Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47421
Рецензій: 92245

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Той день (частина 1)

© Аніслав Збаразький, 05-08-2011
Аніслав Збаразький

                                                                 ТОЙ ДЕНЬ

                                                                          1

     – Учися синку, учись. Виростеш, інженером будеш...  Приговорювала жінка витираючи в кухонну запаску руки від муки і обнімаючи хлопця, який схилившись над столом зосереджено виконував домашнє завдання зі школи. Він поклав ручку і підняв очі вгору глянувши на матір. Незрозумілого віку жінка, яку можна було б назвати красивою забравши усю втому з лиця сяяла від щастя. Недавно їй вдалося знайти нову, більш оплачувану роботу, на яку її прийняв якийсь інженер. Саме йому цей молодий хлопець Павло Іващенко завдячував таким веселим і лагідним настроєм матері в останні тижні і своїм новим покликанням, яке малювала в своїй уяві його мати – інженер. Ким Павло вже тільки не був: і вчителем; і військовим офіцером; і міліціонером, коли певний час до них частенько заходив дільничний і по п’яні вихвалявся матері, що «пристроїть її пацана»; і комп’юторщиком, коли нарешті вони разом із матір’ю змогли наскладати грошей і купити комп’ютер. Ким йому не можна було бути – то це таким як тато, мореплавцем. Мати ніколи не знаходила хороших слів про нього. Павло ж його зовсім не пам’ятав, але незважаючи на небажання матері розповідати про нього страшенно хотів, щоб життя звело його з людиною, за участі якої він з’явився на світ.          
     Павло дуже любив свою маму. І не зважаючи на постійні труднощі, які виникали у їхньому повсякденному житті він тішився і гордився, що вона у нього саме така…
     – Мам, тепер я повинен бути інженером? Ще місяць тому мені здається пророкували майбутнє міліціонера. – Жартома сказав Павло.
     У жінки на очі виступили сльози. Вона відвернулася втираючи їх.
     – Він виявився простим баламутом і п’яницею. Зрештою, як і всі інші… Тільки ти в мене справжній мужчина. Чесний, розумний, совісний…
     – Ма, ну перестань уже, перехвалиш.          
     – Який ти у мене… – Жінка зі сльозами на очах притискала голову хлопця до себе і замріяно про щось думала.
     З кухні донісся запах смажених пиріжків.
     – Ой, зовсім забула, пиріжки з повидлом горять. – Сказала жінка прожогом кинувшись на кухню.
     – А як там твоя Галинка? – кричала з кухні жінка відкриваючи кватирку і виганяючи дим горі на двір.
     – Яка ще Галинка? – перепитав хлопець.
     – Ну, та що ти їй кожен день домашні завдання виконуєш з математики і фізики. Чи ти думаєш я цього не помічаю? – заходячи у кімнату і добродушно посміхаючись сказала жінка.
     Хлопцю це не сподобалося, він не бажав знову говорити з матір’ю про це. Вона бачила, що син переживає перше кохання і їй страшенно хотілося його розпитати, щось порадити… Але він ривком встав з крісла і взявши куртку вийшов у коридор.
     – Ти куди? – схвильовано запитала жінка.
     – Іду, погуляю. А то знову не відстанеш зі своїми допитами.
     – Я ж … – Хотіла сказати щось жінка, але за хлопцем зачинилися двері. – Тільки довго не затримуйся, завтра ж випускний екзамен! – вибігши за кілька секунд у коридор прокричала вона.
     Час минав, а хлопець усе не повертався.
     «Що ж це таке, він ніколи так довго не гуляв. Завтра ж випускний екзамен»: думала жінка намагаючись і близько не підпускати поганих думок.
     Павло повернувся біля першої години ночі. Як тільки вхідні двері відчинилися схвильована мати помчала у коридор на зустріч сину.
     – Ти де до цієї пори був? – суворо запитала вона йдучи назустріч.
     – Ніде. – Відрізав той знімаючи взуття зачепивши одним черевиком інший не розв’язуючи шнурівок.  
     – Що за тон? Павло, що з тобою сталося? Чому ти весь брудний? А це що таке? – приглядаючись до обличчя з подряпинами і синцем з плачем у голосі питала жінка. – Хто це зробив? Так, треба негайно звернутися в міліцію…
     –  Та перестань уже, ма… Не треба ніякої міліції, - сказав хлопець пройшовши повз матір зачепивши її рукою і навіть не вибачившись плюхнувся на своє ліжко. Стривожена жінка пішла слідом.
    – Скажи вже нарешті, що з тобою сталося? Я все таки твоя мати і маю право знати, що коїться з моєю дитиною…  
     Павло нерухомо лежав одітий в брудному одязі вткнувшись лицем у подушку.
     – Ти будеш в кінці кінців зі мною розмовляти, чи ні!? – викрикнула вона втрачаючи терпець.
     – Ні, не буду! Закінчуй свій допит і закрий будь-ласка двері! – закричав хлопець глянувши на матір очима повними сліз.
     – Тобі завтра зранку вставати. Екзамен. – Вже спокійно сказала жінка, ще хвилю постояла в дверях і пішла в іншу кімнату.  
    Це була її перша така розмова з сином. «Нарешті і я відчула перехідний вік свого сина. Надька он, мати його однокласника вже кілька років жаліється на недоспані ночі через походеньки сина. А Алли лоботряс що утнув ще дев’ятому класі – втік з дому після сварки з батьками, знайшли через місяць з якимись кочівними циганами. А ця шантрапа, що курить щось у під’їзді…» В таких тривожних думках жінку з широко відкритими очима застав будильник, який сповіщав шосту ранку.
     Стомлено піднявшись з ліжка і накинувши на плечі халат вона пішла будити сина.
     – Павло… Вставай, синку. Треба йти на екзамен. Вставай, ще мусиш підпудритись, я тобі свою косметику позичу. – Тихим, лагідним голосом говорила жінка намагаючись навіть пожартувати.
     – Я нікуди не піду, – пробурчав хлопець не повертаючи від стіни обличчя.
     – Треба йти, ти мусиш. А на те що сталося – не зважай. Все проходить – і це пройде. У всіх в житті бувають перемоги і поразки. Потрібно тільки робити правильні з них висновки…  
     Павло підняв очі на матір. – Ма… Я прошу тебе, давай без цього всього…
     – То вставай і збирайся на екзамен.
     Розуміючи своє безвихідне положення хлопець нехотячи виліз з-під одіяла.
     У школі усі просто дістали з запитаннями на які він намагався не реагувати…
     – Хто ж тебе так приголубив? – єхидно посміхаючись допитувався рижий Петька з надією чекаючи на відповідь, щоб ще якось пожартувати над однокласником.
     – Відстань. – Сухо відповів Павло і сів на своє місце.
     Увійшла вчителька, привіталася і оголосила початок екзамену. За кілька хвилин увійшла екзаменаційна комісія і були роздані варіанти. Попереду Павла як завжди примостилася Галина. Ще перед початком екзамену вона невинно йому посміхалася і намагалася заговорити, але він похмуро мовчав. Почався екзамен. Після кількох хвилин шуршання зошитами, книжками, лінійками і іншим канцелярським приладдям запала глибока тиша. Далі в комісії поступово зав’язалася розмова між присутніми, хтось вийшов на перекур, а відповідно і пожвавішали учні, хтось перешіптувався, хтось комусь щось передавав…
     Галина не обертаючись вивернула гнучку як гадюка руку і поклала на стіл Павлу записку: «Пробач за вчорашнє. Я не могла нічого з цим відмороженим Данькою вдіяти. Ти ж сам знаєш, який він…» Після цих слів були написані акуратним, дуже розбірливим почерком задачі з пропущеним місцем на відповіді.
     Павло спокійно читав ці рядки, а в його пам’яті пролітали події вчорашнього вечора. Після того, як мати дещо засоромила заговоривши про його кохання до однокласниці він прожогом вибіг на двір і вирішив прогулятися вечірніми весняними вулицями міста. Уже повертаючись додому він почув знайомий сміх на дитячому майданчику. Довго не роздумуючи він подався туди. На гойдалці сиділа його Галина, а поряд на три роки старший Данило з сусіднього під’їзду. Вони про щось весело розмовляли гойдаючись злегка на гойдалках.  
     Сам себе не тямлячи Павло простояв кілька годин здаля слідкуючи за ледь помітними в темноті постатями. Далі він побачив, як Данило підсів на гойдалку до Галини… «Здається, вона пручається»: промайнуло в голові у Павла. Він підбіг до гойдалок, Схопив за плечі Данила і стягнув його з колін Галини на яких той безцеремонно всівся. Той від несподіванки упав на землю і перелякано оглянувся на кривдника. Першим його упізнала Галина.
     – Павло, ти що робиш!? Ти збожеволів!? Чого тут вештаєшся, ти що – підглядав за мною?
     Данило за цей час підвівся на ноги і скинув куртку.
     – Це що за додік? – запитав він у Галини.
     – Та так, мій однокласник…
     – Ти чого тут лазиш, підглядаєш? – запитав Данило і не чекаючи на відповідь спочатку штовхнув на голову нижчого за себе Павла у груди, а потім заїхав кулаком в ніс.
     Павло впав на мокрий майданчик з піском. Данило, на правах переможця швидко підбіг і копняками став м’яти ребра Павлу не даючи йому підвестися на ноги.
     – Дань, залиш його! Ну пішли вже! Досить. – Кричала дівчина відтягуючи за руку розлюченого хлопця.
     Нарешті зупинившись скоріше від утоми ніж зважаючи на її прохання він взяв свою куртку, під руку дівчину і пішов геть залишивши побитого, скрюченого Павла на площадці для ігор.  
     – Хто він тобі? Що в тебе з ним?
     – Та ж кажу – ніхто. Просто однокласник. Писав мені контрольні, домашні завдання…
     – З якої це радості?
     – А так, за посмішку. Хіба я цього не варта?
     – Я ж кажу – додік.
     Нарешті їхні голоси зовсім затихли. Павло ледве підвівся на ноги і поплентався додому.
     Цього іспиту Павло не здав. Він принципово не написав відповіді на жодне запитання. Не здала і Галина, яка в кінці екзамену скривившись презирливо глянула на Павла і вийшла з класу.
     Про перший екзамен мати не знала нічого. Після її запитання: «Ну, як екзамен?», Павло кинув ложкою в тарілку з борщем, вийшов з кухні і закрився у своїй кімнаті.
     Жінка знову була розгублена, не знала, що й думати. Про негативну оцінку й мови не могло бути. ЇЇ ж син так учився на протязі всього періоду навчання, таким відмінником був… Поганий настрій вона списала на вчорашню вечірню пригоду і невідомих хуліганів.
     З таким же результатом був зданий і наступний іспит.
     Павло так намагався помститися дівчині, яку він вважав своєю. Він спеціально не писав відповіді ні собі, ні їй. Різниця була в тому, що у нього був круглий нуль, а вона щось таки могла нашкрябати у своїй голові, щось списувала, дещо їй підказували – в результаті отримувала позитивну оцінку.
     Після першого провалу його викликала до себе шкільний психолог, але вплинути на хлопця не змогла. Після другого іспиту до школи викликали матір. Жінка була просто вражена почутим, а вдома влаштувала сину прочуханку намагаючись напоумити.
     Коли вона повернулася Павла не було вдома. Незадовго він зайшов у коридор повернувшись з магазину з продуктами, які мати ще зранку сказала йому купити.
     Мати чекала в дверях його кімнати. Позаду неї були розкидані всі його речі.
     – І що це все означає? – проходячи повз матір спокійно запитав хлопець.
     Жінка схопила його за рукав, розвернула до себе і дала йому ляпас по лиці, один, другий… А далі не тямлячи себе вона почала його гамселити куди рука прикладалася істерично викрикуючи : «Що це все означає!? Ти не знаєш що це все означає!? Я теж не знаю! Думала ти поясниш! Скажи – ти з’їхав з глузду, став наркоманом!?...»
     – Сама ти глузду не маєш, – схопивши за руки матір викрикнув хлопець, а далі прошмигнув повз неї і втік у коридор, вхопив куртку і вибіг з квартири.
     – Павло! Ти куди! Негайно вернись! – прокричала услід жінка. А далі опустилася в крісло і гірко заридала промовляючи сама до себе: «Чому ж ти так? Я ж так хотіла, щоб ти вивчився, так мріяла про твоє майбутнє… Та що ж це таке?…»
     Жінка після того як виплакалася подзвонила сину маючи на меті сказати, щоб повертався додому. Але виявилося, що його телефон лежить на тумбочці. Це ще більше додало переживань для бідолашної матері. Щоб хоч якось заспокоїтися вона включила телевізор і під монотонний голос диктора новин заснула. Їй здалося, що вона тільки закрила повіки, але глянувши на годинник на стіні зрозуміла, що проспала кілька годин. Стрілки показували північ. Сина все ще не було. Жінку пробирав озноб, хоча температура в кімнаті була біля вісімнадцяти градусів. Якийсь жаль утрати і душевний біль мучили її. У горлі застряв якийсь клубок, який мав би пропасти якщо б вона виплакалася, але сліз уже не лишилося.    
     По місцевому телебаченню почалася якась модернова програма, яких останнім часом було хоч відбавляй на всіх телеканалах. Якийсь чоловік дивлячись прямо в екран цілком серйозно обіцяв вирішити усі проблеми глядачів причому цілком безкоштовно.  
     Жінка накинула на себе тонке одіяло і не проявляючи якогось інтересу до цієї програми, але й не бажаючи переключати і шукати щось інше тупо дивилася на фізіономію цього благодійника, яку можна було б назвати «ніякою», а слова його «ні про що». За його словами допомагав він у всьому і всім, а винагорода для нього – сам факт допомоги. Це є для нього і хлібом, і сіллю, і життєдайною енергією…  
     «Якщо у вас чи у ваших рідних виникли проблеми зі здоров’ям – не потрібно одразу ж жменями ковтати таблетки невідомого складу і походження з захмарними цінами, або ще гірше – лягати під ніж до якогось профана. Заходьте у мій «Реанімаційний Центр пошкоджених біполярних зон» і там, абсолютно безкоштовно я проведу реанімацію вашого біополя чи ваших близьких. До речі, їх присутність бажана, але не обов’язкова. Сеанс може бути проведений на відстані з допомогою рідної людини. І ще одне – не потрібно в даному випадку боятися слова «реанімація». Воно страшне тільки в традиційній медицині, в якій якщо розібратися практично все у нормальної людини повинне викликати сумніви в ефективності і доцільності. Реанімація – латинською Reanimatio, дослівно «повернення до життя». А у нашому випадку це саме так і є. У дорослої людини аура настільки пошкоджена, що до неї просто не можуть не чіплятися різні хвороби, стреси, нещасні випадки, алкоголізм, наркоманія, невезіння, пороблення, чари і всі інші біди, які можна перечислити хіба що до завершення нашої програми.»  
     «До завершення нашої програми дійсно залишилося зовсім небагато часу, – перебила ведуча програми з невинним дитячим поглядом, – тому від імені усіх телеглядачів, які зараз дивляться нашу телепередачу я прошу сказати адресу вашого «Реанімаційного Центру пошкоджених біполярних зон» і контактний телефон.»
     «Наша адреса зараз висвітиться на екрані, – сказав ледь помітно підморгнувши всім глядачам чоловік, – а я з вами не прощаюся, а кажу – до зустрічі у нашому Реанімаційному Центрі.»
     Хтось довго відкривав ключем дверний замок. Жінка глянула на годинник. Наближалася друга ночі. Вона вийшла в коридор. Павло спираючись на стіну намагався скинути взуття зачіплюючи носком одного черевика за п’ятку іншого. Від нього сильно разило алкоголем. До цього часу мати жодного разу навіть подумати не могла, що її зразковий син також колись прийде таким, як колись приходив його батько.      
     Не сказавши сину жодного слова докору, розуміючи, що це приведе до чергової сварки вона зі ще більшим болем у душі пішла спати. Над ранок зачувши кроки вона підвелася і пішла подивитися куди ж це зібрався її син при першому у житті похміллі. Вийшовши у коридор жінка полегшено зітхнула, її Павло просто зайшов у туалет. Вона повернулася в спальню, стала біля дзеркала розчісуючи волосся і з сумом дивлячись на своє відображення…
     – Ма-а-а…ма-а-а… - Почулося з туалету, а далі щось голосно гупнуло…
     Жінка кинулася туди. На підлозі лежав її Павло весь закривавлений. Не знаючи, що сталося вона перебувала в заціпенінні кілька секунд, а далі кинулася піднімати сина. Зрозумівши, що це їй не вдасться витягла його на коридор, схопила якийсь рушник і витерла закривавлене обличчя. На лобі у нього була величезна рана. Вона викликала швидку і так у коридорі підтримуючи на руках голову Павла і витираючи кров її й дочекалася.
     Коли з палати вийшов черговий лікар вона зі сльозами на очах кинулася до нього.
     – Все з ним буде нормально, хіба що невеличкий шрам залишиться. – На ходу скидаючи халат і здавалося б зовсім не звертаючи уваги на жінку сказав він.
     – А-а, що з ним сталося? – невпевнено запитала жінка.
     Лікар глянувши нарешті на неї підняв брови.
– Це ви мене питаєте? Де він там у вас впав, в туалеті?
– Так, так, – тихо і якось винувато заговорила жінка. – Напевне до унітазу. Лікарю, а чому він упав?
     Той важко зітхнув, поправивши окуляри вже добродушно, з нотою жалю поглянув їй в очі.
     – Пити менше треба. Зарано ще йому. – Сказав він зайшовши у свій кабінет і вішаючи халат на вішак.
     Але ж він прийшов додому на своїх ногах біля другої… – Говорила перелякана мати, – а впав уже під ранок, хіба так буває?
     – Буває, буває, якщо отруїтися алкоголем. – Відповів лікар. – У вас дуже стомлений вигляд. Я радив би вам піти трохи поспати. З вашим сином уже нічого не станеться, спочатку вийде наркоз, потім пройде похмілля, згодом і чоло заживе. Він зараз дуже ослаблений отруєнням, але думаю ввечері ми його вже відпустимо додому.
     – Я можу зараз до нього зайти?
     – Так, звичайно.
     Жінка ввійшла в палату до сина. Павло лежав під капельницею. Його молодий лоб був заштопаний як старий черевик. Під оком красувався великий синець, якому Павло також завдячував унітазу. Її розібрав великий жаль, чому саме з нею і з її дитиною за такий короткий час сталося стільки нещасть. Сльози одна за одною почали капати на простиню біля голови Павла, далі жінка почала схлипувати і щоб не розбудити сина вийшла в коридор та ридаючи побігла по сходах униз на перший поверх, а потім надвір.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Андрій Ворон, 07-08-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.97172284126282 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …