Ну, що ж...Дякую тобі за таке відношення до мене.Чесно кажучи, я не чекала.Все ж я вірила тобі щодо кохання.А як її звати, Яна? Кажеш, автостопом подорожує, просто заночує в тебе...Може, вона зголодніла-запропонуй оглянути твій холодильник.А, там пусто?-Ні, ще залишився той салат, що я тобі приготувала.Нехай зїсть, вона ж з дороги.Звари пельмені, зготуй чай і не забудь запитати головне: «А де ти хочеш спати: можна ось на цьому розкладному кріслі в одній кімнаті зі мною, або ж на великому ліжку в спальні?Гаразд, розкладаю крісло...»Ще тоді ти спромігся мені подзвонити.Хоча, ні- це я тобі дзвонила.Ну, що ж, дякую за двоник зранку.Памятаєш, ти був тоді в центрі,після екзамену....На моє питання чи ти волочив (водив, брав, тягнув) її за собою, ти сказав, що вона ще спить.Де?!В тебе вдома?Ти що зовсім здурів, ти залишив її саму у свому домі?..Спокійно, чого я хвилююсь, вона ж стомлена і міцно спить...А що ви будете їсти на сніданок, чи вона вже пішла?А, ви вже поїли пластівцями з молоком.Ти ж казав, що не купуєш їх, бо вони дорогі.Ну, але ж у тебе дівчина (якась) вдома...Вибач, що так на довго затримую, але я б хотіла ще просити тебе їхати зі мною на базар, поможеш вибрати мені сандалі, добре?Не можеш? ..Ні-ні, я не проти, іди сьогодні з нею, ти ж хочеш показати їй місто...Що ти кажеш?-чи зможеш мені час від часу дзвонити?Я не знаю, ти ж будеш занятий, не відволікайся!-А зрештою, так важливо тобі це було, що ти аж ніразу не подзвонив.А я чекала.Подзвонила тобі, думала тебе нема, хотіла просто послухати гудки.Але ти був, памятаєш, ти ще так ніжно вибачався і творив інтонацію, типу «мені так прикро, вибач, сонечко!»Ти сказав, що у тебе Вова після операції прийшов, ну і таке-інше.Навіщо я запитала тоді про неї, ти ж так не хотів цього казати: «Вона сидить біля Вови...»Так-так, я знаю, що ти не винен, вона так пхалась до твого дому НОЧУВАТИ, що ти аж силою не міг її виперти...Для чого ти просився зайти до мене, коли я нагадала тобі про себе?Згадався?Нічого, мій котику, тобі просто вилетіло з голови, що у тебе є дівчина, якій ти ще вчора в обід так ніжно вкотре признавався в коханні....Напевно, я ще ніколи не відчувала себе в такій дибільно приниженій ситуації, тому не знаю, що робити: кидатись в істерику, оскільки ти ще не байдужий мені, чи вліпити тобі ляпчика по білому твому личечку?Ти просто козел.При всій своїй жорстокості до байдужих людей, я б не вкоїла чогось схожого.Не чекай від мене спокою, паніки чи ляпасу,- ти просто іди собі геть...
