Їжачок Колько жив ген за горбом, де росли яблуні. Здавалось, кому він такий потрібен, пихатий мовчазний і колючий. Он, козу Маньку всі поважали, вона ходила з господинею далеченько від дому і завжди приносила з пасовища свіжі новини. Сімейство курей таке багато численне, що мус зважати. Гуси на подвір’ю були дуже бойові, їх побоювалась навіть господиня. Часом вони лютували гірше пса Тузіка і могли пощипати та потовкти крилами боки навіть Манці з Фроською. Тузік хоч і був лейбою, а все ж охоронець, його користь для суспільства всі визнавали. Льоха Фроська загалі жила в авторитеті. Гостинність тої славилась аж на сусідський двір, і після обіду всі могли поживитися в її кориті. Вона завжди не доїдала, а то й викидала рилом з корита всякі смачненькі делікатеси, якими вже сама переситилась. За такі паскудства, Фроська хоч і частенько одержувала ломакою по хребті, але не виправлялась. А чого б то? На вечір господиня знову виносила їй відро помий, не те що іншим. Гусям он, взагалі було велено пастися, і залишено майже без їжі. Щось трохи перепадало качкам і курям, адже вони постійно неслися. Он кролям траву приносили аж у клітку і вони поважно підминали її під ноги. А Маньці, котру всі так поважали і вихвалювали за добре молоко, доводилось самій чеберяти в поле. А Колько, ну хто він такий, щоб зазнаватися? Справжнісінький волоцюга, що живе без господині і дому. А ще оті його кляті колючки! Навіть кіт Мурчик обходив їжака стороною. Хоч Мурчик конкурентів не терпів. Колько, як не як ловив мишей частіше ніж Мурчик, котрий звик до Маньчиного молока. Ось так, друзів у Колі зовсім не було. А за оті шпичаки на спині дражнили – Колючкою. Він постійно виникав у когось на дорозі, муляв очі, і викликав більшу огиду і осторогу, а ніж змія, котра часом мирно грілася у них на блясі за коморою. Та тихо сиділа, нікому не заважала, мружачи очі до сонця. Коротше, уся домашня живність їжака зневажала.
- Ко-ко-ко-коди преш! – сварилась до нього курка Зозулька, як тільки він випадково з’являвся їй на дорозі.
- Кхе- кхе-ке -руй звідси, таа –та-та на очі не потрапляй! – сварилася Таха, величезна м’ясна качка.
- Іди, іди - іди - іди, звідси! – горлопанив індик Тюха, щойно зогледів його з далеку.
- Ш- ш - шо - шо - шо то за страховисько суне? –шипіла гуска Ксюня, розмахуючи крилами і закриваючи від нього усе своє сімейство. А то було не мало не багато семеро пуляткових пуцьвірінків, що ледве зводились на ноги.
- Мее-ене Ме-е-не Маньку обіжати, ме-е-елюзга! – обурювалась постійно коза згадуючи, як хотіла понюхати Колька, а він поколов їй морду. – масти звідси поки не взяла на рога!
- Р-р-р. Р-р-роздеру, - грозив Тузік, коли Колько проходив біля нього. Хтозна чи були і у того на їжачка образи, чи просто прокидались хижацькі інстинкти? Добре, що Тузік сидів припнутий на повідку. Але мало чого, он минулого разу з припону зірвався, то Колько ледь встиг шмигнути від нього у нірку. Тепер їжачок старався обминати пса стороною.
Коли ж у курнику з гнізда почали зникати яйця, то усі одразу подумали на Кольку. Хто потвердить, що їжаки не їдять яєць? А може він так, з капості!? Заклювали б гуртом їжака кури, але, щасливий випадок дозволив вирахувати злодія. Трапилось так, що якраз в той момент, коли довжелезна гадюка заповзла у курятник Золотарка сиділа на сусідньому гнізді, і притишившись та зіщулившись у своєму схвовку бачила, як та витягала яйця. При наступній появі злодійки куряче сімейство здійняло такий лемент, котрий би налякав і лиса, але та панянка нагло і вперто лізла до свого обіду.
- Куди, куди, куд-куди? Ти. Ти-ти нахабо – молодий когут Павлусь кинувся до неї у наступ, навіть двічі клюнув у хвіст. Але ж то був не довжелезний хробак, а змія! Вона обернулась і стрибком кинулась на Перуся, а вже за хвилю бідний когут корчився у судорогах. Старий когут Рональд був обрережніший, він перший злетів на паркан і закричав диким голосом:
- Ох, ко-ко - кох, - кличучи кохану хазяйку, аби їх порятувала. Господиня звісно вибігла з хати на ці відчайдушні крики. Таки сполохала хижачку, і лиш встигла помітила хвоста зміюки, що потонув у густій траві. Від побаченого сама вискочила на призьбу і перехрестилася.
Оплакували і журились за Петрусем всім двором, згадували як весело він кукурікав, і яким був одчайдухом, як браво бився з усіма сусідськими когутами, і як виховано та з повагою ставився до старого Рональда. Десь день після того випадку нахаба не з’являлася. Видно настрашив таки її Петрусь. Але жаху і вона нагнала. Тепер всі у дворі знали, що ота спокійна мила гостя, що вигрівалася тихо на блясі за їх сараєм дуже небезпечна. Зустріч з нею грозила смертю. З перестраху кури перестали нестися. Тому коли змія через день повернулася, гніздо було порожне.
- Вау! Мяу! – закричав на сполох кіт Мурчик загледівши непрохану гостю. Змія не звернула на нього уваги, проповзла двором і вилупила свої круглі очиська на пухнастих клубочків, що ховались за крилами гуски Ксюні. Гуска закричала.
- Га? Що загляда? Ґеть, Ґеть! - і маленькі клубочки кинулись в розсип ховаючись у траві. А сама Ксеня знялась на крила і відволікаючи на себе зміїну увагу пролетіла у неї над головою на інший бік подвір’я. Усі затамували подих, бо зміюка оговтавшись поповзла в сторону сховку маленьких пулят.
- Гулі, Гулі, пулі мої, пулі - закричала гуска наголошуючи дітям про небезпеку. Правда вона не наважувалась більше відволікати злодійку, гусята наче б то добре сховалися, може пронесе небезпеку. І тут десь ні звідки, просто на шляху змії, з’явився їжак Колючка. Хоч всі дружно не долюблювали Колючку, але зараз злякались навіть за нього.
- Куди, ти куди, куд-куди? – сполошились кури.
- Та, та, тась, тасьщися сюди, - затарахкотіли качки.
- Ге ге. Ген, ген, відтам, - то навіть гусак Сидір запереживав про бідолаху.
Але Колючка здавалось, або не помічав зміюку, або ж вперто слідував за нею. За хвилю він вчепився в її хвіст і між обома зав’язалась шалена боротьба. Зміюка завзято кусала їжачка не зважаючи на колючки, але він то стійко витримував. І нарешті подолав. Змія не ворушилася. Колючка потягнув її у свою нору, аби більше нікого не жахала. Два дні історія про геройство їжачка переходила з одного двору до іншого. А сам він ніде не показувався.
- А може він того, ну, я маю на увазі захворів - сірий кріль Троха спостерігав зі своєї клітки за їжаковою норою.
- Тах, тах, так, - чорна качка Таха, мама усього качиного виводку, просунула дзьоб у нору. – Ти тут? – спитала вона. - Тут тобі хробачка тая, Ксеня передала. - так і нічого не почувши у відповідь вона похитала головою.
- Га- га га, Мурчика треба прохгати, він в мишачі дірки заглядає, то може і тут щось побачить.
- Ме, мее-еге, мее-е-е Мурчику ти де-е? – Манька вибігла на дорогу волаючи знову - Ме, мее-еге Мурчику ти де?
- Мурррр. Ну тут я, тут, не мма-а права відійти з дворрру. - Але зачувши в чому суть Мурчик задерши хвоста попрямував до Колиної нірки.
- Та дихає він. - дійшов висновку за кілька хвилин кіт. - Е, мааалий, виходь, мооолока поп’єш, мені тільки-но, хазяйка в миску налила, смачнеее, свіжеееньке, Мааааньчине, Муррр.
Колько Колючка спочатку висунув носа. Ще йому якось в очах весь світ тьмянів. Він не довірливо глянув на багацько очей, що дивились на нього звідусіль, але спокуса поласувати молочком була велика. І він поповз до Мурчикової миски.
-Ш, ш, ш, дітлашшня, оберешшно, їжашшшок колючий, - попереджуючи шипіла до своїх діток гуска Ксеня.
- Пхи, не треба мене цілувати – бурмотів Колючка до пухнастих голопуцьків, що обступили його з усіх боків. – що я такого зробив? На моєму місці так би вчинив кожен їжак.
Відтоді їжак Колько став у дворі своїм і помалу всі переконалися, що то він тільки зовні колючий, а насправді добрий і чуйний. А ще він непосидючий і величезний трудяга.
