Жив-був на світі красивий білий Птах, який понад усе любив ширяти у чистому вранішньому небі. А налітавшись, збирав навколо себе різновелике птаство й лагідним голосом проповідував.
"У кожному з нас є частка Лебедя, - казав він. - Але земні будні, кар'єра, сім'я, діти, вимагають від нас практицизму, спритності, залізної хватки і часто навіть жорстокості. Обтяжені гусячими проблемами, ми забуваємо не те що про захмарні польоти - голову ніколи до неба здійняти. В погоні за облудними цінностями плекаємо найтяжчий земний гріх - безжалісно гробимо в собі божественне лебедине начало. Більшість птахів не задумуються над цим, нездатні щось змінити і дрібне честолюбне задоволення від досягнутих успіхів біля корита називають щастям."
Так говорив Великий Білий Птах, який знав, що він народжений Лебедем.
Знав - і зрадив себе.
А почалося все з дрібнички: присвятив свій перший дальній політ коханій подрузі. Гадав, вона царівна-Лебідь, а виявилося - гуска.
Далі - більше. Партія червоних гусаків попросила його присвятити десять демонстраційних польотів їхньому видатному ювілею - десятиріччю перефарбування в червоний колір. Гарантували розкішну винагороду: персональну будку на острові знаменитого паркового озера й корито з місячним кормом. Він добре знав, що не можна ставати ручним Лебедем, що свобода лету - понад усе, але так приємно було похизуватися перед чванькуватими гусьми - білими, сірими, рябими, чорними, червоними...
А коли дармовий корм скінчився і ліньки було летіти на Великі Озера, та ще й сезон дощів розпочався, він жартома запропонував сірим гусям: ви мені - харчі, а я вам - фокус-покус: політ догори животом. Уклали угоду.
І пішло-поїхало. Чого він тільки не виробляв на замовлення, яких чудернацьких польотів не вигадував. Аж якось почув Небесний Голос: "А ти впевнений, що зміг би злетіти в небо просто так, заради лету?"
Звісно, він був певен цього, але назбиралося стільки замовлень - секунди вільної не знайти.
І врешті настав день розплати: він так ожирів на дармових харчах і до того розлінився, що не зміг злетіти вище паркових дерев. Упав, перебив крило...
З плином часу його велична довга шия стала товстою, як у найогидніших гусаків-ненажер, а біле пір'я зовсім почорніло. Та найстрашніша переміна сталася з його душею: зненавидів усіх крилатих - від комарів і метеликів до орлів і лебедів. Як тільки побачить, що хтось літає, місця собі не знаходить. Вдень і вночі у лютій злобі скніючи, не витерпів урешті-решт колишній Білий Птах і дзьобнув сіромаху-горобця, який довірливо пурхав неподалік. Та й убив його!..
А щоб ніхто не здогадався про небувалий злочин серед птаства, відірвав державний злочинець голову горобчикові, закопав у землю, а тулуб закинув у кущі. І сеї миті відчув колишній Птах велике полегшення, і зрозумів, у чому відтепер його щастя. Вбиваючи вільних летунів, що дозволяли собі не лишень літати, а ще й співати про що заманеться, відривав їм голови хижий перевертень - і жирів, жирів від свіжої крові братів своїх. І побачивши його об цій порі, якийсь дотепник голосно вигукнув: "ЧОРЛАЙ!" - що означало: ЧОРНЕ ЛАЙНО. Сподобалось влучне прізвисько навколишньому птаству, замість прокльонів шепотів його всякий, хто умів літати.
Та позаяк дендропарк вкупі з озером давно вже стали зоною інтернаціональних екскурсій, а здеградоване місцеве насєлєніє не зуміло захистити свою національну реліквію, то до кривавого злочинця поступово прилипло іноземне - КУЧА ДЕРЬМА. Або скорочено... самі знаєте - ХТО.
