Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47421
Рецензій: 92245

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Парк Чорнобильського періоду (частина 9)

© Аніслав Збаразький, 04-08-2011
     Коли Куніцин ближче глянув на винесений Теміром предмет, то зробив висновок, що це радіоприймач. Пристрій на вигляд і справді чимось був схожий на радіоприймач маленького розміру. На той час йому доводилося бачити невеликі радіоприймачі, які з кожним роком ставали все кращими, компактнішими і досконалішими, але такий, щоб поміщався в долоні ще не попадався.
     – Ти музику зібрався слухати, чи вважаєш, що про мого знайомого по місцевих новинах розповідатимуть? – запитав Куніцин не сподіваючись, що той його зрозуміє, а тим більше щось путнє відповість.
     Але справжнє здивування було коли з цього радіоприймача, після того, як у Теміра вирвалося з уст кілька гортанних напівзрозумілих слів, вилетіло на цілком зрозумілій для Куніцина мові: «вітаю тебе друже на моїй так би сказати – дачі». Куніцин аж відсахнувся назад.
     Тим часом, Темір продовжував спокійно говорити своїм надтріснутим голосом, а з «приймача» вилітало:
     – Вибач, забув телефон захопити із собою коли йшов по справах у ліс. Я намагаюся не бути таким забудькуватим, але це роки, вони таки роблять своє. А без зв’язку у ці нетрі ходити не можна, хтозна що може трапитись – впав, ногу зламав; отруївся чимось; комаха вкусила отруйна, гадюка… А ти чого такий ошелешений ніби вперше побачив простий телефон з функцією перекладача?
     – Що? Якого перекладача? – збуджено дихаючи  видавив із себе Куніцин. А за кілька секунд додав, опанувавши свої емоції і згадавши, що вже десь чув про невеликі переносні чи як їх називають мобільні засоби зв’язку.  
     – Звичайно бачив, тільки в мене такого немає.
     – Це одна з останніх моделей. Маса корисних, як для моєї роботи функцій, тут тобі і телефон, і годинник, і компас, термометр, телевізор, радіоприймач, перекладач і чого тут тільки нема. Ти заходь до мене, присідай, розказуй звідки і куди?
     – Ну й житло у тебе. Ти ядерного удару чекаєш, чи що?
     Куніцин  тим  часом встиг відкинути думку яка закралася було до нього в голову, що він у себе вдома, на рідненькій землі, тільки потрапив в якусь велику незнайому посадку… Такого пристрою він ще не бачив, і те про що він чув аж ніяк не могло конкурувати з тими можливостями приладу, які перелічив його новий знайомий.
     – Немає часу мені гостювати, потрібно знайти спочатку людину з якою я сюди потрапив. – По закінчені висловлення Куніцина, з колонки пролунали слова мовою Теміра і він ствердно кивнувши головою побіг до сусіднього земляного валу. Там, дистанційним ключем відключивши сигналізацію таким же способом відчинилися замасковані ворота і він зайшов у середину. А за хвилину у двір виїхав автомобіль. Тепер Куніцину довелося знову приховувати своє здивування. Він підбіг до автомобіля, намагаючись з усіх сторін його оглянути не показуючи свого зацікавлення. Ця модель була абсолютно не схожа на жоден з автомобілів, які доводилося бачити Куніцину. Дизайн був на стільки незвичним для нього, що спочатку цей автомобіль видався йому якимсь навіть смішним. Кузов авто скоріше нагадував перевернутий таз, ніж ті автомобілі, які звик бачити Куніцин. Низ був дещо опуклим. Одразу під дверми машини проходила панель незрозумілого призначення в сорок сантиметрів завширшки по всьому периметру машини. Ззаду по всій ширині автомобіля була розташована незрозумілого призначення піднята вгору панель з отворами направленими над машиною… Колеса були широкі, а кузов досить високо піднятий над ними. Усі вікна зовсім темні, чого в автомобілях ще також не доводилося бачити Куніцину.
     Темір не дав часу на оглядини. – Здається щойно хтось дуже поспішав? – почувся голос з так званого телефону після його гортанного викиду набору здається таких знайомих і в той же час незрозумілих слів.  
     Уже сідаючи у салон Куніцин переступив через панель не знаючи чи можна на неї наступати, запитав дещо з викриком, щоб перекричати шум, який видавала ця машина, схожий на сильний вітер перед бурею:  
     – А куди ж ми поїдемо, кругом же ліс, дерева?
     Темір нічого не відповідав. Він був зайнятий керуванням машини.
     До машини підбіг собака, який до цього часу десь забарився обходячи свою територію.
     – Рекса забув. – Побачивши його сказав Куніцин.
     – Він не Рекс, а Уран. – Відповів Темір і натиснув кнопку автоматичного опускання скла заднього сидіння. Коли воно опустилося сантиметрів на тридцять у салон разом з шумом двигуна і вітром заскочив веселий, що встиг наздогнати господаря собака. Потім він ще раз витягнув пульт, яким відмикав двері і ворота і набрав код. Куніцин побачив через заднє скло, як двері позакривалися. Поляна знову стала чистою і неторканою, наче там нічого й не було.
     Натиснувши кілька кнопок, Темір взявся за ручку передач. Шум довкола машини все наростав… А далі сталося те, чого Куніцин аж ніяк не чекав, такого йому до цих пір ще навіть і не снилося. Машина плавно і повільно почала підніматися вгору. Куніцину перехопило дух.  
     Уже за десять секунд вони піднялися трохи вище дерев і машина повільно, як здавалося Куніцину, наче пароплав поплила над зеленим морем з дерев і полянок розкиданих то там то тут у цьому незрозумілому і дивовижному для нього світі.  
     – Як! Як це можливо? – викрикував Куніцин, хоча шуму вже тепер практично не було чутно. Телефон, якого Темір поставив на передній панелі дочекавшись паузи в цих викриках захоплення з таким же запалом переклав.
     Темір задоволено заусміхався.
     – Це також одне з останніх досягнень техніки, яке вже впроваджене правда у серійне виробництво. А ти що, не бачив ще аеромобіля?
     – Ні.
     – Нічого. Зовсім скоро такими або подібними будуть користуватися тисячі, а згодом і мільйони… Дуже вигідна машина – швидко можна дістатися місця призначення, не потрібні дороги, не перешкоджають річки, гори, ліси, немає заторів.
     – Напевне ти дуже багатий чоловік, якщо можеш дозволити собі різні технічні новинки купувати.
     – Авжеж не бідний. Я науковець, винахідник. Моїми винаходами користується кілька мільйонів чоловік. Крім того, мої дослідницькі праці принесли людству немало користі в галузях медицини, хімії і інших по сумісництву.
     – Вражає. Правда не досить скромно… – Підсумував всі ці виказані досягнення Куніцин.
     – Скромні і ледащі сидять вдома і живуть мало.
     Куніцин не зовсім зрозумів останнє – чому живуть мало, але вже не перепитував, щоб не виглядати ніби він зовсім нічого не бачив, не знає і не розуміє. Все, що йому буде потрібно він і так довідається, тільки потроху, не викликаючи підозри.  
     – То куди нам далі треба? – запитав Темір показуючи на поляну де він наздогнав Куніцина.
     – Не знаю. Пам’ятаю, що востаннє ми бачились біля якогось досить глибокого яру.
     – А чому ви розійшлися? Посварилися чи що?
     – Ні. Не зовсім. Ми збилися зі шляху, дуже мучила спрага і на наше щастя чи біду ми знайшли листя рослин наповнених росою…
     Темір щиро засміявся.        
     – Я знаю де цей яр. Така рослина росте тільки там. Щоправда в листках була не роса, а її сік і звикати до нього не раджу, довго не поживеш. Дуже токсичний.
     На кілька секунд запала мовчанка і Куніцин мимоволі почав виглядати у вікна. Його цікавило, як ця машина все ж таки тримається і пересувається у повітрі. Він відмітив, що з середини темні вікна абсолютно не зменшують оглядовість довкола. Внизу, по лінії панелі він помітив висунуті двометрові крила.
     Побачивши зацікавлення Куніцина і згадавши його викрик під час злету Темір спробував пояснити.
     – При польоті висуваються крила, щоб краще можна було маневрувати у повітрі і затрачати менше пального…
     – Он. Он цей яр, – перебиваючи закричав Куніцин.  
     – Добре. Скоро ми знайдемо твого друга, якщо його під впливом кайфу від тютюнового соку хтось не з’їв.
     – На скільки я розуміюся в сільськогосподарських культурах, ця рослина мало нагадує тютюн, як по зовнішньому вигляду, так і по властивостях. – Сказав Куніцин, який один раз бачив в якомусь колгоспі плантацію тютюну і починаючи зі студентських років десять прокурив перш ніж кинути. Сказавши це він одразу ж дав собі обіцянку в подальшому не робити скоропальних висловлювань. Адже звідки він знає про місцеві рослини… і все інше. А виказувати своє походження з огляду на безпеку і з інших міркувань поки що було не варто.
     – А це і не зовсім тютюн, до якого ми всі звикли. Це його метаморфоза, яка виникла на місці колишніх насаджень після того, як була втілена в життя програма ліквідації наслідків аварії з допомогою виведеної бактерії поглинаючої і перетворюючої у безпечні радіоактивні елементи.
     Куніцина знову мучила маса запитань, але він стійко мовчав і навіть намагався зробити розумний, всезнаючий і дещо байдужий вираз обличчя.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1458189487457 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …