У моїх двох рідних сестер є така звичка після келиха пива, вина чи шампанського говорити на теми високих матерій. Як правило, це трапляється рідко, в умовах домашнього затишку який сприяє щирості, в атмосфері доброти і сестринської відвертості. Такий собі дівочник , куди частенько попадає один хлопець. Тобто я.
Переважно ця розмова починається випадково. Просто якась думка зачипає теми сенсу життя чи вічності буття наших душ. Так як люблять читати вони різну езотеричну літературу, намагаються бути релігійними та правильними, а нещодавно відкрили для себе нову філософську течію, їм є що аналізувати.
І ось одного вечора, коли відбувалися ще одні такі посиденьки, знов було почато цю тему.
- Юрку, а ти знаєш, що це твоє шосте життя? – раптом каже середня з них, до мене.
- Та що ти кажеш? – зацікавлено кажу я.
- Так, - каже найстарша – а твоє друге призначення дещо мученицьке за своєю роллю.
Я гордовито піднімаю голову і питально дивлюсь на дівчат.
І тут починається націкавіше. Екскурс у філософію переплетену з теорією «сімейної розстановки» Берта Хелінгера, християнством та індуїзмом.
Виявляється, що таки існує реінкарнація (якимось чином доведено), люди перш ніж народитися обирають собі батьків і долю, з кожним життям ми вдосконалюємося вчимося чомусь і маємо забирати енергію у старших членів родини.
Взагалі то, я не повний атеїст, тому такі теми мене цікавлять. Я й сам люблю почитати та порозмірковувати про буття у всесвіті. Правда, намагаюся не захоплюватись, бо зазвичай кожна релігія чи філософська течія багато в чому суб‘єктивна.
Хоча зрештою, всі ми якоюсь мірою хочемо знати, що буде «там»? Як все починалось? Яка вона глобальна абсолютна істина? Це вже якось закладено в природі homo sapiens. Через те люди створюють релігії, філософські течиї та наукові дослідження. Усім хочеться знати для чого вони живуть.
А мої сестри, ще й гарні оповідачки. З тих самих, що люблять красиво змалювати свої дівчачі мрії, переконливо відстояти свою позицію та навішати гарненько чоловікам локшини. З приводу останнього: того разу і я попався. Розмріявся, що подорожуватиму життями; колись вдосконалюся духовно; як твердить «їхня» філософія помру тільки тоді, коли виконаю своє призначення на цей вік…
Сиджу такий роззявивши рота як школярик. Потім трохи опанувавши своє захоплення. Поступаюся раціоналізму та й запитую, дивлячись на клітку нашого хом‘яка Красунчика.
- А що кажуть ваші езотерики про вічне буття тварин? Наприклад хом‘яків?
Дівчата на хвилину замислюються, а потім середня сестра сміючись каже:
- Мабуть, вони маленькі янголи, що давно мають досконалу душу. Живуть і спостерігають за нами приносячи в дім радість.
Думаю: « - Щось у тому є.»
Сидить собі щасливчик: чужі йому суєтні людські турботи. Крутить, коли заманеться своє колесо, а іноді взагалі витріщить свої маленькі чорні оченята й спостерігає за оточуючими Гігагуліверами. Тобто нами. Людьми.
