Він працював швидко і дуже зосереджено, вправні рухи не знали зайвої метушні чи непевності – все відбувалося досконало і гармонійно, невимушено і впевнено – так, наче сильна спокійна ріка несла свої води...
Замовниця – цього разу це була жінка – мала кілька питань до пана скульптора. Він ще наводив лад з інструментами, та, почувши, що замовниця має якісь додаткові питання, з готовністю повернувся до неї.
Погляд у нього, уважний, повний турботи, засяяв над її обличчям, і їй чомусь подумалося, що так може дивитися тільки мама на своє дитя, а ще такий погляд вона бачила у священика, який давав їй причастя... Як дивно - такі різні люди – мають той самий турботливий погляд...
Скульптор вислухав усі зауваження, щиро і світло посміхнувся, зрозумівши їх, і взявся до роботи. Їй подобалося спостерігати за його відточеними рухами, хоча іноді це було трохи небезпечно – деколи з-під його рук летів пил та дрібні частинки "зайвинок " майбутнього твору. Інтсрументи мінялися у його руках, це було заворожливе видовище – майстер знав і любив свою роботу.
І ось – копітка робота завершена, майстер робить останні виправлення, вигладжує і шліфує усі деталі – замовниця задоволено дивиться на результат.
Щира подяка, жінка, щаслива і задоволена, виходить із майстерні скульптора, на дверях якої табличка - "Лікар-стоматолог".
