Це було просто божевільне кохання. І, як не дивно, від кохання тут збожеволів саме чоловік. А жінка, хоч і виявляла до нього прихильність, лишалася спокійною і загадковою, як нерозгадана таємниця.
Ліна навіть не зуміла толком пояснити причину їхнього розриву. Причина ця була досить туманною. Надто вже з ним стало спокійно і безпечно. В їхніх стосунках з’явилося багато маленьких тріщинок, які поступово зруйнували міцну і надійну конструкцію під назвою «кохання».
Розрив цей був болючий і неприємний. Переїхавши з Борисової квартири, Ліна заглибилась у світське життя, а Борис, взагалі, зник. Дехто говорив, що він з головою занурився в роботу, інші – що виїхав з країни.
Його друзі не знали, що і думати. Особливо за нього хвилювався його найкращий друг Віталій. Борис не відповідав на телефонні дзвінки, його батькам теж не було відоме місцезнаходження сина. Але не варто поспішати з висновками. Можливо, йому просто потрібен був час, щоб оговтатись. Тому лишалося тільки чекати і сподіватися, що з ним і справді все гаразд.
Через місяць Борис об’явився. Пояснив, що був на відпочинку за містом. Здавався спокійним і, можливо, навіть щасливим…
- У мене все чудово, - сказав він. – Я повернувся на роботу і у мене є нова дівчина.
«Дівчина?» - здивувався Віталій, який завжди вважав свого друга однолюбом і не думав, що той так швидко забуде Ліну.
Друзі привітали Бориса з поверненням до нормального життя. Але…час минав і скоро всі почали думати, що слова Бориса про нову дівчину – лише вигадки. Він ніде з нею не з’являвся, не показував її друзям, всіляко ігноруючи різні спільні вечірки. Єдине, що їм було відомо про цю таємничу незнайомку, це те, що її звуть Оксаною.
Масла у вогонь долила і інформація однієї їхньої спільної подруги, яка клялася, що бачила, як у місті Борис йшов під ручку з Ліною. Невже вони знову разом? Якщо так, то навіщо робити з цього таку таємницю?
Борис і далі вперто мовчав, а друзі не наважувались його про щось розпитувати. Але через тиждень ця таємниця для одного з них перестала бути таємницею. В супермаркеті Віталій випадково натрапив на Бориса і його супутницю. Побачивши її, спершу не повірив власним очам. «Ось виходить в чому справа», - прошепотів він і підійшов привітатися.
Побачивши Віталія, Борис спершу розгубився. Але дуже швидко взяв себе в руки і представив їх одне одному:
- Знайомтеся. Це Віталій, мій друг. А це Оксана.
- Дуже приємно.
- І мені, - дівчина встигла помітити розгублений вигляд Бориса, тому підняла на Віталія свої сполохані очі. Він затримав на них свій погляд, можливо, навіть довше, ніж дозволено етикетом.
Цей Віталій не сподобався Оксані з першого погляду. «Він якийсь дивний, - подумала вона, - та й Борис при ньому так зніяковів».
А коли в один із інших днів випадково почула уривок їхньої розмови, то вже й не знала, що думати.
- Так не можна, - роздратовано говорив Віталій. – Вона ж теж жива істота. Ти подумав про її почуття?
- Не втручайся в мої справи, - обірвав його Борис. – Ясно?
Віталій пробкою вилетів із кімнати. Оксана встигла вчасно зникнути з його дороги, бо, певно, в іншому випадку зіткнення було б не уникнути.
- Ви з другом говорили про мене? – в той же вечір запитала вона Бориса.
- Ні, - відповів він, цілуючи її в голову. – А чому ти так вирішила?
Через кілька днів Віталій подзвонив Оксані і повідомив, що в честь дня народження Бориса друзі готують для нього вечірку-сюрприз і вона буде там почесною гостею. Оксана і не знала, що у Бориса буде день народження. Вона, взагалі, мало що про нього знала. «Що поробиш, - говорила вона собі. – Просто у людини такий потайний характер».
Оксана дуже хвилювалася перед цією вечіркою. Вона вперше познайомиться з Борисовими друзями і їй хотілося справити на них гарне враження. Тримаючи в руках велику коробку, перев’язану червоним бантом, в назначений час вона прийшла до кафе, де мала проходити вечірка.
На вулиці її зустрів Віталій. Він провів дівчину у середину і коли Оксана опинилася у невеличкій, прикрашеній повітряними кульками залі, усі присутні дивилися на неї ледь не з розкритими ротами.
Вона знала, що в цій новій сукні має досить привабливий вигляд, але цього було замало, щоб справити на них таке сильне враження.
Коли Віталій представив друзям Оксану, здивування з їхніх облич нікуди не поділося. Оксана вже хотіла запитати, в чому, власне, справа, але в полі її зору з’явився іменинник.
Здавалося, Борис зовсім не зрадів цьому сюрпризу, а, побачивши тут Оксану, ще й розсердився. Але з вечірки, присвяченої твоєму дню народження, так легко не втечеш. Борис змушений був лишитися і вдавати, що нічого не сталося. Оксана намагалася слідувати його прикладу, але в якийсь момент їй це набридло і, відвівши Віталія в сторону, так прямо і запитала:
- Що зі мною не так?
- Ти про що? – він вдав, що її не зрозумів.
- Чому всі дивляться на мене як на мавпочку в цирку?
- Тобі здалося.
- Не здалося.
- Думаю, тобі краще поставити це запитання Борису.
Від Віталія вона більше нічого не добилася, а Бориса ні про що не спитала, бо знала – він мовчатиме.
З цього моменту Оксана зрозуміла, що від неї щось приховують. На перший погляд все ніби добре. Друзі Бориса були з нею надзвичайно привітні. Але де подітися від цих їхніх дивних поглядів?
Через деякий час вона привідкрила завіси цієї таємниці. Та це ще більше все ускладнило.
Одного вечора Борис запросив Оксану в гарний столичний ресторан. Десь за півгодини там з’явився і Віталій. Побачивши його супутницю, перемінився в лиці не тільки Борис. Висока дівчина з пишним каштановим волоссям була майже точною копією Оксани. Схожа фігура, зачіска, і навіть риси обличчя майже ідентичні.
- Хто ця дівчина? – запитала Оксана у Бориса.
- Подруга Віталія, - коротко відповів він і відразу перевів розмову на іншу тему.
Коли заграла музика, Віталій підійшов до їхнього столику і запросив Оксану на танок. Борис не заперечував, а супутниця Віталія в цей момент кудись зникла.
Оксана прийняла його запрошення і, кружляючи з ним в повільному танку, повторила своє запитання:
- Хто та дівчина, яка прийшла з тобою?
- Її звуть Ліна. Вона колишня подруга Бориса.
- Колишня дівчина Бориса? – перепитала вона.
- Так. Правда ж ви дуже схожі? – посміхнувся він.
Оксана промовчала. Вона ледь дочекалася завершення танка. А повернувшись на своє місце, побачила, що за столиком, поруч із Борисом, уже сидить Ліна. Здавалося, він не дуже задоволений їхньою розмовою, але, все ж, не просить її піти.
Давлячись слізьми, Оксана вийшла надвір.
Ввечері у них з Борисом була, так би мовити, невеличка розбірка. «Як я можу тобі вірити?» - кричала вона. «Хіба я винен, що вона на тебе так схожа?» - виправдовувався він. І все таке…
- Я обрав тебе, а не її. Ти не повинна сумніватися в моїх почуттях, - врешті сказав Борис.
Оксана заспокоїлась, і навіть зустріч з Віталієм, яка відбулася наступного ранку, не змогла вивести її із себе.
- Скажи, навіщо ти влаштував нам ту зустріч? – запитала Оксана.
- Яку?
- Я знаю, що ти зробив це навмисно. Навіщо?
- Бо інакше Борис би ніколи не зізнався. Мені тебе шкода. Не хочеться, щоб Борис використовував тебе для того, щоб забути іншу.
- Він мене не використовує!
- Свідомо, ні. Але не думаю, що він уже остаточно оприділився.
«Не оприділився, то я йому допоможу», - вирішила Оксана, виходячи ввечері із перукарні. Її довгі каштанові локони уступили місце короткій зачісці. «Ну, що у мене тепер лишилося від тієї Ліни?» - з викликом запитала вона.
Здавалося, її новий імідж дуже сподобався Борису. «Принаймні, більше не порівнюватиме мене зі своєю колишньою», - раділа Оксана.
Але не все було так просто. Оксана все частіше почала помічати поруч із Борисом Ліну. Було таке враження, що Ліна, дізнавшись, що у нього з’явилася інша, поновила до нього інтерес. А ще ці вічні повчання Віталія, який, на думку Оксани, був ярим противником їхніх з Борисом стосунків. Причина не зрозуміла, але те, що це йому не подобається – факт.
Коли Оксані набридло слухати про те, що Борис зустрічається з нею лише тому, що вона дуже схожа на кохання всього його життя, не витримала і сказала:
- Хіба ти не бачиш, що ми з Ліною більше не схожі?
- Не думаю, що зміна зачіски все вирішила.
- Нехай так! А яке тобі до всього цього діло? – Оксана різко обернулася.
- Він завжди тебе з нею порівнюватиме.
- Нічого. Якось переживу, - відрізала вона.
«Все гаразд, все гаразд», - намагалася повторювати собі Оксана, але цей тренінг не завжди допомагав. «Сама визнай, що у вас з Борисом не все добре». Далі дружби їхні так звані стосунки чомусь не йшли. Поруч завжди кружляє його колишня, почуття до якої Борис заперечує надто вже активно. А якщо він і справді сумнівається? Та й вона вже починає сумніватися…
Як тут не засумніваєшся, коли під час спільної вечері він назвав її Ліною. Потім, звісно, довго вибачався, посилаючись на втому. Але хіба від цього легше? Що не кажи, а висновок напрошується сам собою.
Звичайно, Оксана не могла знати, що двома днями раніше Борис назвав Оксаною Ліну, чим викликав з її сторони небачену донині агресію.
Побачивши біля свого під’їзду знайому постать, Борис прискорив ходу. Вона вже вкотре на нього чекає. Але навіщо? Навіщо?!
Коли поруч Оксана, то все гаразд. Але коли він бачить їх обох одночасно, то все починає змішуватися. Тепер їх в його серці дві. Такі різні і однакові водночас. І вперше за життя він заплутався. Заплутався в почуттях, як муха плутається в липкому павутинні.
Треба покласти цьому край. Краще прямо зараз.
- Що ти тут робиш? – він наблизився до Ліни.
- Хотіла поговорити. А, скоріше, побажати удачі із твоїм новим коханням, - Ліні здавалося, що все вже позаду, але вона не змогла стримати всю ту гіркоту, яка назбиралася в її душі за кілька останніх тижнів. – Певно, вона в тебе дуже хороша.
- Так, Оксана дуже хороша.
- Нехай, - махнула вона рукою. – Можливо, вона краща за мене, але для тебе вона весь час лишатиметься моєю тінню. Оригінал завжди кращий, пам’ятай про це!
Крикнувши ці слова, вона розвернулася і швидко пішла геть. Борис, не повертаючись, зайшов у під’їзд.
У цієї розмови був випадковий свідок.
- Зачекай! – наздогнавши Ліну, покликала її Оксана.
Спершу Ліна не поверталася, намагаючись витерти підступні сльози. Вона ж ненавидить цю свою копію, узурпаторку. А тепер стоїть перед нею така принижена і беззахисна.
Ще кілька хвилин тому Оксана ладна була її прибити. А тепер зрозуміла, що вони героїні зовсім різних історій.
- Я хочу поговорити про Бориса?
- Навіщо? – кинула та. – Він і так твій.
- Але мені здається, що між вами з ним лишилися якісь почуття.
- Все скінчено, - запевнила її Ліна.
Оксана похитала головою.
- Вам треба поговорити і остаточно все з’ясувати. А там побачимо.
Ліна думала, що Оксана піде в атаку, а ці слова суперниці її відразу роззброїли.
- Він і тебе кохає, - крикнула їй вслід Ліна.
- Знаю, - не обертаючись, кивнула та.
«Тепер йому лишилося вирішити, кого з нас він кохає більше», - шепотіло серце.
Коли наступного ранку Борис заговорив з Оксаною про те, що їм варто перейти до наступного етапу їхніх стосунків, вона відповіла:
- Ми не можемо серйозно говорити про наші стосунки, доки ти не поставиш крапку в минулих.
- Але…
- Ти ж сам розумієш, про що я. Тільки спробуй сказати, що я не старалася. Я робила для цих стосунків все можливе. Тепер хід за тобою. Ти зможеш поставити цю крапку?
Погода була нестерпно спекотною. Дивлячись опівдні у вікно, Оксана мала можливість спостерігати доволі цікаву картину. Неподалік її під’їзду кружляв Віталій. Він то і діло поглядав на двері, або на її балкон, але варто їй було з’явитися на балконі, відразу заховався. «Який же він все-таки смішний», - не витримала дівчина.
За півгодини дівчина вийшла надвір. Віталій, покинувши свій сховок на автобусній зупинці, спробував влаштувати їм ніби то випадкову зустріч.
- Привіт!
- Привіт! А я якраз до тебе, - сказала вона і, не чекаючи, доки він отямиться від здивування, продовжила. – Просто не хотілося змушувати тебе довго чекати. Знаєш, якщо хлопець хоче ближче познайомитися з дівчиною, яка йому подобається, то він запрошує її на прогулянку або в кіно, а не намагається посварити з її другом.
Оксана помітила на його обличчі рум’янець. Це її здивувало, бо раніше їй здавалося, що Віталій не з тих людей, які здатні зашарітися.
- Я не збирався сварити тебе з твоїм хлопцем.
- Він не мій хлопець, а хороший друг. Принаймні, поки що.
В парку, взявшись за руки, довго гуляло двійко молодих людей. Вони сміялися, розмовляли і намагалися краще пізнати одне одного.
А на іншому кінці міста довго сварилася інша пара. З’ясовуючи, хто правий і хто кого більше «не любить», вони ледь не рознесли квартиру, а потім, використавши всі аргументи і добряче втомившись, почали пристрасно цілуватися.
