Задушлива спека притисла все живе до землі. Здавалося ось-ось асфальт почне плавитись перетворюючись на брудні калюжі. Тонка завіса з водяного пилу, що стояла навкруги відкритого кафе майже не рятувала від гарячого повітря.
- От послухали тебе Христя, - невдоволено промовила коротко підстрижена білявка, - краще було піти далі сісти у кафешці з кондюком.
- Олю, сама ж бачила місць у двох попередніх не було, - відповіла фарбована білявка з складним малюнком на довгих нігтях.
До столу підійшла змучена офіціантка та принесла напої:
- ваше замовлення, - промовила темноволоса дівчина знімаючи бокали з підносу.
- Нарешті! – Оля вихопила спітнілий бокал холодного пива з рук офіціантки. – можна було і швидше.
Офіціантка нічого не відповіла лише гмикнула та поставивши другий бокал перед Христиною пішла назад до стійки.
- Чом ти сьогодні така зла? - відпивши прохолодного пива запитала Христя.
- Не питай, - відмахнулася Оля. – матері з ранку як хтось лию за пазуху налив. Знову чогось від мене хоче. – дівчина зробила ковток, - Ой ну її. Краще давай подумає куди підемо у вечорі.
- Зараз, я декуди сходю, - кивнула Христя, - а потім розповім. Тут атка новина.
- Давай, - кивнула дівчина.
Христина встала та попрямувала до стійки, а Ольга повернула погляд до плазмової панелі. Час тягнувся повільно, стомленими краплинами поту стікаючи по розпеченій шкірі.
- І чим засмучена така красуня? – раптом дзвінко запитав юнак та без дозволу присів поряд з Олею.
- Тут зайнято. – буркнула дівчина не повертаючи голови.
- А мені здалося що зайнятий сусідній стілець.
- Слухай, - зло почала Олена повертаючи голову, та тільки вона побачила юнака образливі слова застигли на язику.
Незваний гість виявився гарно складеним, привабливим чоловіком з яскраво блакитними очима та світлим волоссям зібраним в охайний хвостик. Яскраво-біла сорочка майже повністю розстібнута відкривала відмінно треноване тіло.
- Ну, – посміхнувся юнак, - я слухаю.
Але Оля не змогла промовити ні слова.
- Мене звати Антон, - продовжив гість, - І я повторю своє запитання: що могло засмутити таку красуню як ти? Особливо у такий гарний день.
- та де ж він гарний? - буркнула дівчина, - ця проклятуща спека, коли це вже закінчиться?
- А як на мене день гарний, - промовив Антон нахилившись вперед, - я зустрів тебе і дихати одразу стало легше.
Оля не могла відірвати погляду від прохолодної безодні світлих очей юнака, та плавала на хвилях його впевненого та легкого голосу, від звуків якого відступала спека.
- Слухай, - продовжив свій монолог Антон, - хочеш покататися?
Це питання скинуло зціпеніння з Олі, і вона відсторонившись недовірливо запитала:
- Ти мене що у ліжко тягнеш?
- А ти проти? – відкрито посміхнувся юнак.
Оля ще раз оцінюючи глянула на Антона та зробила останню кволу спробу переконати себе.
- Ну я на подружку чекаю.
- То зателефонуєш її потім.
- А в тебе є кондиціонер в машині?
- В мене де що краще. - Посміхнувся Антон і прослідкувавши за поглядом Олі додав, - я сплачу.
Притиснувши до столу, Оленим бокалом, сто гривень. Антон подав руку та повів дівчину до стоянки.
- це? – запитала дівчина недовірливо дивлячись на білий мотоцикл із виблискуючими сріблом дисками та трубками рами.
- Ніколи не їздила на чопері? – запитав Антон сідаючи в сідло свого залізного коня, - Ну то нічого все буває в перший раз. Ну чого чекаєш сідай, тобі сподобається.
Дівчина вагалась всього секунду, і ось вона вже сіла за спиною Антона. Попре її очікування шкіра сидіння виявилася приємно прохолодною. Дівчина обійняла хлопця відчувши металеву твердість м’язів. Антон крутонув ручку газу і мотоцикл гиркнувши диким звіром плавно рушив вперед. Виїхавши на дорогу хлопець збільшив швидкість впевнено помчавши вулицями міста.
Діставшись готелю у центрі міста приїхали сп’яніла від вітру та швидкості дівчина вже забула куди і навіщо збиралась у вечорі, і кому треба було зателефонувати. Коли вони зайшли у хол раптом на Антона вказала якась маленька дівчинка та дзвінко промовила:
- Мамо дивись янгол! Янгол!
- Що я тобі казала, - промовила у відповідь гарно вдягнена жінка, неможна тикати у людей пальцями.
- У людей не можна, - рішуче заперечила маленька людина, - а це янгол як в мене на полиці.
- Вибачте, - промовила матір підвівши на молодих людей винуватий погляд.
- Нічого страшного, - тепло посміхнувся Антон, проводячи свою пасію до ліфту.
Коли двері зачинилися Оля обійняла його за шию та млосно промовила:
- І часто тебе називають янголом?
- Інколи буває, - посміхнувся у відповідь блондин, і різко та пристрасно обійняв дівчину.
Їх губи зустрілися в палкому цілунку який поглинув людей на час подорожі до потрібного поверху. Ліфт зупинився, і Оля через силу відпустила юнака. Вона хотіла ще. Вона хотіла більше. Її тіло палало вимагаючи все і одразу. І ось нарешті заповітні двері.
- Гадаю буд жарко, - млосно потягнувшись промовила дівчина ставлячи кондиціонер на мінімальну температуру.
- Ти навіть не уявляєш на скільки, - зло посміхнувся юнак.
Зміна тону не сподобалась дівчині, вона озирнулась та здивовано запитала:
- Щось не так?
Антон потягнув за резинку розправляючи розпускаючи волосся, що подовжилось у довжині слід за рухом руки, і коротенький хвостик перетворився в розкішну золоту курчачу гриву. Та змінилося не тільки це. Тепла привітна посмішка щезла як і не було, а обличчя перетворилося на бліду маску огиди посеред якої палали два крижані діаманти очей.
- Чого б це? – абсолютно байдуже промовив Антон, - все просто прекрасно.
- Ти мене лякаєш, - промовила дівчина відступивши на крок.
Пристрасть та захоплення щезли як і не було, а серце переляканою пташкою калатало у клітці ребер. Оля хотіла закричати та голос відмовив.
- Навіщо це мені?
Запитав юнак і біла сорочка різко розкрилася двома велетенськими крилами, а тіло юнака вкрив повний лицарський обладунок. Сяючий та рясно оздоблений золотом. Та не встигла Оля здивуватися як Антон за один крок перетнувши всю кімнату вхопив її за горлянку та сильно трухнув наче скидаючи щось зайве.
- Моїм ім’ям, наказую.
Повільно та владно промовив Антон і стіни кімнати розкололися та впали в палаючу безодню, а підлога перетворилася на сходи що вели кудись в низ звідки підіймався жар.
- Що… що…, - прохрипіла Оля тримаючись обома руками за броньовану рукавицю янгола. – тобі від мене треба?
Юнак не відповів навіть не повернув голову у бік дівчини. Він повільно крокував по сходах що вели у безодню. Оля повернула голову і побачила кімнату готелю де лежало її непритомне тіло біля ліжка і закричала. Хотіла закричати, але вийшло лише здавлено прохрипіти. Між тим сходи закінчилися і вони опинилися біля входу в печеру від якої нестерпно відгонило жаром. Антон кинув дівчину перед входом і гаркнув:
- До мене!
- Отче наший…отче наш - Оля стислася в маленьку перелякану груду та за шепотіла слова яким колись намагалася навчити її бабуся, та постійно збивалася і плутала послідовність молитви. – що є на небі…
- ...sanctificétur nomen tuum. Advéniat regnum tuum. Fiat volúntas tua, sicut in caelo et in terra. - спокійно промовив янгол, - Це лише слова, коли є Віра будь які слова набуваю сили, а без неї будь яка містична послідовність лише дивно скомбіновані звуки.
- Навіщо ти мене сюди приніс?! – Залепетала Оля, - Ти ж янгол!... – секунду вона замислилася, а потім продовжила намагаючись скоріше примовити все доки слова не потонули в сльозах – Ти хочеш аби я розкаялася? Я готова! Я хочу спокутувати свою провину. Чого ти мовчиш? Не лякай мене більше! Ти ж…
- Гершог Абіголл, - просичало щось за спиною дівчини, - п’ятнадшятий з могутніх Володалів Пекла і…
- підведись. – владно наказав сяючий лицар Безодні.
- так… - тихо промовила Оля.
- Не ти, істото. – наче відхаркнувши промовив Абігор, та відштовхнувши дівчину, зробив крок вперед.
- Так володалю. – промовив демон, що прикривав очі долонею. Та поквапився виправдати свою поведінку – Вибаште Володалю, ви так давно не одаловували свого відданого слугу можливістю бачити вашу сяючу…
- Аамон, - спокійно промовив лицар, - мені терміново треба його бачити.
- Як накашете, мій Володалю. – зігнувся демон, та квапливо додав - Не навашуюся запитати, але ошя душа.
Кривий сірий палець визирнувши з під балахону вказав на Олю. Дівчина здригнулася, та вхопившись за ногу Абігора почала благати:
- Ні молю, не відавай мене …
Та казала вона не довго герцог пекла вхопив її за горлянку та промовив:
- М’ясо твоє.
- Дякую, щедлий Володалю. – демон спираючись на свою палицю вклонився трохи не до землі.
Аж раптом швидко розпростувався та намалював у повітрі символ брами, що миттєво спалахнув та перетворився на тремтячу арку сплетену з диму.
- Прошу Володалю, - промовив володар брам Абігору.
Могутній герцог кивнув та швиргонувши Олю ступнув в прохід. Демон, не зважаючи на кволий вигляд міцно вхопив душу та радісно прошипівши щось хтиве зник у печері.
Лицар у сяючому обладунку з зіркою пекла на нагруднику ступнув на обсидіанові плити зали.
- Радий тебе бачити, Пророк, - промовив Абігор повернувшись до господаря замку.
Лицар з головою ворона, в чорних, як ніч обладунках прикрашених рубіновими візерунками, підвів погляд на гостя
- А я тебе Провидець, - каркнув маркіз Аамон, - чим зобов’язаний твоєму візиту у такий дивний спосіб?
Абігор на ходу перетворив крила на білиї плащ сів у крісло, та не розмінюючись на дрібниці перейшов до справи:
- Я знайшов його, і гадаю решта Сил незабарятся.
- Якщо ти почнеш полювання особисто це точно сполохає інші Сили.
- Він сполохає у будь якому випадку, - заперечив лицар, - а так в нас буде фора.
- Розумно, - кивнув полководець пекла, та додав хитро примружившись - але навіщо було до мене приходити так? Утаємничений візит може породити пілтки, що тарганами розповзуться Пеклом.
- На те і розраховую, - посміхнувся Абігор, - тоді ще деякі володарі вдправлять своїх мисливців, а це зіб’є інші Сили зі сліду.
- Розумно, - погодився Аамон. – Тоді обговоримо деталі?
- За тим і прийшов.
- Вина?
- Звісно, друже.
Маркіз плеснув у долоні і зала підкорюючись волі свого володаря змінилася, стіну до якої змістилися крісла з полководцями Пекла прикрасив камін в якому грало полум’я, між кріслами з’явився стіл чорного каменю у, а кімнату зайшло кілька сукубів, що принесли вино, келихи та два блюда з копченим м’ясом. Відчувши аромат страви маркіз трухнув головою перетворюючи її на вовчу та промовив:
- То що саме ти плануєш?
