Тиша… просто тиша. Така тиша буває тільки після нічного дощу, коли всі сплять віддавшись повністю своїм сновидінням. Мокра холодна трава, завислими на ній холодними краплинами обпікає ноги. Ступаючи кожний крок намагаєшся все менше їх зачепити але вони так само падають холодним кип’ячем на босі ноги. Та з часом звикаєш, тебе починаючи з самих кінчиків пальців, огортає якимсь приємним і таємничим теплом. Ти губишся в ньому, в своїх думках, в собі. В цей час все здається таким не важливим і не потрібним що міг би віддати те все що буде з ранку на продовження ночі.
Падаєш в мокру траву, холодне листя починає приємно лоскотати залишаючи на мокрій спині свої трав’яні відбитки-шрами і ти кудись зникаєш…. Провалюєшся в небуття…Туман обережно огортає тебе своєю не вловимою ковдрою обсипаючи крихітними краплинками, які вмудряються зависнути на повіках. Ти не відчуваєш холодної землі, мокрої трави лиш тільки небо, яке тільки що звільнившись від хмар наповнилось зорями…
Небо повністю забирає тебе розчиняючи в собі твою душу. Тіло засинає . Ти підіймаєшся вгору переповнений не знаною до цього сумішшю відчуттів… ти летиш нічним міжнебессям … Світ в якому ти живеш з віддаленням від нього виглядає все більш мізерним, проблеми виглядають занадто дріб’язковими, а вороги і друзі такими далекими. Ти вперше за час свого існування вловлюєш присмак життя на губах, за яким ти весь час гнався, відчував його запах, але… ти не міг його зловити. І от тільки так, перебуваючи в первиному стані згустку енергії ти його спіймав. Це щось з чого ти виник і куди ти підеш однієї ночі назавжди заради того щоб знову повернутися і знову піти ніколи не зникаючи ….
Один з перших промінчиків сонця немов злодій пробрався через вікно і перерізав навпіл пануючу в кімнаті темряву, за ним забрався інший , який будучи взутим в брудні кросівки залишив на підвіконні слід сонця. В кімнаті не було нічого особливого: стіл декілька стільців, книжкова шафа - це їх мало цікавило. Ліжко було пустим, але воно ще було наповнене по самі вінця сновидінь і віддавало теплом і сонною млостю. З іншої кімнати війнуло терпко-солодким запахом ранкового чаю. Сьогодні злодіям снів не було чого тут робити.
