А у моєї Музи очі - сивого кольору. Замість волосся - райдуга, що зібрана в кольоровий пучок рожевою стрічкою. Сонячні зайчики, гойдаючись на ній, як на тарзанці, з розмаху пірнають прямо в ту райдугу, ніби у воду. А ще у моєї Музи - тендітні руки з довгими "фортепіанними" пальцями і стрункий стан. Навколо шиї у неї замість шалика згорнувся калачиком вітер. Намисто із мрій-намистинок ніколи не тьмяніє, навіть тоді, коли у Музи з"являється на вустах сумна посмішка, а в погляді читається ностальгія. Неважко здогадатися, що саме в цей момент щось, зрозуміле тільки їй одній, навіяло спогад про надто особисте, яке вона не розповідає нікому, окрім мене. Не знаю, чим я виправдовую цю довіру, але мені стає дуже і дуже приємно від того.
На ній льняна вицвіла сорочка, яка зовсім не виглядає старомодно. На її рукавах плететься барвінок, відверто стискуючи в обіймах яскраву червону квітку, яка чи то від сорому, чи то від задоволення похилила свою голівку набік. І вже незрозуміло - чи вона відштовхує свого барвінка насправді, чи просто для того, аби він ще міцніше притиснув її до себе, щоби злитися потім у довгому квітучому поцілунку...
Голос у моєї Музи - дзвінкий, чистий. Він льється ддзюрчанням струмків навесні, тьохкає солов"ями, дзвенить дзвониками конвалій, шепоче травами у лузі, шумить бурхливими річками, співає народними піснями,гримить першою довгожданною грозою, квилить чайкою у небі, цвірінькає пташеням у гнізді, стогне протяжливим гудком пароплава, відлунює морем у морській раковині, яку притуляєш до вуха, сміється золотою серпневою пшеницею на поляхкурликає відлітаючими журавлями восени і плаче маминими сльозами. Цей голос наповнений радістю першого кохання, яскравістю відвертих снів, першим дотиком жаданих вуст, тремтінням душі перед незнанним, утомою недоспаної, болем раптової розлуки і радістю повернення, щастям материнства і першим криком немовляти...
І от сиджу я за столом і прислухаюся до моєї Музи, до цих дивних звуків, до симфонії її голосу. І починаю потихеньку розуміти її. Поступово і у мене на папері починають захлинатися співом рими і слова. Дякувати Музі за натхнення, адже яку ж я отримую насолоду від написаного! Це - і щастя, і внутрішнє душевне спустошення; і в грудях відразу починає щось солодко нити!
Звичайно, ще не все так вдало в мене складаєтьяс, як хотілося б. Таз кожним разом я відчуваю, як моя рука все впевненіше і міцніше тримає кулькову ручку; все чіткіше в моїй уяві звучить голос моєї найріднішої подруги, моєї Музи.
