Чи має право на страх той хто є взірцем для решти? Той накому тримається їх воля до боротьби? Той хто стоїть між ними та відчаєм? В останній момент встиг зробити півкроку замість повного і клинок ковзнув розпеченим лезом в кількох сантиметрах від шолому. Розвернутися. Видих. Пальці перебігли по щаблині гарди і плазмовий Рейтшверт увійшов у горло ворога по саму вензелясту чашку. Ще один обер і крок вперед уходячи від удару.
Відповідь проста – ні.
А взагалі він боявся Смерті? Дурне запитання для чоловіка який з восьми років тримає в руках зборю. Звісно ні. Він поважав цю Панну, і не образив би її таким бридким почуттям як страх. Бо страх заважає думати і веде до помилок, саме до таких яка позбавила чергового нападника руки і шматку обличчя. А ворога? Ворога він не боявся з десяти коли на хлопчика озброєного ножем граф звелів спустити собак. Давши простий вибір: життя чи страх перед ворогом. І віконт не розчарував свого батька заробивши тоді перший бойовий шрам.
Але всежтаки юнак боявся. Він боявся виявитися не гідним свого титулу та положення. Шляхтич. За роки виховання це розчинилося в його розжареній адреналіном крові. Вгризлося в важкі від утоми м’язи, вросло в стогнучі кістки, сплелося з натягнутим нервами, оповило палаючі легені. Обладунок вже відмовлявся вводити стимулятори, а віконту кожен наступний крок давався все важче і важче. Не рятувала і підсилююча система екзоскелету. Кожен новий ковток повітря приносив біль і огидне бажання припинити агонію. Все важче було піднімати руку для удару, все складніше знаходити слабини в обороні ворогів та уходити з під ударів.
Страшний копеш обрушився з гори, та лицар спокійно злив удар по клинку. Крок навхрест, пів оберту. Менйотар. І розпечене плазмове лезо, розколошкало голову разом з шоломом.
Віконт посміхнувся згадавши погляд тридцятирічного капітана коли той почув від сімнадцяти річного хлопця: “Я закрию пролам, а вони тут пордовжуйте стріляти”. Ці новоприєднанці певно думали, що щляхетна динина прийхала на війну подивитись. Ну то нічого звикнуть до того як зустрічають смерть справжні імперці. А покищо, хай там як важко, він має стоят і продовжувати бій. Надихаючи своїх бійців протистояти ворогу, що переважає їх чисельністю, але не духом. І доки в людей є взірець цього факту вони будуть триматися.
Димний слід сполохав небо. Жахнув вибух і вогняна квітка розкрилася на гордих грудях бункеру, але за мить лазерна гармата важко дихнула у відповідь, а слід за нею знову засичали лазери десантників. Перепочинок закінчився. Оцінивши диспозицію віконт крутнув зап’ястками скидаючи утому і вистави вперед руку з дагою, запрошуючи Поважну Панну продовжувати їх танок. Корпус назад, руку вниз. Все тіло вперед, і черговий ворог наче сам наштрикнувся на розпечене лезо.
Він не має права боятися. Він зобов’язаний це робити. Як зобов’язаний вмілий вершник тримати в покорі свого коня, відчуваючи кожен його рух, кожне бажання. Спалахнула сигнальна звісточка на тактичному дисплеї, погоджуючись з таким простим висновком та дякуючи за рішучість і витримку. Небо знову розрізали димні леза ракет, і хвиля наступаючого ворога перетворилася на палаюче море. Та відпочивати було рано. Крок під лезо. Оберт і жало даги легко входить у незахищену обладунком пахву. Ще вдосталь ворогів, і немає нічого ганебнішого як здатися за пів кроку від фінішу.
----
Копеш – давньоєгипетськиї мечь з лезом у вигляді серпа.
Рейтшверт – важкий палаш з шпажною гардою використовувася переважно рейтарами.
Дага – фехтувальний кинжал, що використовується як пара до шпаги чи рапіри.
