Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47421
Рецензій: 92245

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Парк Чорнобильського періоду (частина 10)

© Аніслав Збаразький, 17-08-2011
     Вони вже досить далеко пролетіли з огляду на велику швидкість цього так званого аеромобіля від місця де на думку Куніцина він загубив професора Глуха. Ліс помітно порідів, дерева стали більшими і поодинокими на рівнинному просторі.
     Розуміючи, що пролетіли вони достатньо, щоб наздогнати пішохода, якщо він подався саме в цьому напрямку Куніцин важко зітхнув.  
     – Не переживай, знайдемо. Тільки б він був живий. – Заспокоював Темір.
     А далі він стрімко набрав висоту до ста метрів, нахилив аеромобіль дещо вперед, так що через лобове скло можна було зручно оглядати навколишню панораму і зупинив його.  
     Куніцин знову завовтузився на місці. Йому не вкладалося в голові, як може така велика і скоріше всього не дуже легка коробка просто взяти і зависнути у повітрі без будь якого пропелера. « А може він десь там висунувся у горі, як і крила збоку? »: майнула у нього думка. Але питань він більше Теміру не задавав, пам’ятаючи обіцянку дану самому собі.
     Темір тим часом встановивши аеромобіль на автоматичне пілотування так, що той зависнувши у повітрі нахилений уперед дуже повільно, майже непомітно повертався на місці. Далі він дістав із шухляди передньої панелі аеромобіля якийсь пристрій і приставив його до очей. Куніцин зрозумів, що так виглядає місцевий бінокль. Темір продовжував оглядати місцевість то приставляючи прилад до очей, то переключаючи на ньому якісь режими. Нарешті він перестав мучити свій бінокль, схоже налаштувавши як потрібно і спокійно всівшись у сидінні дивився перед собою.
     Так тривало кілька довгих хвилин. Аеромобіль встиг обернутися по колу вже майже в початкове положення. Куніцин все більше хвилювався. Краєм ока десь недалеко він бачив, як пролетіло кілька літаків, схожих на винищувачів, але його зараз навіть це не відволікало. Його цікавив тільки результат їхнього пошуку.        
     Нарешті Темір дивлячись у свій бінокль заусміхався.
– На, поглянь. – Подаючи бінокль звернувся він до Куніцина.
     Куніцин взяв у руки оптичний пристрій не подаючи вигляду, що також ніколи не мав нагоди бачити такої моделі приставив його до очей дивлячись у тому ж напрямку де Темір щось зміг помітити.
     Куніцин кілька секунд не міг зрозуміти, куди він дивиться і що бачить. Перед очима в напівтемряві бігали червоні плями. Але він зрозумів, що цей прилад реагує на дуже великих відстанях на інфрачервоне випромінювання, яке випромінюють усі теплокровні організми, в тому числі і люди.    
     Відвівши на кілька секунд оптичний прилад від очей, щоб ще раз переконатися у правильності напрямку, в який дивився Темір, потім знову приставив намагаючись щось розгледіти зі словами: «Зупини в кінці кінців вже цю машину, хай вона не вертиться на місці, як собака за своїм хвостом».
     Нарешті він щось помітив. Було чітко видно велике джерело енергії, а навкруги нього велика кількість маленьких. Велике тіло хаотично розмахувало кінцівками викидаючи на всі сторони спалахи випромінювання, а малі з усіх сторін обступивши гуртом нападали, наче собаки насідали ведмедя.
     – Обнадіює, але бачачи в такому вигляді, я не можу сказати чи це мій друг, чи ведмідь. – Сказав Куніцин.
     – То переключи в денний оглядовий режим. Я поставив на інфрачервоне випромінювання для того, щоб легше можна було зорієнтуватися де є людина серед всіх цих кущів, дерев і трави. – Сказав Темір і бачачи, що Куніцин замешкався додав:
     – Давай сюди, бо схоже що і з цим приладом ти ніколи не мав справи.
     Взявши його в руки Темір натиснув кілька разів невеличку кнопку і приставив до очей. За хвилю він повернув його Куніцину зі словами:
     – На. Впізнавай. Хоча у такому вигляді ти його також навряд упізнаєш.
     Куніцин глянув через прилад у вже знайоме йому місце. Тепер було усе чітко видно і звично для людського ока. Професор до пояса стояв у воді в струмку і відчайдушно відбивався від якихось невеличких створінь. Його лице було все в крові.
     Темір тим часом не чекаючи підтвердження перевів машину у ручне керування і направив до місця подій.
     – Ти, я бачу, разом із своїм другом зовсім не підготувалися до цієї подорожі. Аж надто багато помилок, які могли призвести до смерті, зовсім не вивчили місцевість, тутешню флору і фауну на даний час, без будь яких засобів зв’язку і порятунку.  
    За хвилину вони вже були в кількох десятках метрах від професора. Аеромобіль приземлився у нього за спиною, а він зайнятий порятунком своєї шкури у прямому значенні цього слова навіть їх не помітив. Першим через вікно що відкрив Темір вискочив Уран. З місця подій долинало досить неприємне нявчання оскаженілих котів.
     Уран з глухим гавканням, яке тільки й могла видавити його паща блискавично побіг до цього хору.  
     Коли підійшли Темір і Куніцин до берега річки, то із маленькими звірками, які зчиняли цей ґвалт було майже покінчено. Уран так голосно клацав зубами, хапаючи уже втікаючих звірків, що у Куніцина мурашки забігали  по спині. Коли перше  враження пройшло, Куніцин зайшовся сміхом. Картина тепер була і справді скоріше комічною ніж страшною. По березі наче комбайн ходив Уран, ритмічно клацаючи зубами, виловлюючи останніх звірків які  вилазили на  берег, а професор стоячи по пояс  у воді, лупив руками навколо себе. Знявши  з голови  останнього мохнатого друга, який зостався на ньому, запхав його у воду, але одразу передумавши кинув на берег до собаки. Той , підстрибнувши на метр,  схопив звірка в зуби, а далі Куніцин вже й не помітив, де останній подівся, але те, що він не втік було зрозуміло з надзвичайно задоволеного вигляду Урана.
     Дивлячись, як Глух відчайдушно відбивався від цих маленьких настирних створінь, а потім ще хвилину гарячково обмацував свою голову, плечі, спину, Куніцин засумнівався, чи професор після цієї пригоди залишиться при здоровому глузді.
     – Ти як? – запитав Куніцин.
     – Нормально, тільки от кота я тепер не заведу ніколи. У мене на них тепер буде алергія. А це  що за чоловік, чудо на колесах, яке я й не чув як під’їхало і сухопутній крокодил з роздертим носом? – запитав професор киваючи у бік Теміра і його собаки.
     – Це добре, що після всього цього можеш жартувати, значить твій глузд поки що при тобі. Я тобі все розповім. Ти скоро і сам все побачиш.
     Далі професор вибираючись з води посковзнувся і смачно поцілував мулистий берег. За цим Глух наробив такого роздратованого галасу спрямованого на своїх нападників, від якого бідний  Рекс сильно  притиснувся до ніг  господаря, а Куніцин ще більше розсміявся.
     – Я цього чоловіка майже не знаю – сказав Куніцин заспокоївшись від сміху і подаючи руку Глуху, щоб допомогти остаточно вибратись на берег і не повторити цього карколомного поцілунку.
     Темір спокійно спостерігав за цією сценою, яка відбувалася протягом кількох хвилин і коли всі емоції були вичерпані, двоє чоловіків звернули свої погляд на нього. Схоже що телефон, а з ним і перекладач Темір забув у машині. Але коли він висловив свою пропозицію – Куніцин, який вже привик до його скрипучого зірваного голосу одразу зрозумів запрошення в гості, смачно поїсти, відпочити, перев’язати рани… А Глух вперше чуючи цей голос і діалект тільки кліпав очима нічого не розуміючи.
     Вони направились до аеромобіля. Темір вперед, Куніцин із Глухом за ним.
     – Ти зрозумів що він сказав?  – запитав здивовано Глух.
     – Зрозумів. – Відповів Куніцин притримуючи професора за рукав.
     Глух зрозумівши, що той хоче йому щось сказати дещо вповільнив ходу. Повільно ідучи, ніби давні друзі, які давно не бачились і не можуть наділитися враженнями вони трохи відстали від Теміра, а той помітивши це не став заважати, сів у аеромобіль, запустив на заднє сидіння через вікно собаку і почекав їх за кермом.
     – Для чого така конспірація? Ми що, злочинці? Він все одно скоріше всього не розуміє по нашому.
     – Але ж я його вже розумію. Крім того, ти ще багато чого не бачив. А зараз послухай, не перебивай мене і довірся моїй професійній інтуїції. Нічому тут не дивуйся, або хоч намагайся вдати вигляд, що не здивований. Нікому не розказуй своїх теорій, припущень і як ми тут опинилися. Ми тут є туристами, які дещо заблукали. Зрозумів?                              
     – Так. Але для чого все це?
     – Для того, щоб нас де-небудь не закрили, а потім не вивчали весь залишок нашого життя, як ти твоїх щурів. Не варто всім і одразу відкривати всі свої карти. Так ніколи не виграєш.
     Вони вже майже підійшли до аеромобіля і їм довелося змінити тему.
     – Дивись, ти цим будеш здивований не менше ніж я.
     – Сідайте вже. – Гроза наближається, буде небезпечно якщо не дістанемось вчасно…
     Куніцин сів спереду, Глух позаду косо позираючи на дивну породу собаки, а вона на нього.
     – Я чесно кажучи й не бачив як ви під’їхали і не дуже розумію кудою, не бачив тут жодної дороги.
     – Ти, як і твій друг не дуже обізнаний з новими технологіями. – Видав перекладач після шипіння Теміра. Це настільки здивувало Глуха, що він начисто забув всі настанови Куніцина, але той оглянувшись злісно зиркнув на нього і пояснив:
     – Це одна з найновіших моделей мобільного телефону, в якому є функція перекладача.  
     Про розробки мобільних телефонів професор вже щось чув, але перекладач – це вже було щось зовсім нове.
     Шум заведеної машини тим часом почав стихати і вона набравши потрібної потужності плавно піднялася вгору.
     Куніцин через плече пильно дивився на професора, щоб той знову не забувся і не почав стрибати від радості.
     Темір, піднявши аеромобіль трохи вище дерев, поставив її на автоматичне пілотування з напрямком до своєї чи то дачі чи то дому в лісі сам почав розмову.
     – Бачу, вам обом цікаво взнати принцип дії цієї машини, один кричить : «Це не можливо», інший – кивнувши у бік професора, – у вікна заглядає, наче перший раз у повітря піднявся.  
     – Звичайно цікаво. – Підтвердив професор. – За рахунок чого ми летимо, я вже зрозумів, а от як піднялися вверх, поки що думаю.
     – Ну і. – Перепитав Темір, – завдяки чому ми зараз рухаємось вперед у повітрі, ще й не падаємо?
     – Думаю, що принцип цієї машини не мав би чимось надто відрізнятися від будь яких інших літальних апаратів. З польотом зрозуміло – трохи нижче дверей висунулися крила. А завдяки чому піднявся апарат в повітря не знаю, побачу збоку, тоді зможу щось обґрунтовано припускати.
     – Я поясню, – сказав Темір помітно задоволений своєю обізнаністю. – Літаки і вертольоти тримаються у повітрі завдяки підіймальній силі, яка виникає внаслідок обтікання крил чи лопастів гвинта повітрям. Крила літаків мають вигнуту форму, яка дозволяє зробити шлях набігаючого повітря, що проходить над крилом – більшим, ніж під ним. Це збільшує швидкість верхнього потоку. Згідно закону фізики, на крило діє сила направлена в сторону з більшою швидкістю потоку повітря. З вертольотами те ж саме, тільки роль крил у них виконує гвинт з лопастями.  Наочно в цьому можна переконатися подувши над тонким листом паперу, він буде підніматися вгору.    
     Глуху хоча й було цікаво, але стало дещо незручно, що незрозуміло хто викладає йому шкільний курс фізики. Він нетерпляче закрутився на задньому сидінні.
     – А тепер, щодо нашого випадку. Мій аеромобіль піднімається вгору завдяки тій же підйомній силі, щоправда створюється вона не за допомогою гвинта з лопастями, а турбодвигуна. Корпус аеромобіля так сконструйований, що в багатьох місцях верхньої частини подається повітря з великою швидкістю проходячи по корпусу закручуючись при цьому у вихор. В нижній частині аеромобіля також подається повітря, яке піддуває вверх по корпусу до панелі, яка розташована нижче дверей по всьому периметру створюючи при цьому додаткову підйомну силу. Швидкість проходження по верхній частині набагато більша, ніж по нижній. Крім того, потік повітря, який також проходить спіраллю по нижній частині корпусу є протилежним до верхнього, щоб запобігти розкручуванню аеромобіля.
     Корпус і всі деталі, які можливо виготовлено з легких сплавів і матеріалів. Він спеціально високо піднятий над колесами, щоб вони не збивали потік повітря, а також це дозволяє легко пересуватися по бездоріжжю в разі потреби посадки і наземного пересування. Корпус має таку форму і нагнітаючі повітря клапани розташовані так, щоб повітря ніби по спіралі йшло по ньому від панелі під дверима до верху, і знизу також по спіралі в іншу сторону, піддуваючи при цьому панель.      
     Крила висуваються вже в процесі польоту по рівню панелі. Вони слугують для зменшення затрат енергоносіїв. В перспективі, з розробленням нових, більш потужних енергоносіїв цей вид переміщення буде розвиватися в сторону збільшення швидкості і хтозна до чого це може дійти. Властивості і можливості вихрового польоту ще до кінця не вивчені.
     Темір закінчив і на хвилину запала тиша. Глух із Куніциним зрозуміли наскільки наявні тут технології випереджають ті, що знайомі їм.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Сюжет захоплює

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 19-08-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.83376598358154 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …