Жінка пішла відчинити двері припинивши кричати.
– У вас тут такі крики, я подумала… – Почув Павло голос старої сусідки через відкриті матір’ю двері. Мати не дослухала, що там думала сусідка, а з силою гримнула у неї перед носом дверима, та так що у кімнаті підставка з вазоном мало не зірвалася зі стіни.
Павло, наляканий таким станом матері включив тим часом телевізор не бажаючи наразі продовжувати дану розмову.
Мати знову зайшла у кімнату і без всяких пояснень рвонувши за шнур виключила телевізор. Павло включив. Вона знову ж виключила. Павло підняв кинуту на підлогу вилку і знову включив у розетку. Жінка схопивши за шнур знову мовчки вирвала її тільки уже разом з розеткою.
– Що ти витворяєш! – знову закричав Павло. – Іди проспись після тих проповідей…
– Добре, - випивши спочатку заспокійливе знайдене у шухляді, переводячи подих і намагаючись говорити спокійно сказала жінка. – Слухай мене уважно. У цій хаті ми будемо жити тільки за моїми правилами. Від сьогодні. Коли я вдома – не повинен працювати ні телевізор, ні радіо, ні комп’ютер… Не перепитуй, – зупинила вона слово ще на язику у хлопця, –поясню сама. Так треба тому, що всі ці засоби масової інформації знаходяться в руках диявола, і ти також. Вибач, за такі слова, але так воно є. Туди більше не йди. Стороннім туди не можна навіть підходити. Мене сьогодні понизили, я знову вісімнадцята. Мені буде погано кілька тижнів, тому не дивуйся, коли несподівано починатиметься істерика. Якщо ти ще раз там з’явишся не будучи посвяченим мене взагалі можуть позбавити Голосу, або й гірше… – Сказавши це вона розвернулася і пішла спати.
Гіркий ком ще довго стояв у Павла в горлі. Він теж ліг спати роздумуючи над тим, що він сьогодні пережив і над тим, що почув від рідної матері. Заспокоївшись і зробивши висновок, що рядові члени секти знаходяться під постійним наглядом одне одного, у них там дуже строгі правила і покарання. В секті панує чітка ієрархія по щаблях якої кожен хоче піднятися вище… Їм заборонили дивитися телевізор, слухати радіо, читати газети, занадто відверто розмовляти з будь-ким, навіть рідними і близькими людьми, щоб створити суцільну інформаційну блокаду. Бо всі ці засоби і люди, які не посвячені в секту – зброя проти них в руках диявола…
З самого ранку мати кудись побігла, Павло уже й не питав – на роботу, чи охороняти якогось брата чи сестру… Весь день куди б не йшов і що б не робив він думав про те, яким чином врятувати рідну матір від згубного впливу тієї секти, в яку вона потрапила.
Мати прийшла додому аж пізно ввечері. Як вона й передрікала вчора при сварці – їй дійсно було дуже погано. Обличчя стомлене, волосся наелектризоване, в очах злість… Побачивши її в такому стані Павло не наважився починати розмову, щоб знову уникнути істерики. Наважився він підійти зі своїми питаннями через годину. Вона лежала в кухні на дивані тупо дивлячись у стелю.
– Ма… Тобі погано? – запитав Павло присівши на краю дивана.
– Ти навіть не уявляєш собі наскільки… – Відповіла та без особливих емоцій.
Павлу страшно було дивитися на те, що сталося з мамою, ще кілька місяців тому зовсім іншою – люблячою, мрійницею про його майбутнє навчання та кар’єру, про невістку, напевно і про чоловіка до пошуку якого постійно заохочував її він.
– Тебе щось болить? … Може випий заспокійливе…
– Не можна мені заспокійливого. – Відповіла вона.
– Чому? Вчора ж пила…
– Вчора пила, а сьогодні не можна! Не заводь мене і дай краще спокій.
– Я хотів тільки запитати, чи можу я вступити у вашу секту? – обережно вимовляючи кожне слово запитав Павло сподіваючись цим спонукати матір до відвертої розмови.
Мати нарешті звернула на нього свій погляд. В очах засвітився вогник, як у наркомана в якого ломка на дозу… Вона навіть ледь помітно посміхнулася.
– Навіщо це тобі раптом. Ти щось хитриш?
– Ні я просто хочу бути ближчим з тобою, як раніше. Щоб у нас знову налагодилися стосунки… Таке можливо?
– Думаю, що можливо. Але тобі потрібно буде спочатку піти на прийом до Антонія, обов’язково маєш сказати, що ти направлений мною. Тоді я знову стану сімнадцятою без виправного терміну. Далі він направить тебе в клініку де ти повинен будеш пройти медичний огляд. Потім знову до Антонія, він посвятить тебе і ти почнеш чути Голос… Але перш за все, я б не хотіла більше чути від тебе слова : «Секта».
– А в самому слові немає нічого поганого. – Награно усміхаючись сказав Павло. – Слово секта може використовуватися для будь-якої нової релігійної чи нерелігійної групи, яка має своє вчення і практику, що відрізняються від домінуючої ідеології чи релігії. Християнство також в перші роки по смерті Ісуса можна було б обізвати сектою.
Мати усміхалася. Їй знову подобалося, що її син настільки начитаний і може багато цікавого розказати на будь-яку тему. Вона й не знала на скільки він поринув на даний час тайком від неї саме в тематику релігій, новітніх сект та їх діяльності, методів вербування у секти та способів протистояння цьому. Павло посилено вивчав ночами біблію, щоб бути обізнаним хоч в одній традиційній релігії. Тим більше, мати розповідала, що під натиском бабусі він був через заборону таємно хрещений у дитинстві.
– Раз вже ти погодилася залучити мене до свого братства, то поясни мені хоча б елементарні речі, скажімо такі як – сімнадцята, вісімнадцята… Що це означає? – запитав Павло.
– Це рівні посвяти. Чим вище рівень – тим ближче ми до бога, тим більший статус уготований тій людині там, тим щасливішим буде у неї це життя… – Багатозначно відповіла жінка.
– Тобто, якщо моя віра буде міцною, мене будуть піднімати у рівнях посвяти, чи потрібно ще щось? – знову запитав з підтекстом Павло.
– Так, звичайно потрібна віра. Але все пізнається і судиться по ділах наших. Тому для посвяти на вищий рівень потрібно зробити конкретні справи…
– Якщо вже стартують, то для того, щоб прибігти першим. – Сказав Павло підсумувавши про себе, що у секті влаштована чітка ієрархія і справжня гризня між адептами на нижніх щаблях за право вистрибнути один вище іншого. Крім того, існують якісь жорстокі методи покарань. – Ти вже повеселішала. Тепер тобі не потрібно ніякого заспокійливого.
– Не можна нам приймати ніяких ліків. – Відповіла мати. – Це все від нечистого, отрута що губить наші тіла і душі…
– Тоді як ви лікуєтеся? – здивовано запитав Павло.
– У нас є своє клініки, а також в загальних лікарнях працюють наші брати і сестри, котрі при необхідності допомагають без шкоди для тіла і душі. Крім того усе абсолютно безкоштовно, ніякої корупції, взяток чи неприязні…
– А заспокійливе, котре ти пила вчора?... – запитав Павло.
– Я просто забула. Десь через хвилину я вже почула попередження, яке дав Голос. Тому сьогоднішнього дня щоб я не бачила жодних ліків, газет, увімкненого телевізора чи радіоприймача… До речі, потрібно буде подати оголошення про продаж.
– Навіщо продавати телевізор? – запитав Павло.
– Він нам уже не потрібен. Засоби масової інформації також є знаряддям у руках лукавого проти нас. – Відповіла жінка.
– Зрозуміло, – задумано промовив Павло. – Скажи ще, що таке Голос? Як ти його чуєш і розумієш?
Мати посміхнулася дивлячись на Павла з підтекстом: «Який ти у мене ще малий, як мало знаєш і розумієш». – Я його просто, чітко і виразно чую, як от тебе.
«Тут уже крім шарлатанства якась дійсно містика, гіпноз, а може й самонавіювання»: подумав Павло.
– Якщо у вас все настільки добре налагоджено, чому ти останні дні маєш такий хворобливий вигляд? – знову запитав Павло.
– А це вже через тебе дорогенький. Мене понизили у статусі на один ступінь за те, що допустила простежити за собою тобі. Якщо понижують у ступені – погано кожному, кому доводилося це пережити. Це як… Не знаю навіть як передати наскільки це погано. Ніби – мати все, а залишитись без нічого, бути кимсь, а стати ніким. Хочеться просто стати перед поїздом, витріщитись на нього, як Анна Кареніна і чекати… Але без дозволу Голосу не можна нічого поганого робити зі своїм земним тілом.
«Ого, так і до масових самогубств недалеко»: подумав Павло промовивши в слух:
– То й що, ти вже була на тому ступені до якого тебе зараз понизили. Думаю не варто так переживати. Один раз підвищили, підвищать і вдруге. Вибач, що так трапилося через мене. Я не хотів, щоб так сталося. До речі, за що тебе перший раз підвищили, чи як там у вас називається?
– Я почала віддавати вісімдесят процентів свого заробітку в «Казну порятунку». За це й підвищують на один ступінь.
Павло ледь зміг подавити бажання прямо зараз виказати все, що думає про цю злочинну на його думку секту, яка забирає практично усі кошти в своїх адептів. А в слух промовив відводячи погляд, щоб мати не побачила люті в його очах:
– Не велика біда. Віддаватимеш далі і тебе знову підвищать…
– За одне і те ж не підвищують.
– Тоді навіщо далі платити? – не перестаючи дивуватись тому, що говорила його донедавна цілком розумна і грамотна мати запитав Павло.
– Бо над відщепленцями, якими є бунтівники та жадібні для бога, а також відступники від віри проводиться показовий обряд відлучення. Я бачила це кілька разів – повір, це настільки страшно… – У жінки в очах читався при цих спогадах непідробний страх. – Жоден відступник не зміг пережити відлучення.
Павло аж спітнів від почутого. Холодні мурашки пробігли по спині від усвідомлення в яку небезпечну секту потрапила його мати. «Вони там що, травлять показово свою паству для залякування інших?»: подумав він.
– Але ж ти приходила завжди з тих зібрань така весела, щаслива, повна сил… Я й подумати не міг, що у вас так карають…
– А якою я мала приходити. Ти просто живеш і не знаєш, що таке жити, що таке щастя… – Знову заговорила жінка з виглядом ніби вона знає щось таке, чого інші не в силі осягнути своїми курячими мозками.
– А тарифи на певні рівні у вас десь вивішені, чи як. Скажімо, якщо я вивчуся, буду добре заробляти – відповідно зможу заробити собі більший ступінь? – хитрувато запитав Павло.
– Ні. Якщо брат чи сестра доходить до певного рівня розуміння Голос промовляє до нього, що він повинен зробити для братства. В більшості випадків для молодих і працюючих – це вісімдесят відсотків своєї зарплатні, для старших віком – дарування своїх квартир, будинків в «Казну порятунку»…
Павло не витримав більше. Він припинив цирк, який розіграв перед матір’ю і виказав все що думав, про що шкодував усе своє подальше життя.
– Ні, я не вірю, що туди ходять нормальні, здорові люди! Ви всі якісь зазомбовані, або вас годують якимись наркотиками і енергетиками! Ти подумай – що ти говориш! Ви віддаєте вісімдесят відсотків заробленого самі при цьому ледь животіючи, коли вже не працюють – продають квартири самі йдучи на вулиці чи дім пристарілих, у вас проводять публічні покарання! Де ваш розум, люди!
У матері накотилися на очі сльози. Вона зрозуміла, що син її обманув з бажанням вступити до братства, щоб більше вивідати на рахунок їхньої організації.
– Замовкни, замовкни! – закричала вона не своїм голосом на Павла. А потім насторожилася ніби щось зачувши і тихо, ніби з кимсь розмовляючи сказала: «Ні… Ні… Я не можу цього зробити…» Далі мати схопилася за голову і впала на підлогу викрикуючи в істериці, що не може чогось зробити. Павло намагався їй чимось допомогти, викликав швидку. Нарешті мати заспокоїлася, її погляд прояснився.
– Голос наказав тебе вбити. Я на щастя цього зробити не змогла. Що вони зі мною зробили… – ЇЇ рука провела по голові сина і легко опустилася на груди.
Павлу на мить здалося, що вона заснула. Працівники швидкої констатували смерть.
