Другий роздум
У першому роздумі ми розглянули певні прикмети вірша. Зараз же
нашою метою буде ознайомлення з тими засобами, якими користується,
або може користуватися той, хто складає вірші. Не вживаю слова „поет”,
бо на початковій стадії нам на це поняття ще рано „зазіхати”.
Розпочнемо з „найлегшого” поняття – епітет. Слово найлегший тут
недаремно в лапках, проте про це – потім. Епітет або характеризує якийсь
предмет, чи істоту, чи явище, або передає емоційне ставлення до них. Він,
епітет, виражається здебільшого прикметником. Чорні очі – тут прикметник
чорні, граматичне означення , виступає в ролі логічного епітета. Логічний
епітет більше вражає уявлення, якщо він вживається у переносному значенні.
Написавши, наприклад, скляні очі, ми уже емоційно сприймаємо людину,
яка дивиться на вас поглядом, що байдужо сприймає ваші наміри викликати
співчуття. Такі епітети найважче добирати для вірша, зате вони якраз і
надають віршеві своєрідності, прикрашають його. Епітетом може бути
також іменник – нічка-злодійка, соловей-розбійник. Тут мені, принагідно,
доведеться зробити відступ від основної теми.
Безглузде поєднання двох слів, соловей і розбійник, у мене завжди
викликало внутрішній спротив. Якось несподівано виникло досить просте
пояснення цього феномена дискредитації співучої пташки.
Як відомо, билинний Соловей-розбійник – людиноподібне чудовисько,
яке незбагненної сили посвистом знищує своїх ворогів. На мою думку,
спочатку ці два слова звучали так – соловий розбійник! Чому соловий?
Мається на увазі сірий розбійник, адже ми говоримо вовк-сіроманець і при
цьому теж маємо на увазі розбійника-вовка. Але ж різні джерела слово
соловий подають і світло-рудим, і світло-жовтим, та й відносять його до масті
коня. Різні енциклопедії та тлумачні словники навіть колір солов’я подають
різним – від сірого до іржаво-червоно-сірого, бо дійсно соловейко знизу й
зверху відрізняється кольором, проте все-таки переважає сірий колір. Цілком
можливо, що складач билини ідентифікував слово соловий із сірим кольором.
Природно, що тоді стає зрозумілим, чому розбійник стає соловим, тобто
сірим – бо й розбійник-вовк теж сірий. Між іншим, етимологічний словник
(Цыганенко Г.П. «Этимологический словарь русского языка») відносить
походження слова „соловей” від праслов’янського solvьjь – „сіра пташка”.
Якраз це й дає підстави стверджувати, що слова соловий розбійник поступово
трансформувалися в соловей-розбійник, але від соловейка тут залишився
тільки колір. Між іншим, російські вчені В.Іванов і В.Топоров пов’язують
ім’я Соловей-розбійник із богом Волосом. Цитую: „...Саме ім’я С.-р. зв’язане
якщо не генетичним, то анаграматичним зв’язком (навмисно звуковою
подібністю, яка супроводжується подібністю смисловою) з іменем бога
Волоса, супротивника громовержця (Перуна – М.Ц.)” („Мифологический
словарь”, Москва, „Советская энциклопедия”,1991). Думаю, що якраз
соловий розбійник більше підходить під це роз’яснення, ніж соловей-
розбійник.
Чи реабілітоване ім’я миролюбного соловейка? Вважаю – так.
Оце такий відступ, хоча й далеченько ми помандрували.
Повертаючись до епітета, підкреслю, що він може бути і прислівником
(подивився гидливо), дієприслівником (сіючи знання), дієприкметником
(прив'язаний човен).
Не гріх вживати усталені, постійні епітети. Їх багато в українських
народних піснях. Червона калина, хлопець-козарлюга, біла хата, буйний
вітер і ще безліч епітетів мандрують із пісні в пісню, із одного тексту в
інший. Якщо автор вірша самостійно знайде свій, оригінальний епітет,
то це тільки додасть неповторності цьому твору, про цей вірш уже не
скажеш, що він „соловий” (у праслов’янському значенні цього слова).
Перестрибнемо тепер до метафори. Це слово, метафора, походить
від грецького metaphora, що означає переміщення. Перше слово в цьому
абзаці – перестрибнемо – є метафорою, суть якої полягає в уподібненні
й перейменуванні явищ, у перенесенні ознак одного предмета (явища, дії
тощо) на інше на основі подібності. Ми розглядали епітет, а тепер раптово
перейшли, чи перестрибнули до метафори. Ніхто нікуди не стрибав, але ми
це зробили так швидко, ніби перестрибнули, тобто висловилися з допомогою
метафори. В попередньому прикладі слова „...втрачений час – страчений...”
є метафорою, з двома епітетами. Також метафорою є й інші рядки, що
наводилися раніше:
Тримай у серці доброту,
і справедливість, і порядність...
Що можна тримати у фізичному органі людини – серці? Кров, яка завжди
рухається? Ми туди перемістили і доброту, і відчуття справедливості, і
порядність, бо відсутність цих якостей рівноцінне зупинці серця. Чи не тому
байдужу людину ми називаємо безсердечною? Це теж метафора!
Художній засіб метафора близький до порівняння (ми до нього незабаром
перестрибнемо). Метафора хоча й порівнює щось із чимось, але не називає
того, з чим порівнює, ця порівнянність – глибинна.
Отже, дійшла черга і до порівняння. Знову звернемося до постійних
порівнянь, які вживаються в народній творчості: стан гнучкий, мов лоза;
надутий як сич; одинока, як в полі тополя. Перелік можна продовжувати
нескінченно. Думаю, що це один із найзрозуміліших художніх засобів, коли
одне пояснюється іншим. При такому поясненні вживаються сполучники –
мов, немов, як, наче, неначе, ніби, нібито, буцім, буцімто. Ці сполучники
інколи можуть пропускатися і замінюватися на тире.
Наведу два приклади із свого вінка сонетів „Ключ-трава” (видавництво
„Поліграфіст”, Дніпропетровськ, 1995).
На листях – листя, мов на році рік,
і дням минулим загубився лік...
Ось приклад пропущеного сполучника.
Покірність наша – невидимі пута,
їх і не видно в плині суєти...
Слід підкреслити два моменти у вищенаведеному прикладі. Тут
пропущений сполучник наче замінений на тире, крім того слово
невидимі може мати два наголоси на двох літерах „и”, в даному випадку
потрібно ставити наголос на другому „и”.
Ще один приклад із вінка сонетів.
...бо серце б’ється, мов гудуть гармати,
немов гуляють свято гармаші.
...Українська мова наче створена для складання віршів із порівняннями.
Гнучкість та різноманітність сполучників (а їхня кількість!) дозволяє
пристосувати вірш під будь-який розмір-ритм.
На дні душі, в глибінь-глибочині,
ми кладемо, неначе скарб до скрині,
надаємо притулок таїні...
В наведеному прикладі використано і тавтологію, і порівняння, і
метафору. Знову доведеться відсилати читача до довідників, щоб довідався
про поняття троп, до якого відносяться не тільки вже згадані засоби
художнього втілення – епітет, метафора, порівняння, але й інші. Ось не
повне доповнення до цих засобів: гіпербола, літота, іронія, тавтологія,
уособлення, уподібнення та ін.
Якраз настав час застерегти читача від розповсюдженої хвороби –
графоманії. Хто такий графоман? Це людина, яка має хворобливий потяг
до віршування, але не має для цього хисту. Її можна порівняти з людиною,
яка хоче розрахувати траєкторію польоту ракети до Місяця арифметичними
методами, коли для цього потрібно освоїти вищу математику. Наведене
порівняння не зовсім справедливе в тому сенсі, що освоєння „вищої мате-
матики віршування” ще не гарантує поетичний успіх. Тому сам претендент
на звання поета повинен визначитися – чи варто витрачати свій час (досить
часто і чужий час) на безперспективне заняття, чи, може, обмежитися своїм
умінням римувати на побутовому рівні. Родичі і друзі вибачать!
