Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47421
Рецензій: 92245

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Парк Чорнобильського періоду (частина 11)

© Аніслав Збаразький, 06-09-2011
     У професора була маса запитань про телефон з перекладачем, про аеромобіль, але бачачи погляд Куніцина, який постійно оглядався і пам’ятаючи його попередження, він тільки підсумував:        
     – Прямо, фантастика якась.
     – У чому ж тут фантастика? – запитав з усмішкою Темір. – Вихор під час урагану корову ж підіймає, то що дивного в тому, щоб підняти машину?
     Поки вони закінчили цю розмову, Темір вже почав опускати аеромобіль униз. Здійснивши посадку, він відкрив автоматичні двері і випустив пасажирів, а сам загнав аеромобіль у гараж.
     Професор здивовано оглядався довкола. А оглядати тут було особливо то нічого. Досить велика поляна на якій насипані два земляних вали і якщо не знати, то ніколи й не здогадаєшся, що під ними заховані гараж і таке собі житло. Перед аеромобілем відкрилася земля насипаного валу.
     Куніцин кивнувши у ту сторону головою сказав до професора:
     – У нього під оцим горбом так же само замасковане його житло. От тому то я й кажу, краще нам поки що більше слухати, менше говорити і виказувати емоції. І головне, ні в якому разі не втрачати пильність… Говорити про щось своє будемо тільки там де нас ніхто не буде чути і не зможе підслухати.
     За кілька хвилин Темір вернувся.
     – Ну що, погостюєте трохи у мене, підкріпитесь, відпочинете, краще розізнаєте про цю місцевість, а тоді вже знову подастеся в мандри?
     Куніцин і Глух не відмовлялися навіть для пристойності. На їхніх вимащених обличчях все одно було видно смертельну виснаженість. Ще однієї такої доби жоден з них собі не бажав. Вони, вже потроху стали звикати не показувати свою необізнаність щодо всього нового і досі небаченого ними. Тому на дизайн помешкання і все, що було в ньому прореагували спокійно. Взнаки ще й давалася втома. Ніщо вже так не цікавило, як будь-яка їжа і сон.  
     Вечеря затягнулася на годину. Темір довго і вперто намагався пригостити якимсь домашнім вином, але Куніцин навідріз відмовився мотивуючи це тим, що взагалі не може вживати алкоголю. А професор зробивши кілька дегустацій, схвально відгукнувся про цей напій. Після вечері Темір провів їх у сусідню кімнату, двері якої безшумно відкрилися на його голосову команду. Ліжка, як і холодильник, і всі шафи в цьому будинку-бункері висувалися зі стін.    
     Професор заснув одразу, як тільки прийняв горизонтальне положення. А Куніцин ще оглянув кімнату і не знайшовши нічого особливого, крім голих стін з незрозумілого матеріалу, двох ліжок і дзеркального стола також уклався спати.
     Відпочинок затягнувся до обіду наступного дня. Куніцину довелося будити професора сильними стусанами. Він вже навіть на якусь мить подумав, що той помер.
     Упродовж наступних кількох днів професор і Куніцин ділилися враженнями, розказували один другому побачене будучи окремо, намагалися зрозуміти своє місце перебування не посвячуючи Теміра у те, що вони на їхню ж думку – з іншого світу.
     Темір був дуже розумною і досвідченою людиною. Міг пояснити все, про що його запитували.
     – Слухай, а наш рятівник вселив у мене довіру до нього – зауважив професор одного дня на прогулянці, де вони з Куніциним вільно розмовляли на свої теми. – Він здається розуміє, що ми не тутешні. Може сказати йому правду про нас. Хай він виведе, чи вивезе нас на своєму аеромобіль до людей, щоб ми краще познайомились з їхньою культурою, технологіями…  
     – Куди ти спішиш? Ти думав, куди він може нас завезти? В своє плем’я, і вони нас зроблять… ну, якимось поважними посланцями іншого світу? Ні. Я тобі скажу ким вони нас зроблять – досліди вони на нас будуть проводити до скону наших днів. А сам він чому тут, як відлюдник – ти не думав? Може він злочинець, вигнанець, біженець…
     – Але ж він нас можна сказати врятував. – Вступився за Теміра професор Глух.
     – А я не збираюся йому робити нічого поганого. Але й собі неохота нашкодити. Ну що тебе язик свербить, чи що? Потерпи ще день два, може нарешті твій хвалений заступник разом з усім вашим персоналом витягнуть нас звідси.
     В одній з розмов Темір сам торкнувся цієї теми, – якісь ви трохи дивні туристи, якщо не секрет, скажіть мені – хто ви і звідки?
     Куніцин скоріше оволодів собою і відповів:
     – Ми з іншої країни. Ну, біженці, а наші імена ти знаєш.
     – Біженці кажеш. А від кого втікаєте? – знову запитав Темір.
     – Від злочинної системи. Нас обох викрали з бідного регіону. Ми не знали, де ми опинилися. На нас проводили якісь експерименти. А тут нам не треба абсолютно нічого, крім притулку.
      – Думаю ви якісь не  такі. Перекладача не бачили, не підготовлені до подорожі по цій місцевості. Експерименти, їх зараз сюди також усі лізуть проводити. Кожен зустрічний хоче щось винайти, дослідити… Але тут, ще порівняно спокійно, – підтвердив Темір.  – Не переживайте, на мене ви можете розраховувати, я вас нікому не видам. А коли надумаєте підете своєю дорогою.
     Вся ця розмова відбувалася за уже згаданим сценарієм. Коли хтось говорив, по закінченні висловлювання, з телефону звучав переклад. Хоча Куніцин вже абсолютно привикши до жахливого старечого голосу Теміра і його акценту практично все розумів без перекладача.
     Професор не витримав і вступив у розмову : – а як все таки працює цей твій перекладач, чи як там його.
    – Дуже  просто, – відповів Темір, – в пам’яті записані всі існуючі мови і діалекти. При перших же словах, якщо в телефоні включена функція «перекладач» відбувається визначення не тільки якими мовами розмовляють співрозмовники, але й діалектами. А далі – сприймає слова одного через мікрофон, в пам’яті записаний потрібний аналог іншою мовою, і пристрій просто озвучує його, причому з інтонацією. Пристрій вловлює кількість децибел при розмові і в такій же величині дає переклад. От так і перекладає. Бувають звичайно інколи казуси з перекладом, це ж все таки машина, але пристрій дуже хороший, особливо у наш час глобалізації і міграції.
    – Ми відколи потрапили у ці хащі почали сумніватися, що тут десь близько може бути цивілізація, – обережно проговорив Куніцин. – Де  ж та цивілізація? Якщо вона є десь близько, то чого ти один тут сидиш в цьому ядовитому лісі? Чи ти теж від когось втікаєш?
     – Цивілізація є зараз усюди. Поняття близько-далеко є досить відносним, особливо коли в наявності є аеромобіль.
     До речі, живу я тут не сам. Зі мною дочка. Тут я в деякій мірі через неї. Мати померла, коли їй було десять років, потім, під час демонстрації, її мало не затоптав натовп. Вона після цього боїться натовпу. Сам я вчений, дослідник. Тому й перебрався кілька років тому сюди жити. Тоді  тут люди не  зустрічалися, а тепер усюди повно. Одні весілля хочуть тут проводити, інші – дикі оргії, дехто намагається щось дослідити, винайти.
     – Ну і де ж вона?  – запитав Куніцин.
     – Аа, вона-а, – дещо зам’явся Темір, – зараз у оздоровчій клініці. Проходить обстеження і невеликий реабілітаційний курс лікування.
     – Нічого. Скоро вона повернеться і я вас обов’язково познайомлю. Вона вам дуже сподобається.  
     – Ох. Була б вона зараз тут. Почули б ви, як вона мене сварить за те, що по три дні вдома не буваю… Вона дуже за мене хвилюється. Справа в тому, що мені часто доводиться працювати з ночівлями. І бувають різні випадки, інколи не дуже приємні. Мене, як не отруєного якимось  новим видом рослин притягує Уран, то приходжу покалічений якимось новим мутантом свійських тварин, або  приповзаю підстрелений ким-небудь, що переховується за щось по закинутих поселеннях.
     – Як же ти відважився рятувати мене після таких випадків із тобою? – запитав Куніцин.
     – Мною завжди керує цікавість і інстинкт дослідника. Два дні  тому, я пішов на полювання. Воно виявилося невдалим, тому, я пішов до мертвого дерева набрати кістяків для Урана. Біля  дерева він зачув людину і побіг по її сліду. Я не поспівав за Ураном, а коли  наздогнав, то він зі скавчанням повернувся до мене із розбитим носом. Поки я зупинив кров і дав знеболююче, пройшов деякий час, тому мені  знову довелося наздоганяти кривдника Урана. Коли я його наздогнав, вже  сутеніло. Я помітив, що у людини якась цікава поведінка, тому й запідозрив, що він зазнав укусу ядовитої комахи. Так і було, через п’ять хвилин ти втратив свідомість. Опритомнів ти через сім годин, весь цей час я був біля тебе, оскільки навколо аж кишіло тими комахами, що тебе вкусила. Якщо б не я, до ранку вони б залишили від тебе тільки біленькі кістки.
     – І що, ти цілу ніч відмітав від мене тих комах? – усміхнувшись запитав Куніцин.
     – Ні, для цього є аерозоль від тарганів. – Відповів Темір.
     – А тут що, такі кровожерливі і небезпечні таргани водяться?  – здивовано запитав Глух.
     – Це питання я тільки вивчаю. Але думаю, що ще зовсім недавні предки цієї комахи були тарганами, а вона є їх мутаційним різновидом, який зародився під впливом даного середовища.      
     – Чим же такі небезпечні ці комахи? – запитав Глух.
     – О-о-о! – голосно протягнув Темір. – Усім своїм існуванням. В своїх наукових описах я назвав їх таранідами – це мутанти колишніх тарганів, які жили в людських оселях. Вони вміють літати і є надзвичайно ядовитими. Коли така комаха вжалить, жертва піддається наркотичній дії отрути. Одноплемінники тараніда дуже чутливі до запаху, який виділяється під час укусу, тому за кілька хвилин на жертву  насідають тисячі таких гадів, які полюбляють свіже м'ясо. За   кілька годин лишається один кістяк. У Куніцина від почутого очі полізли на лоба.          
    – То мене тоді, коли я пірнув в купу попелу, вкусила така гидота?
    – Не зовсім розумію, – сказав Темір.
    – Це в переносному значенні – засміявся Куніцин.
    – А-а, розумію. Так, якраз тоді тебе і вкусила ця комаха і ти зазнав наркотичної дії яду.
    – То чому мене не зжерли за кілька годин ці гади, як ти казав?
    – Не зжерли, бо місце укусу я обробив спеціальним аерозолем, який нейтралізує запах укусу і відганяє майже всі види комах, цей препарат я ношу завжди із собою. Та й сидів я біля тебе всю ніч, як біля новонародженого.
     Але повернемось до нашої розмови. Коли ти прийшов до тями, жестами і словами, які я до речі практично всі розумію, пояснив мені, що ідеш за своїм другом. Я не бачив у тобі ніякої загрози. Мене зацікавила твоя неординарна поведінкою і взагалі присутність без зброї і харчів у цій місцевості, тому вирішив тобі допомогти.
     Далі ти вже все знаєш. Пішли ми спочатку по машину, бо іншого способу ніж вистежити Матвія зверху з допомогою оптики я не бачив. А поспіли ми таки вчасно. Зграя найменшого виду котів загнала його у річку. – Темір звернув свій погляд на професора. – Вони відчувають слабкість і страх, тому й напали.  Хоча думаю, раз ти добрався до води, то й сам дав би їм раду. Уран також повеселився, проковтнув їх там напевне штук тридцять. Їм також доведеться приділити немало своєї уваги. Це також поки що не досліджена і навіть ніде не описана тварина, яка походить думаю від котів.  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Цікаво

© Марія Берберфіш, 07-09-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.9266529083252 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …