Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50953
Рецензій: 95696

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 29696, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '54.167.52.238')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Сатира й гумор

Чорний тиждень

© Михайло Гафія Трайста, 26-06-2011
Останній тиждень для Федора Гулика, сільського лісника, був наче жахливий сон, з якого він хотів прокинутися.

«Чорний тиждень, та й годі!» – повторював собі Федір. Спочатку посварився зі своїм братом Василем нібито через те, що той відорав з його ниви борозну царини. Але Федір добре знав, що не та клята царина була причиною їхньої сварки, а «чемні» язики його Аннички та Василевої Юлини. А після тієї сварки Федір повернувся додому з корчми підхмелений і так побив жінку, що та вже третій день лежить в ліжку. До всього цього ще й поросна льоха здохла вчора, а сьогодні розбетеглася корова. Та нібито цього не було досить, чорт приніс ще й контроль до його кантону. Все на його голову!

-   Чорний тиждень, та й годі! – повторював безперестанку, мов папуга, Федір. Вранці ходив до баби
Фальчі, й та ворожила йому на картах. Кляті карти показували довгу, далеку й важку дорогу, яку він
мусить зробити через своїх ворогів.

-   Невже… Боже хорони!.. – перелякано перехрестився Федір. Напевне, його вороги видадуть, що
він продавав бутуги з лісу, і його посадять в тюрму. Це й буде та довга, далека й важка дорога, яку
показували карти.

-   Ні, такого бути не може, – міркував собі далі Федір, адже старий Поштарик обіцяв, що врятує
його, він же здавна лісник й пізнається з деяким штабом, пізнає й цих клятих контролерів з Бая Маре.
Не може бути, щоб не викрутився. Та й взагалі, хіба багато знайшли вони в нього в кантоні? Вісім­
надцять букових пнів в Стижереті, сім дубових у Горшлозі, й чотири ялинові в Кавнику – це не так
багато. Він візьме двадцять літрів слив’янки й понесе до старого Поштарика, а той вже знає, що далі
робити. Контролери повернуться в понеділок, щоб продовжити інвентар. Коли б їх чорт лиш не заніс у
Ялинку Урстину, бо тоді не лише Поштарик, а й сам дідько не врятує його від тюрми. Хоча звідти він
продавав смереки тільки льопакам в Поляну, та все ж боявся, щоб хто-небудь не доніс на нього. Та з
Рунуй цього не знає ніхто, й ніхто не може донести, – переконував себе Федір.

«Піду за міст в корчму до Замерзлого, прислухаюсь про що розмовляють люди, вип’ю чарку-дві рому, може, забуду трішки про цих клятих контролерів», – поміркував собі Федір і попрямував до корчми. Та тільки переступив поріг, як напівп’яний Михайло Чабришин пристав до нього, як реп’ях до кожуха, горлаючи:

-Добрий вечір, Фе…!

-   Добрий вечір, вуйку! – відповів ніяково Федір.

-   Не дивись на мене, Фе, я трохи випив, але, Фе… я все знаю, все… не думай, що я дурень! – по­
грозив йому пальцем.

У Федора аж мороз побіг по спині. Обдивився навколо, чи хтось не почув старого. Та в корчмі, як в корчмі – гамір і крик, кожен пантрує свою чарку й свою розмову. Федір полегшено видихнув:

-  Тихо, вуйку, цитьте, не кричіть так! Давайте, я вас почастую чаркою рому, – запрошував старого
тремтячим від хвилювання голосом.

«Якого чорта я прийшов до корчми і що цей старий бик про мене знає? – пробував здогадатися Федір. – Невже знає, що я продав смереки з Ялинки Урстиної, чи, може, знає, що убив сарну на Мадяровому Лазі? Треба дізнатися і підкупити старого, щоб мовчав, бодай поки пройде оцей клятий контроль».

-  Дві чарки рому! – попросив Федір.

Замерзлий здивовано подивився на Федора: він знав, який той скупий – ніколи не п’є за свої гроші, а крутиться по корчмі, поки хтось не почастує його чаркою рому або гальбою пива. Лісникам люди завжди дають пити, а тепер Федір, дивись, п’є за свої гроші та ще й старого частує!

Федір взяв чарки з ромом і попрямував до вільного столика, услід за ним ступав, як вірний пес за господарем, старий Чабришин.

-   Беріть, вуйку, випийте! – припрошував старого Федір.

-   Нехай Бог прийме за душу твого тата! Добрий був чоловік, як дарабка хліба, – промовив старий і
вихилив чарку до дна. – Ти думаєш собі, Федоре, що старий Михайло Чабришин, як п’яниця, то й ду­
рень? Ге-ге, Фе… я не дурень, я все знаю, Фе… Чуєш, все!

-   Цитьте, вуйку, цитьте, не кричіть так, я куплю пляшку рому й ми домовимось, тільки не кричіть!

-  благав Федір старого.

-   А закурити мені не візьмеш, Фе?

-   Візьму вам, вуйку, чого тільки захочете, лиш мовчіть! Андрію, давай цілу пляшку рому й пачку
цигарок! – замовив у Замерзлого Федір. Той, ще більш здивований, приніс і поставив пляшку на стіл,
а старому подав пачку цигарок «Плугар».

-   Пиймо, вуйку! – запропонував Федір, наливаючи в чарки. – Тільки не кричіть.

-   Не буду кричати, не дурний я, Фе… Я все знаю! – повторив старий і хильнув чарку до дна.

-   Що ви знаєте, вуйку? – тихо запитав Федір старого.

-   Все знаю, Фе, все! Чуєш, все! – повторював сп’янілий старий. – Не дурний я, Фе, не дурний.

-   А звідки ви знаєте?

-   Як звідки? Та хіба я не робив чотири класи при мадярах? Я все знаю: читати й писати по-волоськи,
по-мадярськи, по-руськи. А рахувати… При туй Романії у Бозовіч сортатор з папером та клайбасом
рахує, а я «озон перц» йому зрахую в голові…

-   Не меліть мені дурниць, а кажіть, що знаєте!

-   Як, що знаю? – витріщив старий очі. – Я все знаю, Фе…
-Дурний ви, вуйку!

-   Як дурний, Фе? Та ж я все знаю!

-   А про мене… про мене що ви знаєте? – поцікавився Федір.

-  А хіба що мені про тебе треба знати? Я думаю, що ти добрий, як твій тато, царство йому небесне.
Ади, ти мені платиш випивку, ще й цигарок купив.

Федір встав з-за столу і, не попрощавшись зі старим, вийшов з корчми.

«Чорт би тя забрав з дурним дідом! Я думав, що бозна-що знає про мене, ну й натратився я! Чорний тиждень, та й годі!» – зітхнув Федір.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Зоряна Биндас, 28-06-2011

На злодієві шапка горить...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 26-06-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.86704111099243 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …