Те, що ти бачила в замку тієї вітряної ночі..
..і те, що ти бачила на мосту минулої ночі...
як я усміхнувся
Не пророни слова нікому.
Якщо ж ти посмієш говорити..
..я знайду тебе де б ти не була..
..і вб'ю тебе
..і вб'ю тебе
..вб'ю тебе.
Я порву тебе на шматки..
..поламаю твої кістки і з'їм твою плоть.
Я вип'ю твою кров.
Я..
..поглину тебе.
Вчора старійшина розказав історію:
- Після того, як винайшли письмо, в час, коли книги символізували
силу, сміх чи розмова вважались забороненими. Після цього часу всі
книги того періоду були спалені.
Тоді я вважала, що це була дурненька історія. Але вранці, коли я
побачила білосніжні квіти, що цвіли в саду, все прояснилось для мене.
На питання, яке бентежело мене протягом 15 років нарешті знайшлась
відповідь. Ох! Тепер ясно. Він народився в той час.
КОМЕДІЯ
Мені було всього п'ять років, коли це все сталось.
За чотири дні скаку на коні від мого села лежить Чорний Ліс. Ще день
шляху пішки через Ліс приведе вас до древніх руїн, відомих як Замок
Диявола. Не знаю коли, але до нашого села дійшла чутка, що в цьому
замку живе самотній мечник. Казали - в нього чорне волосся і
незвичайно бліда шкіра. І те, що він танцював в небесах, орудуючи
мечем, наче вихором. І навіть в теміні ночі блиск зірок відображався
від леза його меча, роблячи його видимим, наче вдень.
Серед тих чуток була одна, що скоріше була приватною інформацією і
відала вона те, що він не бере грошей за свої послуги лише раритетні
книжки особливого жанру. І тоді ідея з'явилась в мене в голові. В один
день Врожайного Фестивалю, перед тим, як англійці напала на нас, я
схопила книгу і покинула свій будинок.
Коли я побачила Чорний Ліс, що відображався на поверхні озера, я
забула про все і глибоко заснула. Чи скоріше, втратила свідомість,
йдучи через Ліс. Я не пам'ятаю, як довго я проспала.
І там, я зустріла його вперше. Так... Чорний Мечник. У кімнатці,
оточеній старими книгами і мечами, ми обмінялись словами вперше.
- Я хочу щоб ти врятував мене, врятував моє село, врятував мою
сім'ю. Я хочу щоб ти вбив кожного із злих англійських солдатів!..
Я просила відчайдушно. І коли я закінчила, я протягнула йому книгу, що
взяла з собою. Не знаю, чому, але я була впевнена, що це без сумніву
саме та книга, яку він шукав. Ви запитаєте чому? Поняття не маю.
Після цього він довго не говорив. Але його погляд не відривався від
сторінок книги.
І наступної ночі щось змінилось. Я побачила усмішку в нього на лиці.
- Я добилась свого! - промайнула думка, - Тепер це лише питання
часу.
- Я приймаю, - сказав він.
- Я знала це! - знову подумала - Я - геній!
Наступного ранку на мосту залишились лише калюжі пролитої крові і
купи сталевої броні солдатів. Ви хочете знати що сталося з трупами? Я
знаю, але сказати не можу. Вибачте, я пообіцяла.
- Дякую.
15 років минуло з часу тієї битви. Ірландія здобула свою незалежність і
мир повернувся в наше село. Історія про Чорного Мечника, що в
одиночку справився з кавалерією в 200 вершників перетворилась в
легенду, яку розказують по фестивальних днях.
Коли все закінчилось, він прошепотів мені на вухо:
- Якщо ти комусь розкажеш, я вб'ю тебе.
І там, по той бік Чорного Лісу, він досі читає ту книгу. Під місячним
сяйвом, я впевнена. На тому самому дереві...
______________________________
Це перклад короткометражного аніме, що дуже мені сподобалось. Ось і переклав. Кому цікаво це все ще й побачити (повірте, воно того варте) ось лінк:
