Який бій най страшніший? Багато хто каже що перший. Дурня! Певно вони і війни не бачили. Най страшніший бій – останній. Всього то п’ядесят чотири години до кінця терміну, і все баста контракту. Він став громадянином, довів що заслуговує на права і може виконувати обов’язки.
Але головне він облишив за спиною це пекло, таке близьке що люди ходять туди як на роботу. Людство вже звикло до війни, настільки наскільки до неї взагалі можна звикнути. Постійні прикордонні сутички з Сейтами та Конфедератами вже не потрапляли у головні новини, просто буденні звіти. Як буденними ставали і герої цієї війни. Але буденне бажання жити абсольтно не буденно схопило за горло не даючи дихнути.
Пів сотні годин і він литів би додому в очікувані чорничного пирога що вже пообіцяла приготувати матуся. Боги милосердні вона ледь не плакала від щастя коли син сповістив що скоро вернеться додому. Туди де чекали рідні та близькі, де синє небо та суворий океан омивають рідні фйорди. Йому ніколи в житті так не кортіло вирватися з сірого марева опалених війною планет, що дихало у знівечене небо важкими хмарами чорого диму. Кортіло заплюшити очі та уявити що це все який жрат, химерна вигадка злой підсвідомості. Та вибухи і зле сичання лазерних розрядів безжально трошило цю дитячу надію.
Розвідка помилилася і замість авангардного підрозділу люди потрапили у ретельно підготовлену пастку. Бій був швидкиї та запеклий, але людям не вдалося зламати хід бою. І ось решки підрозділо опинилися у кільці оточення, що поволі стискалося. А останім шансом вирватись лишився важкий «Гопліт» з плазмовою «Сарисою». Але чому саме його?! Чому саме він?! За що Боги так пожартували? Та чуже небо мовчало.
Купка людей відчайдушно відстрілювалася на всі боки, чітко читаючи на тактичних дисплеях свій вирок. Зрідка поглядаючи на важкого піхотинця, що втиснувшись успиною у рештки стіни боявся голову підняти. І жоден з десаників не наважився нічого сказати тому хто міг своїм життям купити шанс на порятунок для півтора десятку інших. Бо лише він міг підбити важкий павук сейтів. Очистити напрямок, і прикрити відступ. І раптом стало легше. Він згадав обличя тієї, що вже ніколи не дочекається, попросив вибачення в матері за те що періг зачорствіє так і не дочекавшись сина, та батька за те що дарма витратився на новий мотоцикол. Розплющив очі та промовив:
- Саймон… – просипів важкий піхотинець сівшим голосом.
- Що, Дмитро, - відгукнувся рано посивівший сержант.
- Напрямок на сьому… Я пробиваю діру … ви тікаєте…. - ледь не по букві чавив з себе хлопець, та з рештою видихнув на одному подиху, - Тільки, не змарнуй мого життя!
- Не кажи так …
Почав було Саймон, але Дмитро його пербив.
- Не ображай мене! В тебе на маніторі таж картинка що і в мене.
- на рахуонк три… - промовив сержант, та додав, - порщавай брате.
Два погляди, відрізані від світу окулярами шоломів зустрілися і Саймон кивнувши на знак поваги почав відавати команди людям.
Інстинкт само збереження ошаліло борсався затислий лещатами волі. Дмитро в останє глянув на чуже сіре небо і світ звузився до прицільної решітки. Солдат сам виніс собі вирок, і сам його виконає. Але страх вже не було, надто мало залишилося часу аби марнувати його на безглузде відчуття.
- Один… - система цілевказання захоплює ворогів на супровід
- Два… - магнітна система, з тихим гулом зводиться готуючись до першого залпу
- Три…
Звизунла гідравліка і «Гопліт» випроставшись на повний зріст розрядив «Сарису» у першого кронкуна, що поливав укритя людей з важких лазерів. Вибуху юнак вже не побачив, роки тренувань та бойовий досвід вміло примусили триметрову бойову машину сховаютись за укритям і даючи час сисетмі перезарядити плазмову гармату. Ще крок, ще постріл і ще один робот впав прохромлений яскравим промінем. Дмитро кинув погляд нагурт людей що вміло пробився вже до наступного будинку і відправив на метало брухт ще одного ворога. Зелена хвиля рептилій зірвався навздогін та плазмовий розряд легко зрізав перші лави нападників виграваючи десантникам дорогоціні секунди. Таймер почав відлік на перезарадку як заверещав сигнал тривоги. Хлопець повернувся у напрямку небезпеки і побачивши крокуна з плазмовими гарматами посміхнувся в обличчя Долі яку сам собі обрав.
