Її смс: Якби я могла обрати собі колір то була б зеленою....
Дзвінок: та ти ж і так зелена! Ти їла сьогодні? А вітаміни випила? А ліки? Ну чому??? Та що померти хочеш. Ти чудово знаєш, що я тебе кохаю, так, кохаю, ти єдина прекрасна моя беладонна, ти одурманила мене своїми чарами, а тепер змушуєш страждати!
Вона: я не зелена... ілі... трохи... ні... ні.... не хочу... я не хочу помирати... просто ти зараз далеко і не зі мною... я більш не набридатиму коли так...
Дзвінок: ти вже зовсім хвора коли так кажеш! Ну я не можу зараз приїхати, ти ж це чудово знаєш! Вечері побачимось! Я привезу тобі щось зелене. Цьом!
Її смс: пробач, я сцука, просто кОхаю тебе...
Па
Мы умоем друг другом друг друга…
Ночные снайперы
-Стусю, ти що так і не поїла нічого за цілісінький день
-я не хотіла. - Стуся сиділа на старому матраці і механічно перемикала канали на старенькому телевізорі
- ну щось же треба поїсти, ти маєш видужати, кицю, а якщо ти не будеш істи то не видужаєш... а ліки ти пила?
- вони гидотні, я їх не хо. Я не видужаю, і ти про це чудово знаєш, і я про це добре знаю, то навіщо тоді щось вигадувати...
- не кажи так! Мила Кицю, не кажи так... ти видужаєш і ми будемо жити довго і щасливо, просто треба докласти трохи зусиль.
- не бреши мені, я все розумію, мені то все набридло – Стуся підняла очі на Мишка – давай поїдемо кудись далеко звідси, я не можу тут бути...
- давай, тільки прошу тебе випий ліки і поїж і ми поїдемо.
Маленьке хворе створіння піднялось з матраца, це була Стуся, одягнута у напівроздерте шмаття вона видавадась дитинкою. Під очима були чорні кола, а вуст було майже не видно – вони бліді зливались з обличчям.
-кицю, давай ми більше ніколи не будемо говорити про смерть, сонечко, пообіцяй це мені, пообіцяй, не треба засмучувати ні себе ні мене
-як скажеш... а ти пообіцяй меня, що коли я помру, ти кремуєш моє тіло і попіл розвієш над морем, і більше я ніколи про смерть не заговорю, ніколи, повір мені.
Мишко міцно обійняв свою милу кицю і занурився в таке миле і ніжне волосся, отак би і стояти цілу вічність разом назавжди, разом, разом, дихати нею, жити нею, бути нею... кохати її завжди як вперше, поринати у неї як вперше, кожного нового погляду на неї бачити її по новому, ще більш гарною, ще більш сексуальною, ще більш юною та тендітною, відчувати кожний її подих і безмежно радіти з того що вона так само безмежно як і він закохана. Що вона КОХАЄ його. Вона, його Беладонна обрала саме його...
Коли все тільки почалось – їхнє кохання- вони поклялись переживати всі неприємності, бути разом попри все, пережити все що тільки може трапитись в цьому дикому світі, пережити, жити, жити, але... але... жити не вийде, він віддав би все аби вона жила, росла цвіла. Мишко потаєм від неї тяжко ридав, бив вікна і ненавидів цей світ, ненавидів людей, ридав, скиглив і плакав, кричав і розривався, тонув....
Стуся притиснулась своїм майже безкровним тілом до такого теплого і свого Мишка, свого ведмедика, милого і любого. Стуся знала що не жити їм разом у цьому світі, вона має піти, назавжди, від усвідомлення того хотілось пороздирати всі речі на клаптя, але на то вже не було сил, сил не вистачало майже ні на що, було таке враження наче хтось висмоктує з неї останні краплини енегрії, такої світлої і чистої, майже прозорої енергії. Інколи вона навіть бачила як її енергія тікає від неї – тонкий струмінь тягнувся з серця і з кінчиків пальців, линув до вікна і щезав десь у далині...
-обійми мене міцніше, не залишай мене, обійми, притисни, поглинь як колись, подаруй ту радість яка була першої ночі, нашої ночі, яка належала лише нам, нам, нам....
-Кицю ти зара дуже слабка, може не тре?
-Зроби те про що я тебе прошу! – слабкий голос зривався за ледь чутними хрипами – зроби, і ми будемо так, у небі, у хмарках, у морі і скелі у...
Гарячими губами притискався до її напівпрозорого прохолодного тіла, пив її давав їй та про що просила і брав те що так відчайдушно віддавала
-ще трохи, на ліжку, у скелі, я зможу повір, ми зможемо, я вірю, ще трохи
тонкими пальцями слабко притискала його голову до себе, хрипи ставали гучнішими, з горла виривався кашель
-тільки не зупиняйся, мені так добре, я така щаслива, ти мій і ми разом, назавжди і цьому житті, і у всіх наступних, ЩЕ!
-Ти моя квітка, моя Беладонна, мій Дурман, моя... моя... ти сонечко моє, ти моє життя моя...
Так палко він не кохав її ніколи, наче намагався влити в неї свою силу, свою енергію, віддати Стусі себе, віддавав себе, вона пила її, мало не захлинаючись, палко притискала його тіло до своїх блідих вуст, забувала про біль і відшукувала залишки енергії і малому тілі!!!!! Та відкриваючи очі бачила як енергія, та клята енергія тікає кудись так далеко що і невідомо що там! Так далеко що ніколи не знайти! Закривала очі... дихала ним... заливала в себе його і була щаслива, безмежно щаслива...
Хрипкий кашель не давав дихати, перекривав все...
-не думай, просто роби просто кохай!!!
Кохав... той кашель проривався в самісіньке серце, в душу, і нирки!!! Мишко намагався забрати то
Тендітне її тіло вигиналось під ним, щаленіло і палало.
Вони вже були не тут вони перенеслись, перелетіли у всій світ, світ щастя і любові, світ де не було нікого крім них, були лише дрібні зелені і великі сині метелики...
Стуся лежала з розкритими очима і бачила як її клята енергія тікає летить щезає... струмінь її був неоднорідним, енергія переривалась останні краплини її покидали це мале тендітне і безмежно щасливе тіло............................................................................
