Відділення космічної піхоти, стрімким кидком прорвавши захист ворога, залишило далеко позаду сусідні підрозділи. Ще трохи і довгоочікувані офіцерські нашивки, нарешті, засяють на моєму плечі. Я знаю, за що мене недолюблюють побратими по зброї, але війна - наша загальна справа і я вичавлю з неї все, що тільки може дати нагода, навіть якщо хтось із моїх підлеглих і загине.
На лівому флангу молодий рейнджер почав відставати від інших, і я кинувся до нього. Пришпоривши новачка, я помітив, що залишилося лише четверо боєздатних бійців, але й ворог все слабше і слабше відповідає на наш ураганний вогонь. Уже тішачися майбутньою перемогою, я забарився на якусь мить і цього вистачило, аби ворог встиг взяти мене на приціл і привести в дію свою зброю.
Снаряд, розміром не більше горошини, пробив багатошаровий захист і, увійшовши в моє тіло, вибухнув, розносячи поки ще моє, але вже таке нікому не потрібне тіло, на шматки. Водночас десятки проти-шокових голок автоматично встромилися в тіло, перед тим, як мене остаточно вимкнуло.
В затухаючій свідомості заспокійливо промайнула думка, що і цього разу мені пощастило більше за інших. Я міркував, отже, голова не постраждала, а це на сучасній війні головне для солдата. В шоломофоні зазивно запищав сигнал запиту від робота - рятувальника, проте відповіді вже не було…
…Свідомість повільно поверталася разом зі звичною нудотою від передозування препаратів, що вгамовували звичний протест мого організму на імплантацію нових частин тіла. Тричі я позбувався то рук, то ніг, то ще невідомо чого під час боїв на чужих планетах і кожного разу мені, зібраному медиками заново, діставалися такі частини тіла, що без стакана спиртного дивитись попервах на них не хотілося.
Хоча хто зараз хоче проходити все життя, не змінивши жодного разу своє набридле колишнє тіло? Прикро, звичайно, бо поки дослужишся до офіцера, майже завжди доводиться мати справу з вже бувалими в різних халепах імплантантами. Особливо, якщо космічні війни тривають майже безкінечно, а вибирати медикам нема з чого, щоб “ремонтувати” поранених.
Проте, яка різниця, яка в тебе нова рука або нога, якщо більше, ніж на кілька добрячих боїв з ворогом тіло рейнджера без втрат не витримує. Останнього разу пришили ліву руку якогось негра, яка, до того ж, ще й виявилася такою незграбною, мовби нею він все життя тримав тільки лопату. Цілий місяць довелося тренувати її, і, все одно, в першому ж бою її відірвало разом з плечем на додаток до лівої ноги.
Добре бути офіцером – не треба чекати тиждень-другий, коли підійде твоя черга і тебе оживлять, а поки ти лежиш в анабіозній непритомності, весь наколотий під зав'язку різною хімією, немов жива консерва. Після такого анабіозу навіть за 2-3 тижні реабілітаційної відпустки не завжди вдається звільнитися від його наслідків, але кілька пляшок горлодера вправно роблять свою справу, а там лише б вистачило монет.
У такі дні борделі тріщать по швах, і когось знову повезуть на відновлення. Уряд взагалі не пропускає “нашого брата” на планети сонячної системи, аби не напружувати тендітні нерви мирних жителів. А там, куди таки попадає рейнджер, його тримають під прицілом в прямому й переносному розумінні.
...Нова хвиля нудоти знову змусила розплющити очі. Призначені андроїди – санітари незграбно грюкнули ношами у борт шпитального ракетоплана, даючи дорогу комусь іще. Насилу відірвавши голову від подушки, я трохи не підскочив від несподіванки. Ось вони, довгоочікувані офіцерські шеврони, на не менше довгоочікуваній, блискучо-синій, з голочки новій офіцерській формі. Подвійно незрозуміло, кого це я повинен тепер пропускати поперед себе, якщо я офіцер космічної піхоти.
Один за одним заносили в браму ракетоплана берсеркерів. Задоволення від отримання офіцерського звання мимоволі потроху зменшилося. Заздрість до берсеркерів завжди була і буде у кожного космічного піхотинця. Будь ти хоч ким завгодно, але якщо при всіх твоїх заслугах ти не берсеркер, то нічого і метати ікру перед іншими.
Ставши берсеркером, ти автоматично отримуєш звання старшого офіцера, тільки відбірні імплантанти та гарантію уряду на проживання на кожній уподобаній планеті по закінченні терміну служби і ще багато чого, про що любили побалакати між собою за пляшкою, як прості рейнджери, так і офіцери.
Де і хто їх готував, скільки платили, і ще багато чого іншого було оповите цілковитою таємницею. Ті, хто бажав дізнатися зайве про суперрейнджерів, зникали назавжди і не треба було особливо здогадуватися, що з ними сталося. Всі знали, що для цих суперсолдатів скрізь, завжди і на все діє зелене світло. Відмінне спорядження і зброя, суперформа, котрій позаздрив би будь-який рейнджер, а головне – неперевершені особисті бойові якості.
Якось, після чергового збирання мене по шматочках, я, разом з такими ж реанімованими рейнджерами, відпочивав у барі забутої мною тепер планети і мені довелося побачити берсеркера в дії.
Цей звір голими руками рвав п'ятьох озброєних, чим потрапило під руку, рейнджерів. Усі були напідпитку, але на діях берсеркера це ніяк не позначилося. Він міг би вбити тоді і більше трьох та серйозно покалічив ще двох.
Прибулі поліцейські кулями заспокоїли його назавжди, після того, як збагнули, що двом з них теж доведеться проходити відновлення деяких органів.
Заводились ці хлопці з півслова, а дурна слава йшла попереду них навіть серед відчайдушних шибайголів і тому зв'язуватися з ними не було охочих. Берсеркера завжди кидали туди, де вже не було надії на інших космічних бійців. У бою він, або перемагав, або гинув, але ніколи не відступав, навіть якщо йому наказували відступити і становище було безнадійним.
Ніхто так не хотів продемонструвати свої бойові якості, як берсеркер під час зіткнення з ворогом. Жага до ворожої крові була сильнішою за інстинкт самозбереження. Кожний з нас на словах ненавидів берсеркера, в душі ж тільки ледачий не мріяв ним стати.
Грошей вистачило тільки на три веселих тижня, котрі пролетіли у п'яному угарі, і, прибувши на тиждень раніше строку, я отримав під своє командування взвод рейнджерів. Наступного дня по тривозі наш батальйон десантували проти гроуберів на бойові позиції на Церері - 11.
Тварюки з ногами кенгуру і такі ж рухливі, з семипалими передніми лапами-руками, кожна розміром з дві мої, майже без шиї, голова з дзьобом на морді на кшталт гігантського папуги. Вбивча сила їх зброї була не гіршою за нашу, так що за п'ятнадцять хвилин бою семеро моїх бійців остаточно вибули зі строю, і стільки ж билося з ворогом без однієї руки чи ноги, або без того чи іншого разом. Раж бою не дозволяв звертати увагу на такі дрібниці.
Не знаю, що думали про нас гроубери, проте навряд чи вони коли не - будь раніше стикалися із шквалом вогню під назвою “елітна космічна піхота”. За і перед нами залишалися тільки сплавлений ґрунт і обвуглені трупи ворогів. На плечах ворога ми успішно проскочили його захисні рубежі і забезпечили вихід головним силам наступу на оперативний простір. Але звичні з минулих вторгнень головні сили наступу так і не підійшли.
Гроубери, оговтавшись від першого натиску, згодом почали планомірно витісняти нас. Прохання терміново надіслати підкріплення залишилося без відповіді. Радіоефір зрадницькі мовчав.
Звідки мені було знати, що весь наш батальйон, а це добрих півтисячі відбірних рейнджерів, був просто кинутий на заклання, а справжній прорив проходив в іншому місці. Мій взвод розтанув на очах, як і не забарилася черга й на мене.
За 100 метрів до головної захисної лінії залишки взводу потрапили в засідку, і тут почалася колотнеча. Встигнувши спалити атомним кулеметом п'ятьох чи шістьох ворогів, я і не помітив, як залишився, скоріш за все, один і весь вогонь скерований тепер на мене.
Постріл з чогось, схожого на базуку, розвалив мене на шматки, але цього разу, вочевидь, було щось не так. Перетинки розірвав гуркіт розваленого захисного шолома, тьмяніючи різнокольорові кола в очах, нестерпний пульсуючий біль у кожній клітині …… і усепоглинаюча темрява.
…так, професоре, ми зробили все, що змогли, але відновити функції вищої нервової діяльності, на жаль, не вдалося. Занадто велика втрата мозкової речовини у результаті прямого попадання в голову. Так, збирали буквально по шматочкам, але медицина, як і досі, в таких випадках безсила. Цілком вірно, імплантовано блок бойового синтетичного інтелекту. Відторгнення немає, оскільки рідна частина мозку втрачена. Цілковито з Вами згоден, відмінний екземпляр для продовження служби в рядах берсеркерів. Шкода, певна річ, що попередній власник про це ніколи не дізнається. Пробачте професоре, за сентиментальність…
Четверо в білих халатах, повільно розмовляючи між собою, відійшли від ліжка, подарувавши ще одному рейнджеру його заповітну мрію, а на додаток і нове життя.
