Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2450
Творів: 43875
Рецензій: 85475

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Затьмарене щастя

© Елен Тен , 07-07-2011

- Не бути цьому шлюбу! – сказала висока темноволоса жінка.
- Невже все так погано? – запитала її сусідка – кругленька білявка, на вигляд якій було не більше сорока.
Вони сиділа на лавці у міському парку. Був погожий весняний ранок. На небі, де-не-де поцяцькованому хмарами, високо стояло сонце.
Незважаючи на те, що був вихідний, о цій порі в парку майже нікого не було. Центральною алеєю прогулювалась молода жінка з дитячим візком, а на газоні одна літня жінка у теплому в’язаному кардигані вигулювала свого спаніеля.
- Олю, то що там з твоєю донькою? – поновили розмову уже знайомі нам жінки.
- Вона ніби збожеволіла. Хоче вийти заміж за того ледаря. Я говорю, що не буде їй з ним життя, але вона і слухати мене не хоче. Катю, ти тільки уяви: вона сказала, що піде з дому, якщо я не погоджуся на їхній шлюб.
- А якщо і справді піде? – схвильовано запитала Катя.
- Не піде! Немає їй куди йти.
- Що ж ти робитимеш?
- Вдам, що не проти їхніх стосунків. Але пораджу їм не квапитись із весіллям. Тягтиму час, доки не вигадаю, як їх розлучити.
- Це ви даремно, - раптом почули вони позаду незнайомий голос. Обоє одночасно обернулися і побачили  ту саму жінку у в’язаному кардигані, біля ніг якої лащився чорно-білий спаніель. - Вибачте, але я випадково почула вашу розмову, - вела вона далі. – Не знаю, чи послухаєте ви сторонню людину, але прошу вас не втручатися в особисте життя вашої доньки.
Поява цієї жінки і її слова стали для Ольги такими несподіваними, що вона й не знала, що відповісти. Тому просто кивнула своїй подрузі і обоє піднялися з лавки.
- Зачекайте, - покликала їх незнайомка. – Прошу, не йдіть. Розумію, я не маю права давати вам поради, але мені дуже не хочеться, щоб ви повторили мою помилку.
- Вашу помилку? – перепитала Ольга.
- Так. Якщо ви дозволите коло вас сісти, то я розповім вам свою історію. А ви вже самі вирішите, прислухатися до моїх порад, чи ні.
- Будь ласка, - Катерина звільнила для неї місце.
- Дякую. До речі, мене звуть Віра.
- Ольга.
- Катерина.
- Дуже приємно.
Віра сіла між своїми новими знайомими.
- Бінго, іди побігай, - вона відв’язала ремінець і спаніель, весело гавкаючи, погнався за зграйкою горобців, які мирно чистили пір’ячко на газоні.
- Тетяна – моя єдина донька. Вона була у нас з чоловіком пізньою дитиною і ми її завжди надто балували. Найкращий одяг, дорогі подарунки,  приватна школа з поглибленим вивченням англійської мови. Тетяна завжди була дуже здібною дівчинкою. Її хвалили вчителі і я вірила, що колись вона зробить собі блискучу кар’єру. Розумієте, ми з чоловіком жили не надто багато. Інколи, дивлячись на своїх знайомих, які досягли у цьому світі  більшого, ніж я, шкодувала про втрачені можливості і мені дуже хотілося, щоб моя Тетянка добилася у цьому житті більшого, ніж її мати.
Після того, як вона закінчила школу із золотою медаллю, Таня посупила до одного з найкращих столичних вузів. Коли вона навчалася на першому курсі, від хвороби серця помер мій чоловік. Він був дуже хорошою людиною і для нас його смерть стала страшним ударом. Тепер вся моя любов належала тільки доньці і я поклялася, що зроблю її дуже щасливою, чого б мені це не коштувало.
З навчанням у Танюши все було добре. У нас були чудові стосунки і, взагалі, до четвертого курсу у нас з нею не виникало жодних проблем. І ось в один день, який я називаю переломним моментом в житті нашої родини, Таня привела додому  молодого чоловіка. Приємного на вигляд хлопця на ім’я Денис я зненавиділа з першого погляду. І зараз поясню, чому. Просто він виявився зовсім безперспективним. На відміну від моєї доньки, він ніде не навчався. Хлопець був сиротою, жив у якомусь гуртожитку, працював в кафе барменом. Йому подобалася його робота і він не збирався нічого змінювати.
Звісно, я мріяла не про такого зятя. Моя донька після закінчення навчання, без сумніву, стане успішним адвокатом. Вона зможе знайти  гідну себе партію.  А тут цей Денис. Адвокат і бармен. Гарне поєднання, чи не так?
Я теж вирішила, що не допущу цього шлюбу. Дениса просто приваблюють гроші моєї доньки. Ось і вся любов. Але моя Танюша була ніби засліплена, а Денис наполегливим, бо попри всі мої погрози, не збирався від неї відступати.
Вперше у житті донька мене не чула. Благання, сльози і скандали ні до чого не приводили. І я вирішила чекати, доки ця закоханість мине сама собою. Я вірила, що пізнавши його краще, Таня сама відмовиться від цього хлопця, але бачачи їх разом, у мене в середині все переверталося. Час минав, а вони тільки зближалися. Я почала панікувати. А якщо все зайде надто далеко? А якщо він зробить моїй доньці дитину? Цих «а якщо?» було надто вже багато. Треба якнайшвидше їх розлучити. Страх штовхнув мене, певно, до найбільшої помилки у моєму житті. Скориставшись моментом, коли Таня і Денис посварилися через якусь дрібницю, я відправила з електронної адреси доньки лист для Дениса. Від імені Тані я написала, що вона погоджується зі словами своєї матері про те, що їм краще більше не бачитись, бо у них все одно немає спільного майбутнього. Я не вибирала вирази, намагаючись підібрати найобразливіші слова.
Чесно кажучи, я не сильно розраховувала на цей план, але все спрацювало. Денис зник. Він навіть не попрощався з Танею. Вона довго його шукала, але єдине, що їй вдалося дізнатися, це те, що Денис звільнився з роботи і кудись поїхав.
Таня довгий час на нього злилася, а потім просто до всього збайдужіла: і до професії, і до майбутнього. Я намагався вивести її з цього стану, але розмовляти з нею в той час було те саме, що розмовляти із глухою і німою стіною. Її оцінки різко погіршились, існувала загроза, що вона завалить сесію. Я вже почала бити на сполох, не уявляючи, що з нею робити, але тут за Танею почав упадати її однокурсник Іван. Розумний і хороший хлопець, з гарної родини, матеріально забезпечений. Я відразу віднесла його до розряду «перспективних» і почала вмовляти доньку звернути на нього увагу. Їй, здавалося, і досі  було до всього байдуже. Але, оскільки ініціатива зі сторони Івана не припинялася, я побачила, що Таня  вже  не ухиляється від його залицянь.
Після закінчення університету вони побралися. Я була дуже рада за доньку і ще більше укріпилася в думці про те, що зробила все правильно, розлучивши її з тим невдахою. Мені здавалося, що Таня нарешті піймала своє щастя.
- Я обов’язково буду щасливою, - на весіллі сказала мені донька. – На зло Денису. Хай знає, що і без нього я не пропаду.
Здається, вона і сама повірила, що зможе були щасливою. Лишалося тільки триматися обома руками за це щастя. Але, певно, не своє не вдержиш…
Невдовзі після весілля Тетяна завагітніла і народила донечку Оленку. Пологи були надзвичайно тяжкі і лікарі сказали, що у неї більше не буде дітей. Взнавши  це, донечка стала Тетянці ще дорожчою. Всю себе вона  присвятила Оленці. Коли мала підросла, Таня вирішила не віддавати її в дитячий садочок, а доглядати самою.
Минав час і  я почала відчувати, що в цій, на перший погляд щасливій родині, не все гаразд. Очі моєї Тетянки світилися лише тоді, коли вона дивилася на донечку, а Іван став у відносинах з нею холодним і все більше уваги приділяв роботі, швидко просуваючись кар’єрною драбиною.
Коли Оленка пішла в перший клас, Тетяна влаштувалася в суд громадським захисником. Мене трохи здивував вибір доньки, бо мені хотілося б, щоб вона відкрила власну адвокатську контору. У неї відмінні знання у цій галузі. І, крім того, Іван колись обіцяв, що допоможе їй з цією роботою. Я не втерпіла і запитала про це у Тетяни.
- Мені байдуже, де працювати, - кинула вона. – Набридло вислуховувати від чоловіка, що я сиджу на його шиї.
- Та що ти таке кажеш? – обурилася я. – У тебе просто золотий чоловік. Ти маєш все необхідне. Він одягає тебе як принцесу.
- І не забуває нагадувати, що без нього я ніхто.
Більше ми не поверталися до цієї розмови. Деякий час все йшло нормально, а потім Таня знову почала змінюватись. Змарніла, стала неуважною, але на всі мої запитання відповідала, що все гаразд.
А потім настав день, якого я довіку не забуду, - Віра заповнила легені повітрям. – Якось увечері вони прийшли до мене разом… Тетяна і Денис. (Спершу я і не пізнала у худощавому чоловікові, який йшов, опираючись на паличку, Дениса). Виявляється, вони з Танею нещодавно зустрілися в місті і,  коли він розповів їй про той лист, обоє відразу здогадалися, чиїх рук ця справа.
Я ніколи не бачила свою Тетяну такою сердитою. Донька сказала, що я зіпсувала їй все життя і вона ніколи мені цього не пробачить.
Деякий час Віра мовчки дивилася перед собою. Очевидно, спогади стали настільки реальними, що вона знову, ніби наяву, переживала цю подію.
- Що ж сталося далі? – нарешті не витримала Ольга.  
- Таня розлучилася з Іваном. Але він використав усі свої адвокатські зв’язки і добився того, що Оленка лишилася жити з ним. Таня може бачитися з нею лише по вихідних. Тепер вона живе з Денисом в однокімнатній квартирці десь на окраїні міста. (Денис кілька років працював на будівництві у Москві. Тоді він думав, що Таня покинула його через те, що у нього нічого не було. Він прагнув заробити якомога більше грошей, щоб довести їй і мені, що він теж на щось здатен. На будівництві він сильно пошкодив праву ногу і, отримавши інвалідність другої групи, став майже непрацездатним).
Я і рада б тепер чимось допомогти Тетяні і її новому чоловіку, та не можу. Донька знати мене не хоче. Вона не відповідає на мої телефонні дзвінки.  Коли ми бачимось в місті, відвертається і швидко проходить мимо.
- А ви попросіть у неї пробачення, - втрутилась в розмову Катерина.
- Вона мене не пробачить. Я це відчуваю.
- Все одно, варто це зробити. Навіть якщо вона вас і не пробачить, спробуйте визнати свої помилки і вам стане легше на душі.
- Та мені не за себе гірко, - похитала вона головою. – Я вже стара. Що мені тут лишилося? За доньку серце болить. Розумію, що і справді зіпсувала їй життя. Знала ж, що вона кохає тільки Дениса, але танком поперла проти її волі. Нехай Таня зараз по-своєму щаслива, але ж все могло бути інакше. Якби не моє нахабне втручання, її щастя не було б нічим затьмарене: Тетяну б не розлучили з донькою, а Денис не втратив би своє здоров’я.

Дорога додому сьогодні була особливо довгою. Ольга весь час мовчала і, здавалося, повністю заглибилась у свої думки. В кількох метрах від їхнього під’їзду вона все ж зупинилася і запитала Катерину:
- Як ти думаєш, у Віри є шанс порозумітися з донькою?
- Не знаю, - знизала та плечима. – Але я радила їй якомога скоріше з нею поговорити.
Ольга глянула на годинник.
- Певно, зателефоную доньці і скажу, нехай приводить свого хлопця сьогодні до нас на вечерю. Хочу краще роздивитися свого можливого зятя. Хто знає, може, він мене ще здивує? Як би там не було, не поспішатиму з висновками. Правда ж я ще встигну наламати дров? – усміхнулася вона.
- Що правда, то правда, - в тон їй відповіла подруга.  


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.45134878158569 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …
Новинки від Нашого Формату
Якщо ви якраз складаєте свій список читання на літо, або думаєте, що б таке почитати у відпустці — ця добірка …
Джулія Кемерон «Шлях митця»: Поради для розвитку творчих вмінь
Книга «Шлях митця» є збірником порад про те, як розвинути та відновити свої творчі вміння та сили. Видання …
Огляд другої частини бестселеру «Карткoвий будинoк»
«Хід королем» є продовженням знаменитoгo світового бестселеру «Картковий будинок», за мотивами якого знятий …