Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2615
Творів: 47692
Рецензій: 92551

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Той день (частина 4)

© Аніслав Збаразький, 15-08-2011
     Через п’ять років…
     Молодий спеціаліст з дипломом, який свідчив про успішне закінчення вищого навчального закладу по спеціальності «Медичні прилади і системи» вже третій місяць шукав роботу. Сидячи у тролейбусі він без перебору читав усі підряд оголошення. Зосередитися не давало постійне гупання транспорту по ямах вибитої міської дороги, яку вже років десять ремонтують то-тут, то-там, а ям все більше і більше. Поруч з Павлом сидів чолов’яга років під п’ятдесят і важко сопів. Від нього неприємно тхнуло перегаром. Ззаду якась жінка-цокотуха наче заведена розказувала своєму сусіду методи лікування усіх можливих хвороб підряд: «… А при застуді взяти головку часнику, розчавити, залити кип’яченою водою. Годину настоюю, потім п’ю ввечері і зранку по столовій ложці. А розбавивши кип’яченою водою полоскати горло…  Треба перемолоти сім стручків червоного пекучого перцю, додати сто грамів олії, двісті п’ятдесят грам гасу. Це перемішати і настояти в теплі десять днів. Перед тим як пити побовтати…»
     «За десять днів від застуди можна й померти, або вона пройде сама по собі»: закашлявшись сказав її сусід.
     «Ой, та я це вже сказала від болів у суглобах. А ще, назбирати в травні в сонячний день мурашок, тих що повертаються вже у мурашник, залити горілкою і закрити. Обмастити посудину тістом і на три неділі поставити в тепло. Потім процідити. Натирати хворе місце. Або покришити шапки молодих мухоморів, посолити їх і залити горілкою. Через три тижні процідити і прикладати до хворого місця…»  
     У жінки був досить дзвінкий голос і її змушений був слухати весь тролейбус.
     Тролейбус зупинився на зупинці, відчинилися двері. Ззаду на перед крізь натовп непоступливих пасажирів продиралася немолода огрядна пані
     – Кажіть, скоріше мені кажіть ще раз, що там треба пити від болі в суглобах: перець, олія і гас, які там пропорції?
     Спантеличена знахарка поглянула на панянку що кричала продираючись до неї.
     – Та скоріше кажіть бо я вже сходжу… – Прокричала та побачивши, що двері вже зачиняються.
     – Коля! – голосно крикнула контролер до водія, яка сама заслухалася про методи народного лікування усіх хвороб підряд. – Спини! Тут одна гав ловить, а вже пора було сходити.
     – Ну кажіть вже, чого скільки пити? – стоячи перед відчиненими дверима зі сльозами і надією в очах запитала жінка.
     – Горівку треба пити, і чим більше, тим ліпше… – Відповів замість новоявленої знахарки чоловік, який сидів поруч із Павлом.
     Павло намагаючись стриматись від сміху аж відвернувся до вікна. Пасажирка, яка так намагалася взяти дорогоцінний рецепт тим часом змушена була зійти, бо контролер на весь тролейбус закричала, що не будуть всі чекати поки вони зможуть порозумітися.
     – А ти студент, чого там душишся, смійся! – звернувся жартівник про горілку до Павла. – Бо це таки смішно, коли людина роками не звертається до лікарів маючи проблеми зі здоров’ям, а краєм вуха почувши десь в маршрутці рецепти якоїсь бабки готова пити гас, бензин, кислоту, розбавлений кал…        
     – Ви думаєте, що немає людей котрі дійсно можуть лікувати народними методами? – перепитав Павло.
     – Але звертатися до них напевне треба за чиїмись рекомендаціями, а не зачувши пару мудрих, або не зовсім мудрих, а просто чимось незрозумілих речень. Хай краще нікому не доводиться звертатися ні до традиційних, ні до нетрадиційних… А ти що там шукаєш в газеті оголошень, студент?  
     – Роботу. – Відповів Павло.
     – Та, роботу не проблема знайти. Важче знайти ту, за яку більш-менш пристойні гроші платили б. – Поправив його чоловік.
     – Для мене проблема будь-яку найти.
     – Тоді ти скоріше всього просто нероба. – Підсумував усміхаючись чоловік.
     – Та ні. Працювати я дуже хочу. У мене червоний диплом з вищою інженерною освітою, але на роботу по спеціальності не маю куди піти у нашому місті. Не існує у нас підприємств з такими спеціальностями взагалі. Та й інженер якщо й потрібен комусь, то з досвідом. А на будівництво не беруть, кажуть що мені це не потрібно з таким дипломом. Після кількох спроб я уже й не звертаюсь по подібних вакансіях, соромно. А грошей то все одно треба навіть на саме необхідне…
     – Знаєш що, студент? Якщо хочеш працювати і ладен робити будь яку роботу, то йди зі мною. Я тебе влаштую в нашу монтажну організацію слюсарем. Хочеш?  
     – Хочу. – Не задумуючись відповів Павло.
     – От і добре. На прожиття щось заробиш, дівчину в кафе зводити… Чи ти вже одружений?
     – Поки що ні.
     – То тут ми тобі й жінку знайдемо. А кращу роботу ти шукай постійно. З часом знайдеш, але й тут, коли працюватимеш – то від душі, а не як-небудь… Зрозумів?
     – Зрозумів. – Посміхаючись відповів Павло бачачи, що його співрозмовник таки добре захмелілий. Але можливість влаштуватися на роботу вирішив таки перевірити. – А вас як звати?
     – Степан. – Відрекомендувався той подавши руку. – Я бригадир монтажної бригади. До мене в бригаду ти й підеш. Нещодавно звільнили одного, так що є місце.
     – А за що звільнили? – поцікавився Павло.
     – За горілку. – Коротко відповів Степан.
     – Строго у вас там я бачу. – Напівжартома підсумував Павло.
     – Його послали по горілку, а він сам нализався, прийшов ледве теплий нічого не принісши, ще й до майстра відносини ходив вияснювати. А в тебе що, – показавши пальцем попід шию всім відомий жест запитав Степан, - з цим проблеми?
     – Та ні, я не п’ю.  
     – Закодований?
     – Та ні. Не те, щоб зовсім не п’ю, але…
     – Добре, побачимо. Нам зараз сходити.
     Степан провів Павла через прохідну, завів у цех і відрекомендував майстру. Той зробив вигляд, що не помітив його захмелілого стану, вичитав за спізнення і відправив на робоче місце. А Павла покликав з собою. У своєму цеховому кабінеті він провів невеличку співбесіду.
     – Медичні прилади і системи. – Вже вкотре перечитував він спеціальність зазначену в дипломі Павла. – Що ж ти робитимеш між цими нашими хлопами?
     – Україну будуватиму. – Усміхаючись відповів Павло.
     – Інженерної посади зараз немає. А працюючи зовсім в іншій сфері, ти можеш втратити…
     – А якщо ніде не працюватиму, то нічого не втрачу? – перепитав Павло не давши договорити.  
     – Пішли у відділ кадрів, будемо тебе оформляти. – Бачачи тверді наміри хлопця сказав майстер.
     Через два дні, після оформлення всіх документів і довідок Павло прийшов у бригаду Степана слюсарем. Той одразу ж познайомив його з усіма працівниками його бригади на котрих незнайомій з такого роду виробництвом людині і глянути страшно було б: руки і обличчя замащені мастилом, штани прогорілі, фуфайки подерті так ніби їх дерли німецькі вівчарки десь на етапі…
     – Це Андрій – наш зварник. Не побоюся цього слова – хороший зварник, бо більшість ними тільки називаються. Так, плоти бабкам варити можуть всі, а щось серйозніше можуть одиниці з тих, що називають себе неперевершеними спеціалістами. Йому скоро пів ста, а варить з десяти років.  
     А це Іван Семенович – наш різчик по металу. Не погано ріже, коли руки не трусяться. Ти знову десь причастився? – звернувся Степан до того, а він ховаючи погляд взявся настроювати свій різак.
     – Це Петя. Слюсарем працює у нас. Колись великим чоловіком був, ще при Союзі. Додому чорна службова Волга возила. Але мав таку роботу, де багато могоричів ставили… От і…    
     – Таких як я було тільки шість в області, - гордо підтвердив Петя. – Лишився тільки я.
     – Він має на увазі – в живих лишився, - уточнив Степан. – Всі інші померли від горілки.
     – Цікаво, що ж це за роботу таку він мав? – запитав Павло.
     – Проводив оцінку державних підприємств на зорі приходу до нас капіталізму, демокрадії і прихватизації. Там якраз були потрібні такі безхребетні особи, котрі підписували всі ті злочинні папери за поляну з музикою і дівками в лісі, - тихіше, щоб не ображати в очі Петю відповів Степан.
     – А он там ще один наш слюсар Боря, бачиш зачищає шліфмашинкою раму. Не бери з нього прикладу по роботі. Бо він може якусь дрібницю примудритися робити так цілий день, що виглядає ніби постійно зайнятий, але робота не рухається у перед абсолютно. Хіба що доводиться інколи щось переробляти після нього. Та й взагалі, кажуть, що він трохи того…  
     – Що, того? – перепитав Павло.
     – Не традиційної орієнтації. Ти ще не одружений, так що тримайся подалі, - усміхаючись сказав Степан.
     Ну, а я бригадир цього, як я його називаю: «Убойного відділення». Мене зви просто – Степаном.
     Далі вони приступили до поки що мало зрозумілої для Павла роботи. Сьогодні він Степана й не впізнав би побачивши на вулиці. Будучи тверезим він виглядав набагато молодшим і був дуже енергійним. Усі в бригаді мусіли налаштовуватися під його швидкий ритм.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

, але...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Андрій Ворон, 17-08-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.5854799747467 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …