Сучасна Україна - великий громадський автобус. Кількість місць для сидіння обмежена, стоячі місця теж зазначені, але цим особливо ніхто не переймається, чим більше тим краще. Переважна більшість місць для сидіння зайнята пенсіонерами та різними пільговиками, тобто людьми, які мають право на безкоштовний проїзд. З них лише рядові міліціонери стоять поряд з основною масою громадян, і зрозуміло чому.
Ті що стоять, на відміну від перших, у повному обсязі платять за проїзд, підтримуючи тим самим рух, оскільки вічного двигуна не винайдено й досі, а енергетична криза з кожним роком підносить нові сюрпризи; врешті хтось таки має платити. Не дивлячись на цей факт, жоден рейс у нашому автобусі не обходиться без виражень незадоволень (у тій чи іншій формі) пенсіонерами й пільговиками, що спричиняє конфліктні ситуації. І тільки ті зі стоячих, яких усі звикли називати нахабними і грубими, позбавленими людяності й поваги, ідуть відкрито на конфлікт, чи ігнорують його аби зайняти зручне тепленьке місце біля вікна. І таки займають його.
Виникає запитання, коли пенсіонери зійдуть остаточно на кінцевій, хто буде займати їхні місця? І чому однаково платять за проїзд і ті хто зручненько усівся, і ті, що стоять у тисняві, подекуди збираючи до купи останні копійки на проїзд?
Наврядчи ці запитання до керманича, бо за ним, врешті, стоять більш серйозні люди, які насправді збирають весь прибуток від проїзду і виплачують заробітню платню керманичу, кондукторам та контролерам. Впевнений, що чимала кількість зібраних з пасажирів грошей осідає в карманах цих кондукторів (чого б це вони пхалися в кондуктори, якщо там така скромна зарплатня); також впевнений, що це відбувається не без відома керманича, та й не без участі, мабуть. Серйозні люди закривають на це очі, для них це не настільки вагомо, та й поки-що усіх все влаштовує. Крім пасажирів, звичайно, яким неодмінно доводиться за все платити, стоячи в тісному автобусі на одній нозі.
То хто ж ці серйозні люди? І що буде з автобусом?
