття, забезпечити роботою працівників станції, переробити та поховати відпрацьоване ядерне паливо.
     Знову комусь у голову прийшла  геніальна ідея. Зону відчуження перетворили у національний могильник радіоактивних відходів. Країни, які мали такі ж відходи протягнули руку партнерства: «давайте ми будемо хоронити свої радіоактивні відходи за стільки-то і стільки-то?» – було поставлене запитання.
     – «За такі гроші! Давайте!» – прогриміла відповідь.
     Так  була реалізована ідея «приймального пункту»  світового радіоактивного сміття. Воно ще б нічого, якщо б цей прийом робився з розумом.
     Десятки років сюди скидали весь цей непотріб не особливо зважаючи на безпеку і думку суспільства. Нарешті влада схаменулася  і  заборонила ввіз чужого сміття, і своє взялася спочатку переробити і перезахоронити надійніше.
     Після  вибуху на ЧАЕС, так і в наступні роки в зоні відчуження ще жили люди, які не бажали лишити свої доми. Після багатьох років захоронень це була ще більш заражена радіоактивними речовинами земля – з пустими  закинутими селами та містами.
     Я був у той час у тих селах. В скафандрах, ніби космонавти, ми йшли по  зарослій бур’яном кам’янистій дорозі. Кругом вітер – ніби ми не на Землі, у куточку, де колись жили і веселилися люди, а на Марсі чи ще де-небудь. Хатини, дверима яких ніхто не грюкав уже більше сорока літ, похилилися у різні сторони. Їх і хатинами де мали б жити люди назвати важко: дахи поламані, зірвані вітром, деякі стіни повалилися, похмуро  дивилися на непроханих гостей навхрест забиті дошками вікна і двері. Передостання хата нас так налякала, а точніше те, що з неї вийшло, що ми пішли поволі до вертольота, задкуючи наче раки. Двері в ній не були зачинені, тихенько поскрипуючи вони відкривалися, а потім від протягу закривалися з такою силою,  що здавалося – земля під ногами хитається. На  додачу, коли  двері знову відкрилися, з хати вийшло щось подібне до мого собаки Урана,  тільки набагато більше і худіше. Ми остовпіли, коли він ще й високо задерши морду завив… це створіння, або краще сказати, – витвір природи і людини не дуже зрадів непроханим гостям і повільно, з погрожуючим гарчанням почав наближатися до нас. Ми вирішили не мірятися з ним, хто більше важить на цій території, а тим більше вбивати його, тому дали назад…
     Менше з тим. Надію на  порятунок України, Білорусі і Росії від наслідків Чорнобильської  катастрофи, радіоактивних відходів в зоні відчуження, які на захоронення завезли і з України, і з інших країн, від смертоносної радіації як такої дала генна інженерія. Я в цій справі приймав не останню участь… Завдяки моїм дослідам була виведена бактерія, здатна знищувати ядерні відходи. Початковою формою була бактерія, яка на думку вчених, є найстарішим жителем Землі.
     За допомогою широких можливостей генної інженерії, цій бактерії прищепили якості  іншої, стійкої  до ртутних токсинів. Одержали таку собі істоту, яка може перенести радіацію в 3000 раз більшу, ніж доза яка є смертельна для людини. В лабораторіях провели багаторазові випробування,  де було доведено, що серед радіоактивних речовин бактерія починає активно розмножуватися і переробляти їх в екологічно безпечний продукт.
     На мою думку, властивості цієї бактерії були відомі набагато раніше. Але саме я першим вивів новий її вид, довів її корисні в певних умовах властивості і запатентував це. Довго це винайдення ще крутилося в різних інстанціях і обговорювалися плюси і мінуси перш ніж воно стало відомим широкому загалу і було вирішено застосувати його в для порятунку території в Чорнобильській зоні відчуження. Спочатку вчені боялися, щоб застосувавши цю бактерію в реальних природних умовах, не виявилося, що ми випустили у світ щось набагато страшніше і небезпечніше для  людини і природи ніж радіація. Незважаючи на все, з літаків буквально засипали цією бактерією зону відчуження. Результат був на лице. Через кілька місяців на найменш уражених ділянках зони відчуження уже спостерігався допустимий для людини рівень радіаційного забруднення. От тоді природа й почала фантазувати. Результати цієї фантазії ви мали змогу бачити на протязі  кількох днів свого перебування тут.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1395559310913 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …