„Вночі я б’юсь із демонами, тому що не боюсь. У них кігті на губах – лікті на зубах. Он де во стоїть людина. Вона схилилася. Підійдіть та обігрійте – не горіти ж вам пекельним вогнем”,- так говорить Королева Атрибуту. Але я називаю її Царицею Смерті. Для інших вона проста королева лісопилки – щоночі спить на спині. Тому що сіно примушує її пітніти – згори тіло глибоке лежить. Воно тепле. Від того, що холодне. Смерть – гарна любовниця. Я спав із нею неодноразово. Тому що вона – зовсім не вона. Вона – ворота для безумця. Я – безумець, тому що вона – це ворота мої. Зовсім не мої. Чужі якісь, незрозумілі. Вона належить іншому з нас. Іншій частині Бога. Не тій, що зі мною. Тій, що проти мене. Тому що з ними вороги. Вона стоїть пліч-о-пліч із Дияволом – він цілує їй вагіну. Саме тому в нього candida tropicalis – одиничні колонії. На колінах і за пазухою – в пекельній пельці своїй тремає. Мов пташку, що спить і пітніє від сну. Я кінчаю про них і про себе – краще разом.
Королева лісопилки мене зрубала під корінь, наче їву рідку. Тому що я куштував її манну кашу – вона складалась із рідких кристалів сюрреалістичних фантасмагорій. Чому так? Тому що у крові і поті лиця на землі руйную – мандрую лицями землі. Наче лицарями. Ібо же розверзлися на плесі. Де земля істинна? Там! Бо вона,- як небо,- де зорі ясні. І світлі, і чисті,- не випиті всі. Лише покоцані власним індерпосом. Так говорить він. Хто?
Диявол. Він переїхав людину. Тому що я його перехрестив. Ібо же бігли за ним коні апокаліпсису гідним і світлим ясним: чисто-прозорим повітрям. Коні апокаліпсису та Іоан Хреститель весь на них – такий випадок був. Наздогнали й кинули в повітря – така їхня плата. Говорять? Вам будуть говорити: „Ласкаво просимо у пекло”. Якщо ви будете слухати їх, ви там будете. Я запрошую вас у рай – перепрошую? Не слухайте мене і будете там.
Скоро кінець світу. Я раджу вам померти до нього, щоб не бачити того, що далі буде. Якщо послухаєте мене і вб’єте себе заразом із іншими – у пеклі з’явитесь. Тому що колись люди забули про любов – я для того родився, щоб вам нагадати. Кажучи відверто, якщо ви зараз не полюбите Творця, чекайте собі вічної смерті. Довго чекати не варто – ви й зараз у власному чистилищі, де Бога немає і ви одні. Тому що ті, хто зі мною говорять – самі божевільні. Це ваші слова. Тому що ми ще віримо в Любов – така наша божевільна компанія. Pernthker!
Якщо я говорю про кінець світу і ви побачите у ньому кінець – це буде ваш кінець. Якщо початок – це буде ваш початок. У вас усіх однакові обличчя – людські. Однаковий розум і серце однакове. Ваш антирозвиток – Диявол – зробив ідентичними і не менш далекими від Абсолюту вас усіх. Varzhefina fon lelikontina purn getoiia!
Так співають ангели – у них закриті губи. Їхній спів – думки, а голос – люди. Бо ангели,- то люди, а думки їхні,- то Бог. Тому що голуби перелітають через дорогу – перший білий летить, мов аркуш повітря. Другий сірий, а третій – чорний. Усі різні кольори мають, але тільки світло їх супроводжує. За нами – решта. Бо решта,- то є ми, а за нами лише Абсолют. Він із усіх боків одночасно – лише так ми розуміємо Природу. Бо є він навіть із тих боків, до яких нам далеко. Саме тому, що близько. Приєднуйтесь. Ібо вже не голуби летять, а янголи. Вони стають людьми, бо знову стають людьми. Для того, щоб відкрити опалені крила, після чого назавше лишитися ангелом – не опалювати фосфорні крила о скали земні і підземні. Голуби – то люди, люди – то ангели, а янголи – то боги. Іще раз? Протирайте штанці. Faurelija!
Я намальований смертю. Для того, щоб жити достойно. Саме тому я живу. Але чи достойно? Чи варті люди самого життя, коли не цінують його і розмінюють на монету дрібну і позорну? Немає прозорості – немає. Нічого немає. Нічого прозорого. Лише смрад – смрад і більше нічого. Зовсім нічого. Зовсім нічого небесного і земного – лише приземлене. Pankijetankha!
Ті, хто не хоче горіти в пеклі вогнем небесним, ставайте в чергу. Раєм дорога додому стелиться – пряма і висока. Кінець настав. Але чи буде це для вас початок? Faureurhnkh!
