-Ну що,Лілю,хочу тобі сказати ,що ти просто молодець. Я бачу значне покращення. Думав ще трохи тебе тут затримати,та ти так рвешся до дому,що можливо через кілька днів і випишемо тебе, - сказав Богдан Іванович закінчивши огляд хворої.
Ліля просто сяяла,почувши хорошу звістку.
-Дякую,Богдане Івановичу. Вже вкотре мені життя рятуєте. Якби не ви,моє серце уже б напевне давно зупинилося.
-Не перебільшуй,Лілю,просто з твоєю хворобою потрібно час від часу проходити курс лікування,ну і звичайно ж менше хвилювань і все буде гаразд. Це я тобі як кардіолог кажу. В тебе ж синок он підростає,а ти все про погане щось думаєш.
-Так, - Ліля ніжно посміхнулася,поглянувши на фотографію сина,що стояла на тумбочці коло ліжка, - Ігорчик то моє щастя. Сумую за ним дуже. Хоч і бачу його майже щодня, але все є це не те що вдома бути. Він зараз з моїми батьками,теж уже до дому проситься. Сашко ж на роботі постійно,не зміг би сам з усім впоратися.
Богдан Іванович враз якось спохмурнів.
-Ти б ,Лілю,краще придивилася до свого Сашка,щось він мені не дуже подобається.
- Про що це ви,Богдане Івановичу,щось я вас не розумію.
-Ти, Лілю, не хвилюйся,та все ж боюся як би ти в ньому не розчарувалася. Я вже старий,людей наскрізь бачу, та такого як із твоїм Сашком випадку і в моїй багатій практиці ще не було. Ти мене ,Лілю,зрозумій. Ти ж мені як дочка,ми з твоїм батьком ще з юності дружимо,я тебе ще зовсім крихітною на руках тримав. Якби ж твій Сашко це знав,він би до мене нізащо з такою розмовою не підійшов. Застерегти тебе хочу,дівчинко,інакше б і не казав цього. Звичайно,може все і обійдеться,може ти і справді з ним щаслива і все у вас буде добре, та все ж будь обачніша.
-Та не тягніть,Богдане Івановичу,що ж трапилося? – нарешті, не витримавши,запитала стривожено Ліля.
-Сашко твій підійшов учора до мене як до лікуючого лікаря,розпитував про твій стан.
-Ну ось бачите, - полегшено видихнула Ліля, - він по-справжньому за мене хвилюється,а ви понавигадували хтозна-що.
-Це ще не все,Лілю,потім він сказав,що мусить знати наскільки ти хвора,щоб,якщо ти скоро помреш,завчасно оглянутися за іншою половинкою. Він ,мовляв,молодий і якщо ти і надалі будеш так хворіти,то він не збирається все життя за тобою доглядати. Я такий обурений був,думав,що його вижену,або ще гірше того,вдарю. Та все ж сказав,що ти зі своєю хворобою ще і його зможеш пережити. Ти пробач,доню,що тобі це кажу,та все ж я багато думав і вирішив,що ти повинна знати усе
Ліля була приголомшена. Вона не могла повірити. Невже це можливо,щоб людина,якій вона вірила,яку кохала,за кого ладна була віддати все на світі виявилася такою підлою. А може це Богдан Іванович щось не так зрозумів,наплутав,ось і вона зараз не може ніяк в себе прийти,а насправді все не так,може це просто якась помилка. Ні,вона не буде про це взагалі думати. Вона впевнена,що чоловік кохає її. Адже він знав,що в неї не все гаразд з серцем,коли вони вирішили одружитися і все ж Сашко не відмовився від неї.
-Ви щось наплутали,Богдане Івановичу,це просто неможливо,щоб мій Сашко міг таке сказати, - холодно глянувши на лікаря,мовила Ліля.
-Дай Бог,дитино ,щоб я помилився.
-Богдане Івановичу,можна я сьогодні вдома переночую,а завтра зранку прийду. Я ж уже нормально почуваюся.
-Ну добре,Лілю,ти не бери близько до серця те,що я тобі тут наговорив,я б тільки радий був якби в тебе все було добре. Та до Сашка все ж придивися уважніше.
-Богдане Івановичу,ви знову за своє! Я ж сказала,що не вірю. Вам Сашко просто не сподобався,от ви і шукаєте у його словах такий зміст,а Сашко,мабуть,і близько не це мав на увазі. Я знаю,він про мене щиро піклується. Давайте більше не будемо про це розмовляти. Самі ж казали не хвилюватися.
-Ну вибач,Лілю,може ти і права. А щодо роботи як? Не надумала ще? В мене у знайомого якраз у фармацевтичній компанії є хороша вакансія. Якщо б ти хотіла,я б замовив за тебе слівце. Ти ж колись найкращою студенткою на курсі була. Якщо щось вирішиш ,то кажи. А до дому,якщо хочеш,можеш сьогодні піти,та зранку щоб була тут. Якщо щось,ну так,на всякий випадок,дзвони.
-Дякую,Богдане Івановичу. На рахунок роботи я подумаю.
-Добре,Лілю,тоді до завтра.
Ліля швидко зібралася і вийшла. Та ще довго блукала вулицями,до дому йти чомусь зовсім не хотілося. Вона згадувала їхнє з Сашком минуле: як вони познайомилися,як зустрічалися,як через кілька місяців він запропонував їй вийти за нього заміж,а вона,Ліля,була закохана в нього до безтями і вважала тоді найкращим доказом кохання те ,що він хоче,щоб вона була поруч з ним усе життя. Так ,усі ці роки,що вони прожили разом Ліля вважала щасливими,незважаючи на дрібні непорозуміння,що виникали між ними час від часу. Хто ж не свариться? Це ж життя. А вони з Сашком двоє особистостей,які живуть разом,мають кожен своє бачення,часом зовсім протилежне,але завжди можна прийти до якогось компромісу. Ліля рідко настоювала на своєму,майже завжди поступалася і все ж вважала себе щасливою.
Ліля ще трохи прогулялася і все ж вирішила,що час йти до дому,через кілька годин повернеться Сашко з роботи. Треба встигнути приготувати вечерю,а потім ще побігти до батьків забрати маленького Ігорчика,вона ж так скучила за ним. Сашко ,вона знала,сьогодні буде пізно,він сам їй учора сказав,що не зможе до неї сьогодні йти в лікарню,а прийде аж завтра. От зрадіє,як побачить її вдома. Ліля навмисне йому не подзвонила. Хотіла зробити сюрприз. Якби ж вона знала… Виявляється сюрприз чекав на неї вдома. Як підійшла до будинку,побачила Сашкову машину. Зраділа. Невже він вдома? Чому ж нічого їй не сказав? Можливо в останній момент щось змінилося і він не встиг їй подзвонити. Ліля швидко піднялася на другий поверх,відкрила двері,пройшлася по кімнатах. Сашка ніде не було. Тоді почула якесь шарудіння,що долинало зі спальні. Невже він сьогодні не пішов на роботу і ще спить? Ліля посміхнулася. Навшпиньках підійшла до дверей,відчинила їх. На якийсь час вона так і заклякла на порозі. На мить заплющила очі,ні,це їй не примарилося,це насправді. Сашко з іншою жінкою у їхньому ліжку. Як же він заметушився,коли нарешті помітив Лілю. Швидко почав одягатися,щось говорив їй,намагався її затримати,коли вона вже була на сходах. Та Ліля насилу вирвалася і побігла. Вона вже завернула за ріг будинку,коли Сашко вибіг за нею. Ліля йшла не розбираючи дороги. У вухах ще й досі глухо лунав голос Сашка,перед очима стояло його злякане обличчя і та,інша,яку він так ніжно обіймав і пестив. Ліля не могла повірити в те,що таке могло статися. Одразу згадалася недавня розмова з Богданом Івановичем. Отже він був правий,а вона так палко заперечувала йому. Як же так? Їй здавалося ,що вони щасливі разом,що Сашкові добре з нею. Чому ж тоді так банально закінчилося їхнє щастя? Чому він чесно не зізнався Лілі,що кохає іншу? Вона б відпустила його без питань і скандалів,без нарікань і сліз. Нізащо б Ліля не хотіла його тримати коло себе силою. Якщо кохання минуло,то не варто бути одне з одним через звичку,або просто задля зручності. Так вони обоє не були б щасливі. Якби він тільки поділився з нею,щиро про все розповів,вона,Ліля,обов`язково б спробувала його зрозуміти. Адже так буває в житті,що люди розлучаються,але все ж залишаються чесними одне з одним. Їй стало зле,перед очима блимали різнокольорові плями,серце рвалося на шматки від невимовного болю. Вона впала серед дороги ,втративши свідомість. Навколо зібралися люди,хтось із натовпу подзвонив 03 і через кілька хвилин її забрала швидка. Потім реанімація і ще два тижні у лікарні. Богдан Іванович зрозумів – щось сталося,що Ліля повернулася в лікарню того ж дня та ще і в такому стані. Та він не розпитував її. Якщо захоче з кимось поділитися,то розповість сама. Може так їй легше з усім впоратись. Сашко приходив до неї кілька разів,та Ліля не хотіла з ним говорити. Мама розповідала,що того дня він шукав Лілю у них і виглядав дуже стривожено. Що ж між ними такого сталося? Та Ліля затято мовчала. Їй здавалося,що як ще хтось буде знати правду,то дороги назад уже не буде. Їй хотілося самій розібратися у собі, якийсь час охолонути,подумати ,що робити далі. З лікарні Ліля не захотіла повертатися до їхнього з Сашком дому і вирішила пожити у батьків. Щоб чимось зайняти себе,якось відволіктися від думок,що гризли її зсередини безнастанно,вона погодилася на пропозицію Богдана Івановича і через якийсь час вийшла на роботу. Сашко надокучав їй своїми розмовами,виправданнями,запевненнями в коханні. Дзвонив їй по кілька разів на день. Увечері зустрічав її з роботи,дарував квіти,запевняв,що це було лише раз. Що просто так склалися обставини,що її в той момент не було поруч,що його ставлення не змінилося – він кохає Лілю так само як і колись,навіть ще сильніше,якщо це тільки можливо,хоче,щоб вона пробачила його і повернулася з Ігорчиком до їхнього дому. Адже в них росте маленький син,невже йому буде краще,якщо батьки житимуть нарізно? Ліля невимовно страждала від цих розмов. Вона кохала Сашка,кохала незважаючи на його зраду. Так,щось хороше і тепле в їхніх стосунках назавжди залишилося в минулому,та все ж Ліля так хотіла йому вірити… Через кілька місяців Ліля з сином все ж повернулася до дому. Та стосунки з Сашком якось не складалися. Ліля відчувала ,що в душі Сашко не почувається винним. Тільки він домігся свого,щойно Ліля повернулася,він почав вести себе зухвало,інколи навіть нахабно,з викликом. Ліля терпіла,не маючи бажання перетворювати своє сімейне життя на виставу,вона нікому нічого не розповідала. Вирішила,що якщо вона все ж настільки любить Сашка,що після всього повернулася до нього,пробачила,то нехай все буде як буде,може він нарешті зрозуміє ціну справжнім почуттям. Та Сашко з кожним днем все більше віддалявся – то в нього з`явилися якісь невідкладні справи,то він затримався на роботі чи зустрічався за пивом з друзями,то змушений був їхати у відрядження. Він знаходив безліч причин,щоб не проводити час вдома,з дружиною і сином.Ліля змарніла,перестала спати ночами,від хвилювання не могла собі місця знайти. Невже це все? Невже він зовсім її не любить? Для чого ж тоді все це було? Для чого він повернув її,якщо тепер не хоче навіть помічати,що вона поруч? Та проходив час,Ліля працювала на роботі,яка їй подобалася,вдома займалася сином,заповнювала свій час різними побутовими справами. Намагалася не задумуватися над їхніми з Сашком стосунками,щоб не робити собі ще більше боляче. Вона була красива,ще молода жінка,та все ж Ліля пообіцяла собі,що більше ніколи не закохається,ніколи не буде більше так страждати. Вона зустрічалася з друзями,зробила кар`єру . Ліля боялася замикатися в собі і вела активний спосіб життя. Сашко бачив її успіхи і це його дратувало. Він хотів,щоб вона стала домогосподаркою,щовечора чекала його з роботи,не мислила свого життя без чоловіка,щоб він став її життям. Та склалося зовсім інакше. Через кілька років Сашко захворів. В нього почали боліти суглоби,інколи біль був такий сильний,що Сашко не міг самостійно пересуватися навіть по квартирі. Ліля ,незважаючи на їхні колишні стосунки,все ж не залишила Сашка самого,вона водила його до найкращих лікарів ,шукала найновіші,найсучасніші препарати,щоб полегшити його страждання. Та все ж хвороба брала своє і через кілька років Сашко вже був у інвалідному візку. Тепер і тільки тепер він зрозумів ким для нього була і могла би бути Ліля,якщо би він цінував її,якби не відкинув її кохання своєю поведінкою. До нього в Лілі було тепер тільки почуття обов`язку. Вона доглядала за ним та кохати його більше не могла. Тепер Сашко шукав її уваги. Він розумів,що це саме він вбив її любов. Його зрада була першою тріщиною у чаші їхнього шлюбу,яку неможливо було заклеїти,та він і не докладав ніяких зусиль,навпаки,він вважав,що це його перемога над нею,що тепер йому можна все. Та доля вирішила інакше. Тепер Сашко прагнув понад усе повернути втрачене кохання. Та Ліля йому більше не вірила. Вони жили під одним дахом такі самотні у своїх почуттях. Сашко не зміг виправити того,що накоїв,не зміг побудувати наново те,що з такою легкістю колись зруйнував. Тепер він зрозумів,що не все можна виправити,що інколи буває надто пізно.
