Никита Рязанский строил
город, и ему не хватило гвоздя.
Б.Г.
Це майже Париж. І дядько з акордеоном під липою. Блискучі назви з наголосом на останньому складі. Особисто я люблю слово “ковбаса”, хоча воно не має в собі жодної вишуканості... Але ж це майже Париж, і любов до ковбаси навряд чи допоможе мені втриматися на високих підборах посеред вулиці. Порівняння з Парижем, банальні й вульгарні, як рожева з перламутром помада на блідому блакитноокому дівочому обличчі. Але ж дядько з акордеоном був... Бонжур, Іван Іванович! Пардон, я трохи спізнилася... Та це ж нічого... Це ж майже Париж... Це майже паризьке сміття і майже не російські слова... Невже французькі бомжі справді такі, як показують у кіно?
Посеред площі, якраз під пам’ятником бездітного дідуся, - мітинг: вигуки, плакати, “даёшь!”. Партія тих, хто носить джинси за сто гривень.
Вчора мені сказали, що в 2300 році владу на планеті захоплять собаки. Прости мені, Тузик, гріхи мої... В записнику підкреслено: “Купити два кілограми кісток”.
І Париж тут зовсім ні до чого. Я читаю книгу з синьою палітуркою... “В світлицю зайшла сама господиня, а з нею ще якісь два панкИ”. Краще б “два пАнки”. Хой, Париж! А на акордеоні, здається, панк-рок ще ніхто не грав...
Усе в ажурі,
Жуль і Жанна тет-а-тет
У ресторані їдять суфле.
Увечері Держпром мріє стати Ейфелевою вежею, а пиріжок з капустою в моїй кишені – круасаном. Дядька під липою вже немає, але музику ще чути. Вічний «дідусь» починає шкодувати, що свого часу їздив до Лондона, а не до Парижа. Єлисейська лінія метро везе мене додому…Сьогодні світ шершелив ля фаму, а ля фама шершелила світ. Хто кого знайшов – невідомо. Вдома нікого… Але хтось же повинен бути! Зараз буде гарячий чай… Майже північ. І хтось обов’язково не спить цієї паризької ночі й бачить, як речі змінють свої назви. Це майже Рим? Мадрид? Нью-Йорк? Прага? Токіо? Каїр? Годинник б’є (Лон) дон- дон- дон (не забути парасолю, вранці піде дощ).
2. ПАТ/ПАТ
або
НІЧИЯ
(Сергієві, який знає французьку
й ніколи не був у Харкові)
***
Усі з одного тіста зліплені...
Равлик із черешнею... з вікна французької булочної на мене дивиться симпатичний смаглявий хлопець... якби у якомусь французькому метро була станція “Радянська”, то цей хлопець мав би шанс бути італійцем або арабом...
Посміхається, але равликом із черешнею все одно не пригостить... За дві гривні він посміхається ще ширше... А якщо дати три? А якщо десять, двадцять, п’ятдесят, сто... і якщо в нього не буде решти... хоча – яка різниця... все одно він не італієць. Як і не француз... і навіть не араб... бо станція “Радянська”... й оголошення у віконці... “Тіста немає”... є круасани, равлики, булочки... а тіста немає. На білому аркуші – білим: “Ліля Едуардівна буде засмучена; готуватиме пиріг на півтори порції... приблизно три склянки борошна, шість яєць, цукор і... Її зайчик-пупсик-котик-мусі-пусік-колюсік з’їсть половину з півлітрою чаю, трохи послабить десь у підпуззі ремінь і поповзе равликом (без черешні) у спальню, або ж до сусіда – хапати за тонкі дерев’яні талії королев (і не тільки)... Ліля Едуардівна буде засмучена... її смуток виноситиме з кухні через кватирку разом із теплом від половини пирога - тоненькою цівочкою, що нагодує кілька випадкових собачих душ...”
О восьмій смагляві чоловічі руки закривають віконце булочної білими жалюзі... хлопець пахне кремом і тістом, якого немає... Чи доїде він додому (добре, що не в Італію... а так, на Салтівку)... на виході з метро я бачила кількох жінок із хижими очима – пили каву... блін, з’їдять – шкода... (завтра хлопець матиме гордо-втомлений вигляд і кілька запалених подряпин на обличчі, три рази помилиться зі здачею, загалом десь гривень на п’ять, і посміхатиметься якось майже по-італійськи).
Завтра - нове оголошення: “Тісто буде у вересні”... каравани черепах везуть пакунки, обкладені сухим льодом, із Франції на схід; два погоничі – італієць і араб – тихенько мугикають “еске тю некзісте па...”
Ліля Едуардівна буде нічиєю під сонцем. Ситуація патова. Тісто буде - у вересні.
