Оля як завжди зранку,похапцем зібравшись,поспішала на роботу. В останню мить заскочила в переповнений автобус. Кілька зупинок і вона вже на місці. Швидко зайшла до іграшкового магазину.
-Привіт,Оксанко.
-Привіт.
-Ти вже не сердься,що я запізнилася.
-Та нічого, - посміхнулася Оксана.
Був звичайний робочий день. Оксана помітила,що її подруга щось не в настрої. Припухлі почервонілі очі свідчили про те,що в Олі і справді були якісь неприємності. Коли до неї починав хтось говорити,вона розгублено озиралася. Оксана зрозуміла – трапилося щось серйозне. Коли ближче до обіду покупців поменшало,подруги нарешті отримали змогу трохи поговорити.
-Що з тобою,Олю?
-Ми з Романом розійшлися, - не в силі більше стримуватися Оля розплакалася.
-Ну не плач,Олечко,може ви ще помиритеся, - заспокоювала Олю подруга.
-Та ні,Оксано,це вже остаточно. Він мені таке сказав,що продовження вже не може бути. Уявляєш,приїхав учора ввечері,сам приїхав,я не дзвонила до нього кілька днів,вже і чекати перестала,що він нарешті з`явиться,а він все ж приїхав. Я зраділа страшенно. Мені так добре з ним було. Знаєш,Оксанко,я ж думала,що він і є той мій ,єдиний на все життя. Ти б тільки чула,що він мені відповів,коли я йому це сказала.
-Що ж відповів?
-Сказав,що все це не серйозно. Розумієш,Оксано,я для нього не серйозно. Що якщо я згідна,щоб все так і тривало далі,ну,щоб він так,зрідка,заїжджав до мене,то він не проти,а про більше,щоб я і не мріяла.
-Олю,ти мене дивуєш просто! І ти ще за ним плачеш. Та забудь про все це.
-Легко тобі казати,я ж думала,що він мене кохає,а виявилося,що я в нього просто так, для розваги. Хоча знаєш,з одного боку,це добре,що ми з ним поговорили. Не буде в мене більше ніяких ілюзій на його рахунок.
-Олю,заспокойся,прийди до тями,значить він не твоя доля,ось і все.
-Я ж так хочу сім`ю,дітей,турбуватися про когось і щоб хтось турбувався про мене. Чому ж це так його налякало? Невже це так погано – жити разом?
-Олечко,значить він не той з ким ти будеш жити разом, - посміхнулася Оксана. – Ти в кожному з ким зустрічаєшся бачиш потенційного чоловіка. Не хвилюйся,ось побачиш,справжнє кохання до тебе неодмінно прийде.
-Це ти так кажеш,Оксанко,бо в тебе все склалося,ти з Максимом щаслива, Маринка в тебе підростає. До дому щодня повертаєшся і знаєш,що тебе там чекають. Мені ж уже двадцять три. Скільки ще чекати?
Оксана розсміялася.
-Олю,двадцять три – це тільки початок. І у тебе все складеться,ось побачиш,тільки вір у це і все буде добре.
Наближалися зимові свята – гаряча пора для іграшкового магазину. Оля була зайнята роботою і часом Оксані здавалося,що нарешті вона отямилася від невдалих стосунків. Та Оля все ж не переставала думати про Романа,хотіла,щоб і він про неї так само думав,мучився тим,що вони розійшлися,і що це саме він образив її.
Одного разу Оля показала подрузі шубку,виставлену у вітрині магазину,що був неподалік.
-Подивись,Оксанко,яка красива шубка,я куплю її. Я вже приміряла і мені дуже личить. Я на Новий Рік хочу з Романом зустрітись.
-Олю,ну ти знову за своє, - здивувалася Оксана. – Він же мабуть навіть не згадає як тебе звати.
-Ні,я не така як інші,Оксанко не така. Мене він пам` ятає ,я впевнена,що не раз іще згадає. Ось побачиш. Звичайно,що і мови не може бути про якесь продовження стосунків,та я хочу йому показати,що в мене все гаразд,навіть після того як він мене залишив,що я продовжую жити,а не замкнулася в чотирьох стінах,що я красива і усміхнена. Ось уяви,я в цій чудовій шубці,а ще в моїх нових чобітках на високих підборах,зустрінуся з Романом десь,скажімо,у кав`ярні,ну так,ніби ненароком. Сухо привітаюся з ним,немов між нами і не було нічого,а потім буду фліртувати з кимось,буду весела і навіть не погляну в його бік. Нехай знає,що він втратив. Це буде моя помста йому за те,що він так зі мною повівся.
Оксана посміхнулася.
-Олю,яка ж ти ще дитина. Краще ти б узагалі його більше не бачила. Невже ти справді цього хочеш?
-Ти не розумієш,я не кохаю його та,мабуть,і не було в мене до нього справжнього почуття. Так,просто симпатія. Але я неймовірно зла на нього. Хочу ,щоб він зрозумів,якого болю завдав мені.
-Моя тобі порада – перестань про все це думати.
Та Олю подруга все ж не переконала. Для Ольги такий вчинок був просто справою честі. Вона все ще виношувала свій план помсти доки через кілька днів не побачила його – чоловіка своєї мрії. Високий,спортивної статури,чорнявий. Лукавий погляд його карих очей збентежив Олю. Її серце шалено забилося,вона аж зашарілася,коли він підійшов до неї.
-Що б ви вибрали – ось цього зайця,чи все ж може ведмедика? – запитав він,тримаючи в руках іграшки.
-Це мабуть для дівчинки? – мовила Оля,поглянувши на іграшки ,на яких зупинив свій вибір юнак. – Скільки років дитині?
-П`ять. Це для моєї похресниці. Скоро ж Новий Рік,а вона так чекає на подарунок.
-Ну тоді,думаю,ось це їй більше сподобається, - Оля показала на білого пухнастого зайчика.
-Цілком покладаюся на ваш смак, - посміхнувшись промовив хлопець. – А ви сьогодні до якої години працюєте?
-А вам це навіщо знати? – грайливо запитала Оля.
Він поглянув на її ідентифікатор.
-Олю,я зізнаюся,що ви мене просто зачарували і якщо ви звісно не проти,то я б зайшов за вами в кінці робочого дня. Ми могли б кудись піти,або просто погуляти.
-Як у вас все швидко,а самі ж навіть не представилися.
-Олечко,прошу вибачення,бачите я правду казав,що ви мене зачарували,я навіть не назвався. Я Андрій. Ну то як на рахунок зустрічі?
-Гаразд,тоді о сьомій, - нерішуче погодилася Оля.
-До вечора,моя чарівна фея, - сказав Андрій і,розрахувавшись,вийшов з крамниці.
Оля підійшла до подруги.
-Оксанко,а я сьогодні іду на побачення.
-Це ж з ким?
-З хлопцем,який щойно вийшов.
-Я рада за тебе,Олю. А він симпатичний, - додала Оксана. – Трохи розважишся і,ось побачиш,життя знову буде прекрасне.
Ввечері Андрій чекав на Олю коло крамниці з великим букетом білих троянд. Вона аж зніяковіла,їй так давно ніхто не дарував квітів. Вони трохи погуляли вечірнім містом,потім зайшли до кав`ярні. Їхня розмова була такою легкою,невимушеною,що Олі здавалося ніби вони вже багато років знають одне одного. Андрій був дотепний,красивий і,що найбільше подобалося Олі,сильний. Його рішучість відчувалася у всьому – у манері говорити,у його рухах. Одразу було видно,що він впевнений у собі. І разом з тим він був романтиком. Квіти і слова,які він їй говорив,ще тоді,у перший вечір,підкорили її серце. Оля бачила,що дійсно сподобалася Андрієві: він слухав її і йому цікаво було знати про неї все,навіть до незначних дрібниць. Він розпитував про її вподобання,мрії,міг одразу вловити навіть незначну зміну в її настрої. Хвилювався,коли вона була сумна,намагався її розвеселити і розрадити.
Новий Рік вони зустріли разом. Оля забула про помсту і про свій колишній роман. Тепер вона з посмішкою згадувала свої невдалі стосунки. Їй більше не було боляче. Її серце переповнювало кохання. Для чого ж думати про минуле? З Андрієм Оля відчувала себе захищеною. Їй так хотілося бути поряд з ним такою ніжною і по жіночному слабкою,щоб він,наче тендітну квітку,пестив її і оберігав від життєвих негараздів. З ним вона по справжньому відчувала себе жінкою.
Навесні,коли з розквітом природи в повній мірі розквітнули і їхні почуття,Андрій і Оля одружилися. Вони були щасливими,бо нарешті знайшли одне одного. Через рік у них народилася донечка. Маленька Анютка з цікавістю дивилася на світ. Андрій і Оля не могли натішитися своєю крихіткою. Скільки радості і хороших емоцій додало до їхніх стосунків це маленьке диво. Вони разом гуляли з малечою,гралися – були безмежно щасливі.
Одного разу,взимку,це було якраз перед Різдвом,вони з малою Анюткою зайшли до найближчого супермаркету,щоб купити все,що потрібно на свята. Андрій тримав донечку на руках,Оля вибирала потрібний товар. Анютка потягнулася до яскравих поличок з іграшками.
-Олечко,ми зараз,тільки подивимося на іграшки. Анютка теж хоче собі щось вибрати, - сказав Андрій.
-Добре ,мої хороші. Я вас тут почекаю. Подивлюся,може ще щось докупити, - Оля поглянула на них і посміхнулася.
Пройшовши ще кілька рядів,Оля зупинилася,відчула що хтось на неї дивиться. Від цього їй стало якось незатишно,навіть моторошно. Вона озирнулася і зустрілася поглядом з якимось чоловіком. Пошарпаний одяг і очі повні безнадії. Оля не впізнала його одразу.
-Привіт,Олю! Як поживаєш? Бачу в тебе все гаразд.
-Я…, - вона хотіла сказати,що не знає його і раптом…
-Роман! Господи,що ж з тобою сталося. Ти так змінився.
Він посміхнувся. Та в цій посмішці було стільки відчаю,що Олі стало його шкода.
-Ти теж змінилася – розквітнула,просто сяєш вся. А мене якось останнім часом невдачі переслідують. Все життя шкереберть пішло. А знаєш,я тебе шукав,ну потім,після нашого розриву. Та магазин,де ти працювала,закрили і на квартирі були зовсім інші люди,сказали,що ти переїхала,та куди,ніхто не знав. Я такий радий тебе бачити,ти просто не уявляєш. Давай кудись підемо,відмітимо нашу зустріч. Ти знаєш,це ж просто диво,що я побачив тебе,просто так,випадково.
Андрій з Анюткою стояли неподалік,розглядаючи вітрину з солодощами. Оля поглянула на них.
-Знаєш,Роман,я думаю не варто нам зустрічатися взагалі та і відмічати немає чого. Я щаслива,безмежно щаслива: в мене чоловік,який мене кохає,в якому я впевнена,на якого я можу покластися у будь-якій ситуації і маленька донечка. В моєму житті немає для тебе місця. Щиро бажаю,щоб у тебе все налагодилися. Прощавай.
І вона підійшла до Андрія. Він одразу побачив,що Оля чимось стривожена.
-Хто це був? Чому ти нас не познайомила? – запитав він.
-О,це просто примара з мого минулого життя. Він не вартий того ,щоб знайомитися з тобою.
Андрій все зрозумів і одразу змінив тему,не хотів,щоб Оля засмучувалася ще більше.
-А ти подивись ,що ми вибрали, - сказав він весело і показав на м`яку іграшку – білого пухнастого зайця,якого Анютка міцно тримала своїми маленькими рученятами. – Ти пам`ятаєш? Саме з такого зайця в нас все і почалося.
Оля посміхнулася.
-Ну тоді ходімо.
Роман стояв,наче скам`янілий. Як міг він колись відмовитися від Олі,відштовхнути її? Тепер він так гостро,до болю,потребував її любові. Він так багато думав про неї,роками мріяв,що все ж знайде її. І ось так,несподівано,випадково зустрівши,зрозумів,що це кінець,кінець їхньої історії. Він дивився їй вслід,все ще на щось сподівався,та Ольга впевнено йшла поряд з чоловіком так і не озирнувшись назад.
