Серед людей, які люблять джаз, є такі, що ходять на концерти у жовтих футболках із цифрою 10 на спині. Але серед людей, які ходять у футболках із цифрою 10 на спині, я не зустрічала жодного, хто б любив джаз...
Третього дня прибиральниця виколупувала зі щілин між клавішами покривлені ноти. Вони пирсали, мов тріски з-під сокири: врізнобіч, більші й менші, миттєво досягаючи всіх закутків зали, застрягаючи болючими скалками у слухачах, а найбільше – у самому піаністові... (Третього дня товста тітка-прибиральниця виколупувала зі щілин між клавішами покривлені ноти...)
У гримерці музикант впав у крісло й кілька хвилин видивляв щось у дзеркалі, потім повільно заплющив очі і так продовжив споглядання: дірки від нот просвічували зсередини, гучний септ-акорд болю заважав думати... “У цього рояля такі гострі, істеричні звуки... наче йому десь, як мені, болить, але надії на полегшення немає...”
Третього дня чолов’яга у брудному комбінезоні ніжно перемотував ніжку рояля синьою ізолентою, думаючи про пляшку, яку йому пообіцяв дивак-музикант за цю нехитру роботу.
Третього дня молодий водій у темних окулярах, капелюсі з металевими заклепами і шкіряних перчатках без пальців відвіз труну, покриту жовтою футболкою із цифрою 10, на засніжений цвинтар. Було тихо.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design