Любов вона і в Африці любов, тре тілько знати коли і з ким. Кого школа не навчила – того навчит життє, тай пізно не буває ніколи. То зара вам розкажу одно кіно, такого по тілівізори не показуют навіть посеред ночи.
Райцентр, бар «Зустріч», пополуднє, якись безногий жебрачиско біля продуктового просе милостиню, за білим пласмасовим столиком сидят четверо – два пацани і напротів них дві дівки, десь певно недавно кінчили петеу. Погода нормальна, розпростерті як прапори два алконавти кимарят в тіньку, пси неситими вочима дивлятьсі на пакєти згорблених міщан, автобус-пазік як старий дракон поволи суне в депо. В небі межи хмарками зачаївсі літак. Почиток горичого літа, в пацанів загорнуто в ґазету півлітра.
Хлопці мают на головах шкірані кєпки, в їдного з них є барсєтка, позолочений ланцуг на шиї, на руці троха облізлий золотий годинник, ну і відповідні до моди їхного району одьожки. Дівчита мают дуже виразно намальовані личка, ружові колготки, баклажанове волоссє, філіровані чолки, золоті кульчики. Всі учасники здибанки мают набутий сколіоз і звичку економити на антиперспірантах.
- ну і чюєш, Андрюха, я їму гавару – ти рагуль і уболюдок, а він тоди пробує мене завалити з правої ладошки, тіпа я не угадав, шо він так хоче зробить. Карочі, я його через заборчік і перекинув.
- даааа, ти крєпкий кєнт, такіє на дарогє нє валяюцца…
- тьоли, чяй будете? – різко звертається до дівчат той перший.
Всі перезирнулись між собов і нагадали нашо сюди всі прийшли.
- а щьо, ми сьодні на суші не пуїдемо? – спитала Віолєтта.
Пацани тупо забили болт на то питаннє і покликали афіціанта Валєру:
- чюєш, а по чом у вас чяй?
- три карбованці, в асортімєнті – сказав той.
- ну тада нам бутилку водкі, а чяй зробиш з наших пакєтіків.
Пацанове пошушукались і один з них побіг в ларьок, а як привалив назад то добалакавсі з афіціантом, шоп той залєв киплятком дівкам чаю. Всі і далі собі весело шварґотали, а далі потрохи перейшли вже до прямих питань:
- дівчата, а шо ви любите? – спитав той, шо примружений.
- ну як шо, то шо всі люблять, ну там патусіть, діскаріки, на машині покататься… – не встигла договорити та трохи сміливіша, Віка.
- а на гральних автоматах любите іграть, бо ми дуже? – ґонорово сказав той, шо мовчав.
- нєа, ми вкантакті любим… ферми строїм, корови там доїм, ну знаєте, як на селі, гагагага! – зі знаючим видом сказала Віолєтта.
Пацани дістали з кишень сємушки, висипали в паперову мисочку і почали всі дружньо дзьобати, плювати на боки і голосно галакати. З колонки грає руский шансон, а в попрошайки без ніг, шо сидів біля продуктового, вони раптово виросли і він хутко рушив додому, кіряти на зароблені.
Тим часом на вулицю вийшла тріпати хідники цьотка Сніжана. Вона дуже любит котів, все дає їм їсти, захищає від псів, за шо котиска її дуже поважают і тулятьсі до її великого тіла в бежевому сарафані з масними плямами. Сніжана жиє в битовці бувшої артілі, де робив її чоловік, який якраз її лишив через то, жи не любив котів. Бо вони йому срали в мешти. Не стерпів – бо не жилізний, всьо логічно. Цьотка тріпає хідники і ні разу не попадає в ритм шансону, летят густі порохи, а біля неї крутятьсі троє кошаків: Муцьо, Стасьо і Шуруп. Вони троха позначені вапном, бо недавно їхня господиня білила стіни, тай їм капку перепало, бо нема чо тертисі.
А туво якраз їхав на ровери Зенко і переїхав Шурупа, бо той чось лазив по тротуарі. Зенко хоть і має окуляри з грубими шкєлками, але вони йому вже не помагают, котєча смерть наступила моментально, кишки повилазили, бігме можна сі збридіти. Сніжана зразу і не зовиділа того, а як глипнула – то вже було пізно ратувати, чуть не вмліла.
- хто роздоптав кота, яка сволота, яка наволоч? – гулюкає на всю вулицю злосна цьотка.
- ми не знаєм, але то може нині якась така гравітація чи самоунічтоженіє! – заявили пацанове.
- я вам зара як пошучу – рідна мама не впізнає, лиґейди! – піднявши праву руку з тріпачком догори, рекла Сніжана, баба-грім.
Хлопаки не хтіли вже далі пащекувати, тай взагалі Сніжану ніхто не перематюкає. Тихенько встали з дівками, поздоровкалисі з афіціантом Валерою і сіли в своє ґонтє – три рази биту жовту копійку, пігнали, аж закурилосі. Заплакана цьотка змела на шуфельку Шурупа і закопала біля аличі. Так і не вичислила таємничої причини смерти кота, а потім вже забулосі. А за рік алича зародила як ніколи, штири відра тлустих ягід, всьо було – кампоти, закрутки і пляцки.
Але інтрига заключаїсі в тім, жи якось-то до Сніжани привалив той самий сліпак Зенко рихтувати дах, бо троха протікав. Вона нагодувала го курячими ляшками зо смаженими барабольми і напоїла тим самим аличевим кампотом. Зенко спочатку фест спотів, зблід, почав заїкатисі, а потім зняв окуляри і каже, жи знов виде, сто процентів на обидва вока, втішивсі хлоп. А далі – класичний кінец: Зенко лишивсі в тої Сніжани, почав з ньом жити, помагати коло хати і хто міг би подумати, жи у всьому винен той самий кіт Шуруп? Добрий був кіт.
