Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47421
Рецензій: 92245

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Парк Чорнобильського періоду (частина 12)

© Аніслав Збаразький, 08-09-2011
     Темір потягнувся на кріслі так, що всі почули хруст кісток.
     – Чому ти кажеш, що зрозумів мене одразу, а я до твого діалекту і голосу ще й досі добре не зривик? – запитав Куніцин.
     – Бо я набагато старший за тебе. Вже майже все поміняв, а голосові зв’язки ще свої, рідні. Тому й голос такий, скоро відчуваю взагалі його втрачу.
     – Не зрозумів, що ти поміняв?  – перепитав професор.
     Темір з великою паузою відповів:
     – Та не зважайте, це я так, жартую.
     – І скільки ж тобі років старче? – сміючись і оцінюючи запитав Куніцин.
     – А ти скільки б записав?
     – Десь сорок п’ять. – Відповів Куніцин.
     – Так воно і є, – посміхаючись підтвердив Темір.
     – Ну, тоді «набагато старший» – це занадто голосно сказано. А голос тобі просто необхідно ремонтувати, бо скоро й шипіти перестанеш.
     – Я дещо не зрозумів про тих комах і котів, що ти говорив. Звідки вони беруться, і як можливо, щоб так швидко з’являлися нові форми тварин, комах, що їх навіть не встигають описувати? – запитав Глух.
     – Ну ви, хлопці, дійсно біженці. Не знаю правда з якої діри! – здивовано вигукнув Темір.
     Куніцин сердито глянув на професора, а той винувато знизав плечима.
     – Це ж зона, дорогі друзі. Чорнобильська зона, сподіваюся чули про таку? – запитав Темір.
     – Звичайно чули. – Підтвердив Куніцин.
     – Ми й не розуміли куди потрапили. Опинившись тут, зовсім не орієнтувалися в своєму місцезнаходженні. – Додав професор.
     – Чому деякі слова перекладаються не зовсім зрозуміло? – Запитав Куніцин.
     – Які? – перепитав Темір.
     – Ну от ті, як їх.. – тараніди.
     – Це назвав їх так я. Хоча назви тварин, риб, комах, міст також перекладаються. Скажімо, якщо ви хоч раз в житті бачили карту світу, і на карті є аналогічне місто, то назва міста обов’язково перекладеться. У випадку з таранідами, – це слово також частково перекладається підбираючи найбільш підходящий варіант. Частково тому, що це є мутації, які нікому поки що невідомі, їх назви не записані ні в який реєстр.
     – Ну добре, – знову втрутився у розмову професор, – з таранідами  ми з’ясували, а хто тоді мої кривдники?
     – На  яких тварин вони були схожі? – запитав Темір у професора.
     – На звичайних свійських котів, –  відповів професор.
     – Це вони і є . Тобто, вони є мутантами котів, які колись тут жили.
     – Ти їх теж якось по своєму обізвав?
     – Найменший вид котів, – усміхаючись сказав Темір. – Не можу ж я всім придумувати цілком нові назви.
     – А чому – найменший вид? – знову запитав професор.
     – Бо їх є кілька видів. Цей найменший. Найбільші – мало чим поступаються середньому собаці. Але їх дуже мало, я такого зустрічав тільки один раз. Є середніх розмірів – завбільшки з мого Урана. Вони дуже різні – лисі, лахматі, різних мастей, різної степені агресивності. Найменші – схоже найагресивніші.
     – Те що сидить на порозі під  дверима є собакою?
     – Так, це собака. Мутант, звичайно. Я його уже тут приручив. Ще цуценям я його врятував від обіймів мертвого дерева. Від тоді він мій  найкращий друг.
     – Що за мертве дерево? – не вгамовувався професор.
     – Годі запитань. Завтра все покажу і розкажу, а сьогодні пора відпочивати, –   сказав Темір.
     Всі і справді були дуже втомлені, але так захопилися розмовою, що й забули про відпочинок.
      Перед сном професор невпевнено висловив бажання щось почитати. Темір зачувши це краєм вуха одразу ж приніс невеличкий переносний комп’ютер. Показавши професору в Інтернеті бібліотеку, до якої він мав доступ і залишив їх самих.
     Професора немало здивував і зацікавив сам Інтернет. Адже на той час професор тільки чув, що починає розвиватися така всесвітня мережа.
     Сучасний вигляд книжок також приємно вразив професора. Книги зовсім відрізнялися від тих, які звикли бачити дотепер Куніцин із Глухом. Вони були електронними. Але стомлюваність від читання не була більшою ніж при перегляді паперових. Надзвичайно зручним було те, що за кілька хвилин можна було знайти практично будь-яку книжку в електронній бібліотеці.          
     При перегляді одного з історичних текстів, професор був просто вражений, наскільки оформлення книги було красивим, зручним і зрозумілим. Читаючи текст, у певних місцях давалися звукові підказки, інколи були вмонтовані документальні факти. Для кращого розуміння книги, в деяких текстах були змонтовані художні короткометражні сюжети, або анімації.
     Його цікавило, що ж тут таке сталося, чому твориться стільки швидких метаморфоз у природі. Він встиг прочитати про страшну аварію на Чорнобильській атомній електростанції, яку він не раз відвідував у себе вдома… Далі були страшні документальні кадри відселення людей, з клінік з хворими, ліквідаторів аварії… Потім закинута земля зони відчуження… На сам кінець наводилась древня історія чорнобильського району… За переглядом книги змішаної з художнім фільмом про історію чорнобильського краю професор заснув. Він повільно поринав у далекі часи і бачив, як на місцях теперішніх міст виростали ліси, були непрохідні болота…
     У прадавньому лісі на берегах річок, де зараз знаходиться місто Чорнобиль сотні років тому жило плем’я древлян. Ріки кишать рибою, у лісі повно дичини. Плем’я рибалить, полює, обмінює шкури та різні дари лісу на зерно з ближніми  племенами та поселеннями. Здавалося б, усе добре у цьому багатолітньої давності суспільстві. Та не все так, як здається на перший погляд, бо приходить певний час і люди з веселих стають похмурими та лякливими. Вони з острахом поглядають один на одного, при зустрічі намагаючись вгадати, хто наступний, на кого  вкаже палець шамана, котрий розмовляє з ідолом.
    Настав час. Повний місяць зійшов над річкою. Серед поселення розпалили жертовний вогонь. Б’є в барабан товстун з черепом бичачим одягненим на голову йому. По кругу кілька сотень людей тупочучи у ритмі  танцю смерті ідуть навколо вогню.
    У колі звивається мара. Це місцевий шаман на прізвисько – Червоний лис. Він скаче над вогнем, кидається об землю, курить зілля і рухається швидше ніж усі. Це все виглядає так, ніби танцює він з невидимою смертю. А над багаттям ідол височіє і поглядом звірячим дивиться на жертовник.  
    Товстун мотаючи рогами на барабані набавляє ритм, шаман підскакує все вище, а юрба в екстазі тупає ногами і дивиться на нього.
    Шаман востаннє вскочив над багаттям, потім кинувся об землю і завмер. Затихли всі, і барабанщик і юрба. Шаман підвівся, розмальоване обличчя
перекошене від вжитого дурману поглянуло на ідола. Піднявши руки вверх він  вклонився ідолу і розвернувшись звернувся до людей.
    – Сьогодні були люди від наших завойовників і вимагали, щоб зреклися своєї і прийняли їхню віру ми! – Закричав шаман. – Ідол злий, що не повбивали ми тих посланців і вимагає в жертву невинну кров!
    Далі він схопивши приготовану молоду дівчину за коси, невинну, красиву, потягнув її на жертовник. А та слухняно не пручаючись пішла за ним.
    У світлі місяця й вогню блиснув ніж і крик невинної прорізав нічну тишу, змінившись на хрип. А далі, під пильним поглядом шамана, звірячими очима ідола і очманілої юрби червона – невинна кров, потекла на білий жертовний камінь.
    Сильна рука забила знов у барабан. З повільного в шалений переходить  ритм і з ним весь люд місцевий дуріє, казиться, дичіє. Шаман танцює зі смертю круг жертовника і оргія юрби триватиме до ранку, круг багаття, ідола і жертви.
    Прислали знов гінців до секти, щоб навернути їх від язичництва. Та їх не вислухали. Шаман одразу зрозумів, чим це може скінчитися для нього – втрата безмежної влади у своєму поселенні, а можливо і життя. Адже після того, як знищать ідола, він не зможе тримати у страху усіх цих людей своїми чарами і йому обов’язково згадають про його страшні ритуали з приношенням у жертву ображені батьки, рідні тих нещасних жертв. Він підбурив всю общину і тих посланців повбивали кинувши на жертовник перед очима ідола.
    А батько дівчини, яку напередодні віддали шаману на заріз усе це бачив, зрікся ідолопоклонства та й утік. Прибіг знесилений у військовий загін з якого послали тих послів і все, як було розповів. Від нього зажадали змінити віру і залишили служити в війську. А до язичників відправили дві сотні вояків, щоб знищили і їх і їхню віру.
    Шаман «Червоний лис» був не тільки хитрим, але й завбачливим. Зважаючи на навколишню ситуацію – війни, міжусобиці, невизнання їхньої віри і порядків іншими, він уже давно шукав місце для переселення своєї общини. Але взнавши про те, що один із їхніх зрадив і втік до ворога, провідник секти зрозумів, що часу на збори зовсім не залишилось. Керуючись інстинктом самозбереження він наказав швидко зібрати самі необхідні речі для виживання у важкому і довгому поході незнаними лісами, болотами, залишити хворих, калік, дітей, щоб ті не обтяжували похід і поспіхом покинути обжите місце. Та добрій половині общини це не сподобалось. Подальший натиск шамана на необхідності залишення слабкої ланки на місці мало не закінчився бунтом і його лінчуванням. Та й тут кмітливість врятувала йому життя. Він на кілька секунд закотив очі, потім підняв руки вверх і закричав:
    – Тихо. Духи кажуть: «хто хоче, може залишитись, щоб поширювати віру по цих землях».
    Це одразу втихомирило збурені маси. Але виникла нова проблема – ніхто не спішив збиратися в дорогу. Червоний лис аж підстрибнувши у гору закричав:
    – Та ви що, не розумієте, військо, яке йде на нас, всіх виріже, як худобу за тих посланців, і здорових і калік, жінок, дітей. Потрібно вирушати негайно до землі де ніхто не заборонятиме нам нашої віри.
    Община поділилася на два табори. Одна половина пішла за своїм лідером і поспіхом почала готуватися до виходу. Інші, хто не захотів залишати рідних і близьких напризволяще також відокремились і згуртувалися. Кожен боявся, що ослухавшись поклику шамана іти за ним у інші землі, може за це поплатитися життям. Община розділилась. Тих хто не бажав покидати близьких і рідні землі було близько двох третин. Вони стояли на площі селища, спостерігаючи за збором іншої групи. Починало сутеніти і в цій групі запанував страх.  
    – А що, як під покровом ночі вони нас таки повбивають? – висловив з острахом припущення один із тих, що залишались.
    – Якщо не сьогодні вони, то через день прийдуть інші і зроблять те ж саме. – Сказав інший.  
    У досі пануючій відносній тиші почувся плач однієї жінки, потім іншої, а далі почалася справжня вакханалія – жінки голосять, діти плачуть, чоловіки сперечаються… Нарешті один із голосистих, перекрикуючи весь натовп пропонував також покинути негайно це місце і невеликими групами розселитися по ближніх поселеннях, з якими в них були хороші відносини. Ця пропозиція настільки всім сподобалася, що навіть багато з тих, що були згідні на перехід в чужі землі підтримали її. Не бажаючи залишатися на ніч у розділеному, вже ворогуючому між собою таборі ця група людей негайно вирушила у напрямку ближніх поселень.
    Шамана розпирала лють. З ним залишилось менше третини людей. Розправитися з тими, що його покинули він не міг і не було на те часу. Але енергію люті потрібно було десь подіти, бо вона могла його самого вбити. І він вирішив втратити ще годину часу, але разом з тими людьми, які з ним залишилися проклясти тих зрадників, що його покинули і цю землю, з якої вони змушені втікати. Щоб як не їм, то й нікому тут не жити .        
    Цей шаман таки був великим знавцем чорної магії. Зібравши всіх хто залишився з ним вчинив останній шабаш. Дві сотні людей, саме стільки зосталося з шаманом справили дику оргію та рідну землю прокляли, щоб як не житимуть вони, не жили й інші, навіть через віки. Зробивши цю нечисту, чорну справу вони пішли на іншу землю, забравши ідола і жертовник. Червоний лис таємно від усіх залишив свого учня – Віщуна (прізвисько той отримав за здатність передбачати інколи події).
     – Зовсім немає часу для довгих пояснень і розмов, – сказав Червоний лис до Віщуна. – Пам’ятаєш я вчив тебе таємних знань, пояснення про значення їх мав дати перед смертю. Так от – це ключ від брами часу всіх світів. Брама на краю Старого болота біля броду. Лишаю я тебе з таємними знаннями тут, щоб не дав ти зрадникам общини й нашого бога життя ніколи, ні тепер, а ні в майбутті. А зрадиш ти – для тебе буде найстрашніша кара. Я сам закляв тебе на випадок обману вже давно. Краще тобі вмерти вже, ніж навіть подумати про можливість зради. Виконуватимеш обов’язок  стража цієї землі до останнього свого подиху, в кінці днів своїх передаси і знання і ярмо закляття іншому.
     Сказавши ці слова Червоний лис покинув свого ошелешеного учня і пішов із вірними йому шукати нові землі, де ще християнство не вижило ідолопоклонства.
     А далі професор бачив, як на тому ж місці, де стояв жертовник, на якому в жертву приносили людей збудували атомну електростанцію…, бачив місто молоді Прип’ять. А потім бачив вибух на атомній електростанції і як горів четвертий реактор викидаючи в повітря клуби радіоактивного пилу наче смолоскип…                                            

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.87520098686218 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …