Ця швацька машинка була неабиякою мрійницею.
А може, справа в тому, що в неї було тепер забагато вільного часу. А байдикувати, стоячи в кутку темної комірчини, не надто цікаво. Тож вона весь час згадувала про минуле або ж мріяла.
Раніше вона день у день старанно вистукувала голкою, зшиваючи клапті тканини в гарні сукні чи сорочки. І лише інколи господиня припиняла крутити її ручку, аби краще чути, про що гомонить старенький телевізор у кутку кімнати.
Якщо чесно, той телевізор ніколи не подобався швацькій машинці. Хіба отак можна: увесь час теревенити, та ще й заважати працювати іншим?!
Однак змушена була вслуховуватися в балаканину того телевізора, бо ж швацька машинка не може демонстративно затулити вуха. Хоча б тому, що вух у неї немає.
От сьогодні вона якраз пригадувала казку, почуту від телевізора. Там йшлося про маленьку принесу, якій пошили чарівне плаття.
Швацька машинка добре пам’ятала, що у казці плаття шили простою голкою. І шили те чарівне вбрання довго-довго, ледь встигли до балу. Звісно, наша машинка нічого не могла сказати поганого про звичайні голки: вони дуже корисні. Наприклад, аби зметати шматочки викрійки і подивитися, як виглядатиме вже готове вбрання.
Але ж усім відомо: шити на машинці зручніше і швидше! От вона б швиденько і дуже вправно впоралася б із завданням із казки. І нікому, особливо ж принцесі, не довелося б нервувати! Та в неї ще чарівніше плаття вийшло б!
Та тут її думки увірвало неприємне шурхотіння.
То до неї нагодилася миша. Що й казати, швацька машинка аж ніяк не зраділа такій гості. Миші – капосні створіння і можуть зіпсувати багато гарних речей.
Сором зізнатися, але наша машинка навіть трохи побоювалася такої сусідки: а раптом та спересердя чи від голоду вирішить спробувати ї на зуб?! Звісно, більшість деталей машинки - залізні чи пластмасові. Миші вони не по зубам. Але ж існує ще дерев’яна підставка!
Стояти в кутку комірчин, бо в старенької господині дуже-дуже болять руки і важко шити – образливо. Але тут можна сподіватися, що от-от старенькій стане краще і тоді машинка знову опиниться у кімнаті на столику. Буде, як раніше, працювати і навіть на базіку-телевізора спробує сердитися не так сильно.
Але ж як буде жахливо, якщо вона на той момент виглядатиме погризеною! На щастя, миша поки не вчинила їй нічого поганого. Навпаки, інколи підбігала поділитися новинами. Бо серед її знайомих було чимало тарілок і склянок, були старі сапетки й інший мотлох, якого вистачало в комірчині.
Але не кожна миша може похвалитися, що знайома зі справжнісінькою, та ще й і справною швацькою машинкою.
- … Усі кажуть, що дівчиська терпіти не можуть мишей. І співчувають їм. А ніхто й думає, що миші теж не можуть терпіти отих дівчисьок! От мене хто жаліти буде?!– виливала свій сум миша.
- Які дівчиська? – перепитала машинка, так і не втямивши, чому у «сусідки» поганий настрій.
- Півгодини торочу. А ніхто не слухає! – ображено запискотіла миша. Так пронизливо, що ледь голос не зірвала. – Онука сюди приїхала! Отак узяла і приїхала, на всеньке літо! Або пискотіти буде, лише я у кімнату сунуся, або бабцю впрохає кошеня завести! Жах!
Жаху швацька машинка ніякого не відчувала. Може, й добре, що в хаті ще хтось з’явиться. Хоч навряд чи мале дівча зацікавиться шитвом. То що їй із нового знайомства?..
Хоч познайомитися таки довелося і швидко. Тетянка, дарма, що невелика, старанно взялася допомагати бабусі у прибиранні. Навіть у комірчину зазирнула і пил із швацької машинки стерла. Не втрималася, крутнула раз колесо, що призводило в рух машинну голку.
Машинка, звісно, не зраділа, навіть стривожилася: хіба то забавки?! Але дівчинка не стала більше її чіпати. Бо справ у неї ще залишилося чимало. Не легко бабусі самій з пилом воювати, а після Тетяниного прибирання усі куточки в хаті ледь не виблискували.
Тільки миша невдоволено буркотіла: «Оте людське прибирання завжди наводить такий безлад, що й улюблені крихти не розшукаєш!» Та хто її, хвостату, стане слухати?
А в швацької машинки трапилася-таки радість: її принесли до кімнати і поставили на звичному столику. От тільки сіла за неї не господиня, а її молода сусідка. Машинка могла б і образитися, бо їй завадили солодко мріяти. Але мрії – то не так цікаво, як улюблена робота.
До того ж, справа, яку швацькій машинці доручили, виявилася дуже відповідальною.
Цієї осені Тетянці час у школу. Поки вона відпочивала в селі у бабусі, на вихідні до неї приїхав тато. Разом вони пішли купувати шкільну форму.
Але чи то не знайшли потрібної у крамниці, чи купували на виріст, та формений сарафанчик виявився завеликим. Тож аби радіти, що вже виглядає як зовсім доросла, дівчинка засмутилася.
І саме завдяки швацькій машинці форму змогли підігнати так, що Тетянка виглядала справжньою школяркою – дуже гарно й акуратно. Машинці навіть видалося, що зараз дівчинка виглядає не згірше, ніж ота принцеса, що її показував свого часу телевізор.
У машинки аж настрій піднявся, якби не побоювання: а раптом її відправлять назад у комірчину? Але їй пощастило: сусідка спитала дозволу пошити щось собі. А там і мала Тетянка, звісно, під пильним наглядом дорослих, спробувала навчитися шити платтячка для своїх ляльок.
Під кінець літа справи у малої потроху пішла на лад. Машинка аж трохи пишалася отакою здібною ученицею.
Шкода, що перед першим вереснем дівчинку відвезли до міста.
А швацьку машинку тимчасово віднесли назад, до комірчини. Довелося бідоласі знову сумувати. Навіть миша не хотіла із нею балакати, бо образилася, що всеньке літо про неї ніхто і не згадав.
Але, все ж, зараз машинці було трохи легше: вона мріяла не про якусь принцесу, яку ніколи не побачить. Бо ті принцеси живуть в чарівних королівствах, де нема місця звичайним швацьким машинкам. Вона чекала наступного літа.
Адже тоді Тетяна знову приїде до бабусі й обов’язково згадає про машинку. А що подорослішає, то шити в неї вийде ще краще.
За такими думками час до літа минав швидко. Наша швацька машинка навіть майже не сумувала.
