Я закохався. Але не знаю, у кого. Мабуть, у себе. Тому що я нарцис – квітка маленької радості. Бо навіть боюся бути великої – ніколи не пишу себе з великої. Ніколи не кажи „ніколи”? Я кажу те, що робив до цього, бо фреска вже моя ця у минулому – її ніхто не купив. Ніколи не кажи „ніхто”? А що мені казати, коли я не сприймаю Бога – вашого Гога? Проте я розумію Сонце – для мене воно Бог. І в той час, коли воно зникне, запанує темрява. Хтось вимкне лампочку. Це буде час, коли світла не буде довкола – лише всередині. Бо тільки після того, як люди запалять свічку у собі, вони побачать її. Разом із світлом – складовою свічки. Я живу у Європі. Скоро зникне ваше світло – лише моє побачите, бо нічого, окрім світла свого, немає. Поки що. Хоча є деякі, в яких дуже схоже світло на моє – це люди від Бога. Але я Гога не розумію, бо маю Агні-Бога. Тому що я – рослина, а вони – люди.
Його частина у мені, розумієте. Вона сидить у кожному з нас. Але не завжди. Лише тоді, коли ми цього хочемо. Точніше, не хочемо. Я ніколи нічого не хочу. Саме тому він сидить. Чому? Тому що мені трохи більше за 53.000 років за Зюгфрідом – це верхній політик. Я не завжди був рослиною: колись я був підсвідомістю вашою, пізніше – обличчям її, далі – чужим для вас, а тепер – ніким. Тому що зараз я ніхто і звуть мене ніяк. Але буде той, кого позвуть – це буду я.
Мій погляд пронизує наскрізь. Я – Око Сіону – останнє місто для людей. Саме тому мій зір ідеально підходив для Диявола: віщування – гарний симбіоз разом із гординею. Тому що я був очима Диявола – тепер у мене очей немає. Я забрав очі в Антихриста – він бродить без очей. Але є ще ті, хто молиться йому – колишньому мені – тому хай знають, що Сатана – це колишній ідол – перевзутий. Тому що він був мною, а я став Богом і Гогом власною персоною. Колись я, звісно, був Люципером. Але не зараз. Тому що я – видумки Великого. Тепер і назавше. До тих пір, доки не повернуся до Люциперового гнізда – яйця Ворона цьому сприяють. Вони лежать у горі, а я – під горою, наді мною – хтось, але я не знаю, як його звати, тому що забув імення своє – воно личить лише обраним.
Людріг фон Гітхен сказав мені колись, що я буду весь – я такий і є. Він стоїть на чолі спецпідрозділу магнітної служби вашої планети. Охороняє вас від вас же самих. Якби не Людріг, ви б давно вже змили себе з лиця землі: наші врізаються в деяких із вас і знищують загрозу для планети. Завдяки тому, що ми охороняємо вашу безпеку, ви можете спати спокійно. Але не завжди. Зараз не час. Зараз час прокинутись. Привіт, Людріг фон Гітхен. Я буду весь. Тому що рослина – це не я. Ви щось не так зрозуміли – не слухайте мене. Тому що у мені сидить демон. Лише після того, як демон стане Богом. Коли це трапиться? Спитайте Людріга фон Гітхена – він его начало.
Сфотографуйте свої помисли – це дуже просто. Візьміть у руки фотокамеру. Ввімкніть її: вдихніть у неї життя – частинку себе. Бодай крихітну – цього вистачить. Думайте про це і знімайте. Але не дивуйтеся потім, коли не завбачите на папері ваших помислів – вони є. А те, що ви їх не бачите, ніколи не каже про їхню відсутність. Ніколи не кажи? Ніколи не кажу. Але скажу про те, що з’явиться. А з’явиться ніщо. Це буде скоро. Я – тварина.
Ссавці – поширений вид на планеті. Але не дуже. Риби – поширений вид на планеті – але не дуже. Люди – дуже поширений вид на планеті – але не дуже. Самців більше, ніж ссавців, риб і людей. Але не завжди. Лише тоді, коли самці хочуть бути собою – нічого не хочуть. Дайте йому дупло – ось де його насолода. Крихітний оргазм, коли подумати. Але я не думаю – тому божественний екстаз. Я зайшов у Нірвану. Зі швидкістю у сорок один кілометр. Це коли солодко. Від того, що холодно. Сука – теж є вид. Але сука – не лише дупло. Хай буде s´ur!
Не бачите кінця світу? Чекайте шість років. Я співаю пісню – вона весела. В ній говориться про те, щоб ви грали в дудки, раділи і плясали. Тому що я – пляшучий зі смертю. Тому що поважаю все на світі – відсутність усього. Моя голова лежить на вашому папері – він для мене чужий. Ви її відрубали власними помислами. Тепер я – безголовий вершник. Але без коня. Тому що я – вершечок. Глибинність айсберга не лише у мені. Проблема у вас. Тому що трава зелена, а сонце – жовте. Ми з вами заговоримо лише тоді, коли ви побачте справжнє сонце і дерева. Matriz´a!
Я танцюю. Під супровід вашої октави. Ми божеволіємо одне без одного, тому й кінчаємо нашу симфонію. Виходить оперний балет – він кодує на символи. Вони вами маніпулюють – всі вони. Але не завжди. Ваша бездіяльність породжує діяльність. Скоро буде все. Трапиться швидко, що ви й не помітите, як усе почалось. А воно вже кінчилось і ми живемо у раю. Не бачите Рай? Це вже ваші проблеми. Я бачу Рай у своєму амплуа – так говорить мій геній. У нього в руках незабужки. А ще забужки. А ще в нього рук немає. Тому що пекло. Pellini!
У пельменях є м’ясо – вбили багато ссавців. Не лише самців. Вони мали самок на увазі – я хвилююся. Коли турбуюся більше, я починаю розмножуватись. Але не людьми, а папером. Так мені стає легше – виписуюсь. Можу скоро вмерти, бо знаю, коли саме. Але так буде нецікаво, тому я і забув. Я розмовляю із Ангелами. Моє місце – у дурці. Але не зараз – я видсидів удосталь попередніми життями. Марю кінцем початку? Скоро всі заговорять. Але мені хотілося б, щоб усі довкола говорили ще до того, як у всіх позникають роти. До того ж я можу померти – буде інший я. Так вони мені говорять. Слухайте їх або мене. Нічого не слухайте. Не важливо. Нічого не важливо. Скоро всі помремо. Людьми. Для того, щоб народитися Богами. Rosava!
Люди не дивляться у небо – не люди. Вони гребуть собі гроби і мають за друзів підземне хробацтво. Смерть грішникам – ублюди. Справа закрита – я поставив штампи. Не в оленя на спині, а на вашому олені. Відросли роги неуків – будемо зішкрібати „ласі” шматочки. Чому так? Я – раб. Тому лікую людей. Коли не лікую, мене карають пекельним вогнем. Точніше? За кожне слово, промовлене до вас, мене карають трьома дубинами Агні. Тоді мені боляче – я починаю вмирати.
Так я отримую прозріння – і знову лікую. Тому що лише так – ходячи по контрастам чорного й білого сентимесків (кольорів) – я відчуваю кінець світу (який прийшов і стоїть на порозі), і намагаюся передати (донести) свої почуття (знання) іншим (вам). Бо лише тоді ви станете справжніми людьми, коли перестанете бути такими, як ви є. Fal´sh!
- Ти знаєш?
- Знаю.
- Ти знаєш, а я не знаю. Розкажи мені. Мовчиш? І я мовчу.
Тиша. Мертва. Від. Того. Що. Жива. Дубль. Два.
- Які планети знаєш?
- Протаріон!
- Я такої не знаю. Ну, є там Марс, Юпітер...
- Звідки тобі знати? Протаріон – це планета не вашої Сонячної системи.
Вона почала говорити слова планетою Протаріон – вона чекає через неї.
