Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46996
Рецензій: 91407

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Постмодерн

Хочеться Тиші

© Victor Artxauz, 18-08-2011
Хочеться Тиші

Годинник цокає так заспокійливо. Так обнадійливо.
Саме такий годинник був у нього в дитинстві. Висів над туалетним столиком матері. Найзвичайнісінькій годинник з круглим циферблатом, звичайний китайський годинник. З годинником можна було розмовляти. З мамою ні. Вона лише плакала і не слухала.
Годинник каже, що можна не прикидатися. Більше ніколи не прикидатися. І йому хочеться вірити. Просто виривати аркуш за аркушем із списаного формулами зошита і вірити.
Рахувати кілька секунд до тиші.

***
Спершу хлопчик народився, а потім його батьки вирішили, що хотіли дівчинку. Хоча, спершу його зачали, а потім подумали чи вони дійсно одне одного кохають. Вони завжди робили, а згодом лише думали. І дали йому ім'я — спочатку назвали, а потім подумали як назвати.
Так з'явився на світ Донжуан. Хлопчик з безглуздим ім'ям, яке часто спотворювали і холодними синіми очима.
Хлопчик з апетитом смоктав мамине молоко — і батьки були щасливі, хлопчик повзав на колінцях — і батьки вдавали, що досі щасливі, хлопчик почав ходити — і батьки твердили собі вони щасливі. Можливо вони навіть забули, що не хотіли дитину, а якщо хотіли — то дівчинку.
Щастя закінчилось, коли чужі дітки почали говорити, а трьохрічний Донжуан лише загадково мовчав. Він навіть рідко посміхався.
Хлопчика відвели до терапевта — той лише розвів руками і відіслав до лора. Хлопчика відвели до лора — той подивився на гланди і розвів руками. Лора з терапевтом відіслали до бісової матері.
З німою дитиною можна ще жити. Гірше стало, коли він заговорив.
Одного разу, хлопчик просто сидів на підлозі, спостерігав за роботою секундної стрілки годинника. Одного разу він просто заговорив.
Мати мало не подавилася кавою. Вона схопила сина на руки і попросила повторити. Донжуан не вимов і слова. Більше його слів ніхто не чув, але знали — він вміє говорити, він не хоче говорити.
І тоді хлопчика відвели до невропатолога, потім до психолога.
Донжуану поставили діагноз “Аутизм”.
Батьки Донжуана давно перестали бути щасливими. Мама плакала, а татко вперше в житті усвідомив, що функції справжнього чоловіка виходять далеко за зваблення юних пустоголових дівчаток і роботу в престижному офісі. Від справжнього чоловіка чекають сміливих рішень, а татку Донжуана так не хотілось робити якихось рішень, тому він поїхав в Португалію і висилав гроші.
Саме так, вони знайшли той дитячий пансіонат. За три тисячі євро на рік обіцяли дах над головою, теплу постіль, трьох разове харчування, нагляд професійного психолога, і, найголовніше, з їх пліч знімали обузу по догляду за мовчазним хлопчиком з таким чудернацьким дурним ім'ям.
Банківський переказ на три тисячі євро лежав на столі директора пансіонату, хлопчик сидів у кріслі в коридорі, шепочучи щось до себе. Хлопчик розумів, що коїться, але хлопчик ніколи не плакав, не сміявся і не ображався. Батьки поцілували його в лоб на прощання, пообіцявши повернутись через рік. Але наступного року на столі директора лежав чек на наступні три тисячі. Чек з'являвся з регулярною періодичністю в 365 днів, і навіть зумовлене інфляцією підвищення цін, не змогло порушити цю періодичність.
І тоді батьки знову стали щасливі. Принаймні так вони думали, чи так думав Донжуан, всмоктуючи в себе головні правила виживання.

***
Найстрашніше не каша з водою, в якій втопились таргани, не ляпас виховательки, не відсутність гарячої води зранку і не драїти пропахнуті сечею туалети. Найстрашніше, коли ти не можеш зімкнути очей вночі, бо спиш поруч з беззубим переростком Гаврилом, який проводить під ковдрою своїми спітнілими руками по твоїй шкірі. Ти знаєш, що станеться, коли вихователька вийде...

***
Годинник цокає так заспокійливо: більше не треба прикидатися. Не треба казати, що тебе звати Жуан, тому що в тебе батько - португалець, носити обручку, щоб не викликала підозри твоя байдужість до панянок в коротких спідницях. Не треба прикидатись звичайним. Не треба за хабар купувати меддовідку, що ти німий, коли ти не хочеш ні з ким розмовляти.

Найстрашніше, коли хтось платить три тисячі євро за тебе, щоб бути щасливим. Потрібно прикидатись, щоб ніхто не платив.

Але то було раніше. Ще до того, як він задушив Гаврила.
Ось так, той виродок якось зайшов в офіс, на ньому був дорогий костюм темно-синього кольору. Його рот був прикрашений новісінькими білими зубами. Так, він сильно змінився. Це його не врятувало.
Гаврило лежав на підлозі. Його великі груди не підіймались. Секретарка, білява симпатична дівчина Ольга, вже не кричала. Лише хрипіла і тряслась всім тілом в куточку.
Тоді стало невимовно легко на душі. Жуан вперше вирішив заговорити. Спробував заспокоїти Оленьку, сказав, що в неї чудове волосся.
Розмови не вийшло.
За вбивство депутата, Жуана не особливо жаліли у відділку міліції.
Але Жуану було всерівно, тепер він міг говорити. Він раптом зрозумів психолога-терапевта, який казав, що потрібно знищувати свої страхи. Він чудово зрозумів, навіть краще за психолога.

***
Годинник цокає так заспокійливо. Більше не треба прикидатись.
Тіло співкамерника вже поблідло. Скоро посиніє, під ним утвориться жовта калюжа і почне смердіти.
Чому він так сильно був схожий на Гаврилка? Вже четвертий хто схожий.
Але чекати недовго. Такий самий годинник, як був в нього в дитинстві, каже: “Залишилось тридцять сім секунд”. Такі старі прості годинники завжди говорять правду.
Годинник висить просто над головою охоронця. Годинниковий механізм полагодив Жуан сьогодні зранку. За це отримав право взяти ще кілька книжок з тюремної бібліотеки і читати їх безпосередньо в камері, роблячи замітки собі в зошит.
Жуан сидів на підлозі, вириваючи аркуш за аркушем зі старого, списаного формулами, зошита. Вони більше не потрібні, пластикова пляшка, невеличкий акумулятор від ліхтаря та кілька дротів, з'єднані з годинником обіцяють тишу... через якихось двадцять чотири секунди.  
І більше ніхто не випише чек на три тисячі євро. І більше ніхто не буде так схожий на Гаврилка.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Про граматику

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 19-08-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Росткович Олег, 19-08-2011

Знищити страх

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Z, 19-08-2011

Лаконічно.

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Юрій Кирик, 18-08-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 19.770993947983 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …